Скеля Дельфiн

Андрюша сів і витер рукавом спітнілий лоб. Як він боявся, що його план не пройде! Одчайдушний пустун і розбишака, він умів несподівано для всіх стати серйозним. І план його надзвичайно подобався школярам. Це нагадувало пригоди, про які тільки читали в книжках.

Але Борис Петрович усміхнувся і зразу ж зруйнував усю струнку побудову Андрюшиного плану.

— Ти, Андрюшо, хороший план придумав, — сказав він, — тільки слідкувати за Васею я вам не дозволю. Зробимо так: завтра я піду до нього додому, а коли я того нічого не вийде, тоді ще раз подумаємо.

— Щойно висловлені плани товариша Кравченка мають недоліки, — виголосив Гриша.

Борис Петрович встав, і на цьому збори закінчилися. Учитель думав, що візит до Васі йому буде найзручніше зробити у вихідний день, це післязавтра, і він сказав про це школярам. Кілька чоловік просилося йому в супутники, але Борис Петрович відмовився.

Збори розійшлися незадоволені. Могла вийти така хороша гра! Але піонери дисципліновані перш за все, і про те. щоб не послухатися Бориса Петровича, не подумав ніхто. Тільки Андрюша ще мав таку надію: Борис Петрович ні про що не дізнається, і тоді всі у школі поголяться з його планом.

Розділ сьомий

У 1919 році недалеко від входу в порт, біля скелі Дельфін, потонула яхта «Галатея». На місто наступали червоні. Крейсери і лінкори з різноколірними прапорами терміново знімалися з якорів і пароплави виходили з порту, навантажені рештками білого війська. Білі панічно тікали за кордон.

Яхта «Галатея» виходила з порту останньою.

Полковник Тимашов, начальник контррозвідки, останнім покинув безлюдний мол. Коли сідав у шлюпку, над морем почали розриватися перші снаряди артилерії червоних. Ад’ютант його боязко озирався на місто, на безлюдний мол, вкритий покинутими, розбитими й забутими чемоданами і заспокоївся тільки тоді, коли зійшов на палубу «Галатєї». Через три хвилини яхта знялася з якоря й повним ходом пішла до виходу у відкрите море.

Ад’ютант полковника був приставлений до рульового у рубку, — полковник боявся, щоб матроси не привезли його замість Константинополя в Севастополь.

Ад’ютант поклав невеличкий пакунок, загорнутий у прогумований непромокальний мішок, на поличку у рульовій рубці і став перевіряти правильність курсу. В пакуночку були останні матеріали контррозвідки, що їх полковник Тимашов не встиг забрати, а ад’ютант забрав, щоб потім використати для себе. Багато з тих матеріалів стосувалося особисто ад’ютанта, а тому мати їх у власних руках було дуже важливо.

Яхта вийшла з порту і повернула на південний захід. Вона швидко промайнула повз французький крейсер на зовнішньому рейді і направилась у відкрите море.

Снаряди лягали зовсім близько. Палаючи у воду, вони здіймали височенні фонтани срібнозеленкуватих бризок. З кожним ударом ад’ютант і рульовий боязко озиралися, а капітан наказував у машинний відділ прибавити ходу. Яхта розтинала воду з дивовижною швидкістю. Два зелених пінистих вали розходилися від її носа, і через п’ять хвилин вона могла б бути поза обстрілом.

На хвилину снаряди перестали падати біля яхти. І ад’ютант полегшено зітхнув, озираючись назад. Крейсер теж підняв якір і розвертався, виходячи у відкрите море.

Раптом почувся страшенний гуркіт, яхта похитнулася, потім знову випрямилася і пішла уповільненим ходом, все більше й більше осідаючи носом у воду. Вона загубила управління і йшла тепер просто до берега, похилена на один бік, нагадуючи смертельно поранену тварину, яка поспішає вмирати у своє лігво.

Серед команди зчинилася паніка. Всі кинулися спускати єдиного рятувального човна.

Снаряди лягали зовсім близько біля яхти. В човен, коли він торкнувся води, почало стрибати багато народу. Він перехилився й зник під водою, не встигши навіть відійти від борту яхти.

Яхта затонула недалеко від берега, біля скелі Дельфін. Вона лежала на кам’янистому дні, і кінчики її щогл виднілися з-під води.

Французький крейсер підійшов до місця аварії і з усієї команди підібрав тільки полковника Тимашова. Після цього, супроводжуваний прокляттями всієї команди яхти, що випливла й урятувалася на скелі Дельфін, він зник за горизонтом.

До міста входили червоні.

Через дві години вони зняли зі скелі Дельфін перелякану і обеззброєну команду «Галатеї», але ад’ютанта полковника Тимашова там уже не було. Рятуючи власне життя, він рискнув проплисти три кілометри у свіжу вітряну погоду і доплив до далекої піщаної коси на захід від міста.

З того часу минуло багато років. Багатьох з тих, що були в списках, вже половили. Але чимало їх ще лишалось на волі, і вони продовжували служити різним іноземним розвідкам.

Першим знайшов дорогу до цих розвідок бувший ад’ютант Тимашова — Петро Андрійович Глоба. Він жив десь на Уралі і займав скромну посаду. Але давня ненависть до радянської влади не залишала його. І, пам’ятаючи багато імен своїх старих співробітників з контррозвідки, він поступово притягав їх до шпигунської та диверсійної роботи в нових умовах. Глоба очолював цілу сітку шпигунів і диверсантів.

Раптом стало відомо, що збираються підіймати «Галатею». Глоба і його «хазяїни» занепокоїлись. Якщо знайдуть списки і почнуть розшукувати всіх, хто в них значиться, можуть бути великі неприємності, навіть дуже великі неприємності: люди можуть виявитись надто балакучими, вони розкажуть все, що знають.

Отже, цей клятий гумовий мішок треба було врятувати будь-якою ціною. Але де був цей мішок, знав лише Глоба. Йому і доручили цю справу.

Про мету свого приїзду Глоба повідомив мадам Кивенко. Та стурбувалась: її ім’я значилось в списках.

Коли Глоба пішов до водолазів, вона чекала його, згораючи від хвилювання.

Петро Андрійович повернувся похмурий як ніч. Мадам Кивенко навіть не наважилася розпитувати. Все було ясно. З темного, розгубленого обличчя Глоби вона бачила: з водолазами нічого не вийшло, а як діяти далі, до кого звернутися по допомогу — Глоба не знає. Вони мовчки сиділи одне проти одного в напівтемній кімнаті мадам Кивенко. Розмова не клеїлася. Кожний думав про своє. Варвара Павлівна вже навіть почала обдумувати, чи не слід їй піти зараз і заявити про те, що ад’ютант полковника Тимашова, Петро Глоба, приїхав у місто і сидить в її кімнаті. Але зразу ж спало на думку, що коли заарештують Глобу, то їй теж не довго доведеться ходити по вулицях міста, і вона відкинула цей план, як зовсім непридатний.

І саме в той час, коли обоє вони сиділи, цілком заглибившись у власні думки, двері тихо прочинилися і за ними з’явилася білява голівка Васі.

Не сказавши й слова, він підійшов до Варвари Павлівни і, як завжди, простягнув їй повну жменю срібних монет. Мадам Кивенко порахувала їх так само мовчки і сховала в шухляду стола. Її не цікавило, де і як Вася добував ці гроші. Вона не знала, скільки праці докладає цей хлопець, і скільки неприємностей переживає він, поки добуде ці п’ять карбованців.

Вася повернувся і вийшов на кухню, де його чекала вечеря, цілі гори невимитого посуду і ще багато роботи, якої не хотіла робити куховарка Марія,

А коли Вася вийшов, Петро Андрійович згадав високу корму теплохода «Крим», полтиник, кинутий руба в зеленкуваті хвилі. Він пригадав мускулясте смагляве тіло. Воно рухалося у воді швидко і впевнено.

Тоді Вася пробув під водою хвилину й сорок секунд.

Глоба сів зручніше в глибоке крісло, мовчки обмірковуючи новий план.

Вітя Огрінчук повернувся додому смерком. За Графським молом під великим камінням водилися круглоголові бички, і Вітя з хлопцями сьогодні ходив на лови. Ловити бичків справа не важка. Недарма замість того, щоб сказати «ловити бичків», часто говорять «тягати бичків». І така заміна слів є цілком слушною. Хоча бичок — рибка невеличка, проте зажерливість і рот у неї величезні, вона хапає все, від черв’яка до шматочка такого ж самого бичка. Тому ловити її цікаво й неважко.

Огурчик вважав би ганьбою для себе принести додому менш як півсотні бичків, коли він повертається додому. Вудка його лежала на плечі, і бички довгою гірляндою звисали з неї мало не до самої землі.