Пригоди Омкая

— А якщо сітку натягнути біля нір? — спитав Кенчик.

— Хе! Так вони тобі й підуть у сітку. Сови хитріші, ніж будь-яка риба. Ясно?

— Ну, тоді опудала поставимо.

— Не допоможуть і опудала. Мисливці раніше ставили їх, та сови на опудала сідали, як на купини. Тут треба щось інше.

Коли Меркічі і Кенчик розказали товаришам, хто знищив двох щенят, посипались десятки всяких пропозицій і порад. Одні пропонували поставити біля нір постійного сторожа, щоб відганяв хижаків, другі радили зробити вітряні тріскачки, треті наполягали, щоб знищувати сов з рогаток.

А час не ждав. Хижаки стежили за своїми жертвами, особливо тоді, коли щенята їли. Раз у раз прилетить або той, або інший крилатий ворог. Гризунів, яких звичайно їдять сови, не було, і вони тепер полювали на молодих песців. Жовтоокі розбійники з ранку до ночі кружляли біля піщаних горбів. Ці хижаки, на відміну від сірих лісових сов, прекрасно бачать протягом цілої доби. Інакше вони загинули б з голоду, у період полярного дня, коли кілька місяців триває суцільний день.

Один школяр сказав, що він надумав простий спосіб лякати сов. Тільки для цього потрібна довга мотузка і метрів півтора червоної матерії.

— А що буде?

— От побачите, щось буде, чесне піонерське, — запевнив Неней.

Мотузку хлопці випросили у комірника Гирголя. Замість червоної матерії куховарка Рахтина віддала свою кумачеву спідницю.

Неней взявся за роботу. Допомагали йому вилицюватий здоров'як Чавча і Аляй. Вони заготовили потрібну кількість кілків і біля нір вбили їх в землю навколо годівельного майданчика. Аляй розірвала спідницю куховарки на вузенькі стрічечки і прив'язала їх до мотузки. Після цього хлопці туго натягнули мотузку на кілочки.

Прийшли з рибалки Меркічі, Вукуга і Кенчик. Вони принесли у кошиках свіжу рибу. Як тільки настав час обіду, з усіх боків з вереском і гавканням помчали до обіднього столу четвероногі колоністи. Але серед них не було Кривоніжки.

Хвилин п'ять усі стояли мовчки, не знаючи, що й подумати. Не траплялося випадку, щоб їхній улюбленець коли-небудь запізнився на обід. Чи не потрапив він у біду, чи не загинув від пазурів ворога, як і його два товариші?

— Кривоніжко, любий, де ти? — крізь сльози шепотіла Аляй.

Раптом почулося далеке дзявкання і шелест сухого очерету. Звуки ставали чимраз голоснішими. Вони долинали від піщаного далекого пагорба. Аляй радісно вигукнула, побачивши на мить червону стрічку. Кривоніжка, піднявши голову, мчав додому. Дуже здивувались діти, побачивши, що цього разу він був не один. За ним, спотикаючись і падаючи, поспішали сім новачків! Очевидно, десь поблизу жила ще одна сім'я песців. У пошуках їжі виснажений голодом виводок блукав по тундрі. Кривоніжка натрапив на нещасних побратимів і взяв їх під свою опіку. Чужинці були дуже худі. Шерсть у них наїжачилась, лапи, як у рахітиків, були вигнуті у різні боки, очі у багатьох гноїлись. Помахуючи облізлими хвостиками, заморені малюки бігли за Кривоніжкою до годівниць. Вони жадібно хапали свіжу рибу.

— Ну й Кривоніжка! Молодчага! Сім песців завербував нам!

— Сімейка нічого собі! Тридцять два хвости!

— Справжній песцевий радгосп! — раділи діти.

Кенчик поквапно підтягнув штани і показав рукою в тундру:

— Он вони, он, дивіться! Вздовж берега річки летіли дві білі сови.

Розмахуючи дужими крилами, вони летіли безшумно, наче пливли. Повертаючи котячі голови то вправо, то вліво, хижаки прямували до піщаних горбів. Помітивши ворога, щенята кинули кормушки і миттю поховалися в норах.

— Лягай! — подав команду Меркічі.

Школярі з хвилюванням слідкували за наближенням хижаків, які уже зрівнялись з озерцем і трохи завернули вправо, до майданчика, де стояли дерев'яні корита-годівниці. Діти ще міцніше притислись до землі. Але сови, не долетівши до горбів, кинулись до озерця і зникли за найближчою сопкою.

— Бачили? — схопившись на ноги і сяючи, вигукнув Неней. — Я казав, що сови злякаються червоних прапорців, а ви не вірили.

— А, може, вони нас злякались. Ми ж сидимо на видноті, — заперечив Чавча.

Насупивши брови, Вукуга сказав:

— Чавча має рацію. Я читав, що червоних прапорців бояться тільки вовки та лисиці.

— Та їх і птахи лякаються, — не здавався Неней.

Діти переглядались. У них закрався сумнів: очевидно, і сам Неней навряд чи вірив у свою вигадку.

Повітряні пірати в цей день більше не повертались. Просидівши у куренях до вечора, діти пішли додому.

Цілу ніч не спав Неней. Його мучила думка: може, і насправді птахи не бояться прапорців. Звідки він узяв, що сови, як і вовки, повинні лякатися червоних стрічок? Ну, а якщо сови не злякались, як же тоді… з піонерським словом!

Вранці, як тільки над тундрою розвіявся туман, Неней схопився з постелі і, не поснідавши, подався у песцеву колонію. Він вирішив особисто перевірити дію червоних прапорців. А в крайньому разі сам буде сидіти біля нір і охороняти песців від хижаків.

Неней біг берегом річки Чир. Він поспішав, йому хотілось добратися до горбів, перш ніж там з'являться пернаті розбійники. Адже вони можуть до його приходу роздерти ще двоє-троє щенят. Але до горбів було далеченько. Річка робила часті закрути, завороти. Неней пішов навпростець через купини, болото, і комишеві зарості. Все ясніше виступали в далині темні вершини піщаних горбів.

Увагу Ненея привернули дві невеличкі білі грудочки. Вони здавалися не більшими за горобця і нерухомо висіли у повітрі, наче хто прив'язав їх до землі невидимими нитками.

З тривожним хвилюванням вдивлявся Неней в ці застиглі на місці снігові клубочки. Напружуючи зір, він намагався вгадати, що б це могло бути. Чи це не жовтоокі пірати? Але чому ж тоді вони висять і не ворушаться? Неней біг, не чуючи під собою ніг. Загадкові клубочки помітно збільшувались: Неней уже бачив, що вони не круглі, а довгасті і схожі на химерних ляльок з розкинутими руками. Збігши на горбок, Неней розгледів, нарешті, що ляльки сидять на мотузці, яку він натягнув учора на кілки. Цікавість і здивування охопили Ненея. Звідки могли взятись такі ляльки, та ще й білі? Неней поспішав. Одна лялька ледь-ледь ворухнулась і, немов подаючи сигнал, швидко махнула рукою! Неней остовпів, протер очі — з них текли сльози від зустрічного вітру.

— А бодай тебе! — вигукнув Неней. — Та це ж не ляльки, а прокляті сови сидять на мотузці! Виходить, вони не бояться прапорців…

Неней не доказав. Від думки, що хижаки, можливо, до його приходу розірвали кілька щенят, у нього підломились ноги. Він безпомічно звалився на м'який вологий мох.

Хвилин десять лежав Неней і гірко схлипував. Підвівшись, він із злістю стис кулаки і кинувся вперед.

— Геть пішли, геть, розбишаки! Киш! Киш!

Але хижаки не звертали уваги на вигуки і не відлітали. Мабуть, вони досхочу напхали животи щенятами і, обважнівши, не могли вже рушити з місця.

Образа і злість охопили Ненея. Він, не тямлячись, перебіг через озерце і опинився біля першого піщаного горба; важко дихаючи, на секунду зупинився. Хижаки були тепер від нього кроків за двадцять. Розгорнувши крила, як людина руки, сови висіли на мотузці… вниз головою.

Неней мимоволі вигукнув з подиву:

— Какомеей!

У цю мить поблизу горба пробігла по траві велика розпливчаста тінь. І зразу Неней побачив, що до натягнутої мотузки підлетіла третя сова. Вона плавно спустилась на мотузку і цупко схопилась за неї лапами. Але мотузка, гойднувшись, вивернулась, і сова, втративши рівновагу, перекинулася вниз головою. Боячись упасти, вона, судорожно стискаючи лапами розгойдану мотузку, так і зависла вниз головою,

— Ага, розбійники, попались! — кинувшись до хижаків, у захваті гукав Неней.

Пробігаючи повз нору, він помітив, як з неї висунулось перелякане щеня з червоною стрічкою на шиї.

— Кривоніжко, Кривоніжко! Не бійся, вилазь. Тепер, брат, все. Більш не чіпатимуть. Вилазь!