-->

Чорний красень

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Чорний красень, Сьюэлл Анна-- . Жанр: Детская проза / Природа и животные. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Чорний красень
Название: Чорний красень
Дата добавления: 15 январь 2020
Количество просмотров: 374
Читать онлайн

Чорний красень читать книгу онлайн

Чорний красень - читать бесплатно онлайн , автор Сьюэлл Анна

Ця книжка — історія коня, розказана від першої особи, — є однією з найкращих повістей про тварин. Підслухала її і переклала з конячої мови на людську англійка Анна Сюел, аби звернути увагу власників коней на жахливе ставлення в ті часи — коли ще не було машин — до цих прегарних тварин, які так тяжко і віддано працювали на людину, віддаючи усі свої кінські сили. Вона також хотіла допомогти людям відчути, скільки болю у кожній одиниці кінської сили. Проте книжка ця не лише про почуття коней, вона найбільшою мірою — про людей, їхні характери, пристрасті, помилки, від яких залежить життя інших.

Авторці так добре вдалося все це передати, що «Чорний Красень» здобув собі справді світову славу та був 12 разів екранізований.

 

Ілюстрації Христини Рейнарович

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 40 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

— Я от що скажу, — озвалася Джинджер, надимаючи ніздрі. — Якщо ці люди такі мудрі, то хай би вивели таку породу коней, що мала б очі не з боків, а спереду, як у самих людей. Вони ж вірять, що їм дозволено втручатися в природу і вдосконалювати Божі створіння.

Розмова знову звернула на сумне, аж раптом Веселун, який усе знав, задер свого носа догори і сказав:

— Я розповім вам по секрету одну річ. У мене немає жодних сумнівів у тому, що й Джон не схвалює тих шор. Колись я сам чув, як він казав про це господареві. Той відповів йому, що, мовляв, коли кінь уже звик до шор, то, знявши їх, часом можна йому нашкодити. А Джон сказав, що, як на нього, краще, об’їжджуючи лошаків, узагалі обходитися без шор, а в деяких країнах так і роблять. Тож не занепадаймо духом, а ходімо краще он під ті дерева. Щось мені підказує, ніби вітер назбивав там трохи яблук, і я пропоную не залишати їх на поталу усяким зайдам, а з’їсти самим.

Ми не змогли відмовитися від такої звабливої пропозиції Веселуна, перервали тривалу розмову і з насолодою поласували яблуками, які нападали в садову траву.

Розділ 11

Правду кажучи…

Що довше я жив у Біртвік-парку, то більше пишався й радів, що потрапив сюди. Усі, хто був знайомий із нашими господарями, поважали цих людей. Вони були добрими, справедливими не тільки до людей, а й до тварин: коней, віслюків, собак, котів, корів, птахів… Одне слово, не було такої скривдженої істоти, яка би не знайшла у них захисту, і кожен, хто служив у маєтку Гордонів, дотримувався встановленого господарями порядку. Якщо надходила чутка, що якийсь сільський хлопчисько кривдить беззахисну тварину, бешкетника швидко ставили на місце.

І сквайр, і фермер Ґрей, за їхніми власними зізнаннями, вже понад двадцять років виступали проти того, щоб на їздових коней надягали мартингал, і в наших краях це причандалля й справді було великою рідкістю. Інколи на захист коней ставала й місіс Гордон. Угледівши коня, обтяженого не тільки запрягом, а й мартингалом, що різко задирав конячу голову, вона просила кучера зупинитися, виходила з екіпажа і намагалася спокійно, проте наполегливо переконати власника нещасної тварини чи їздового, що нема потреби і шкідливо так чинити.

А покажіть мені такого чоловіка, який би міг устояти перед чарами нашої господині!.. Шкода, що не всі жінки такі, як вона. Містер Гордон теж був не з таких, що легко поступаються власними переконаннями. Пригадую, одного дня я віз його додому верхи, а нам назустріч трапився візок, запряжений чудовим невисоким гнідим поні з тонкими ногами та гарною головою (певна ознака доброї породи). Правив цим коником кремезний чолов’яга. Порівнявшись із воротами, що вели до маєтку, поні повернув до них, аж тут їздець так різко і з такою силою смикнув за повід, що поні ледь не розвернувся у голоблях. Відновивши рівновагу, він побіг був далі, але бурмило ухопився за батіг і заходився його батожити! Нещасний поні рвався уперед, але дужа безжальна рука тягла його назад, аж вивертаючи щелепу, а по спині безперестанку гуляв батіг. Я аж здригнувся, побачивши цю екзекуцію: кому ж, як не коневі знати, як болить делікатна щелепа, яку вивертає рука деспота. Господар гукнув, щоб я прискорив ходу, і за хвильку ми наздогнали нещасного поні.

— Соєре, — гукнув господар наказним тоном, — тобі не здається, що твій поні — із плоті та крові?

— Із плоті, крові та норову, — нехотячи відповів бурмило. — Надто він у мене самостійний, і це мені не дуже подобається.

Мучителем поні виявився будівельник, який часто бував у маєтку в справах. Із голосу його я зрозумів, що він зовсім не в гуморі.

— Невже ви думаєте, — напосідав на нього сквайр, — що від такого ставлення він тільки й чекатиме, як би то догодити господареві?

— А навіщо він повернув? — відрізав Соєр. — Ми їдемо прямо, та й квит!

— Ну, ви не раз заїздили й до нас, — нагадав господар. — Якщо поні без нагадувань повернув до воріт, то це свідчить про його пам’ять та розум. А ідете ви зараз до мене чи не їдете — відкіля йому знати? Та, зрештою, не в тому річ. Я от що хочу сказати, містере Соєр. Мені ще не доводилося бачити, щоб до малого поні ставилися так бездушно; ви своїм брутальним ставленням тяжко травмуєте тварину, до того ж ще й собі псуєте репутацію. Не забувайте, кожному воздається за ділами його, і питатимуть про те, як ви чинили не тільки з людьми, а й із тваринами.

Господар пустив мене повільним кроком додому, і з його голосу я зрозумів, що він дуже засмутився через цей випадок. Коли йшлося про жорстоке ставлення до тварин, він міг сказати свою думку щодо цього і людині свого кола, і простому робітникові. Під час прогулянки наступного дня нам трапився його друг капітан Ленґлі. Він правив лінійкою, [33] запряженою парою гарних мишастих коней. Привітавшись, вони перекинулися кількома словами, а потім капітан запитав:

— Ну, містере Гордон, як вам мій запряг? Усі знають, що в нашій околиці ніхто не розуміється на конях так, як ви, тож мені було б цікаво знати вашу думку.

Господар потягнув за повід, і я ступив кілька кроків назад, даючи йому змогу краще роздивитися коней.

— Пара нівроку, — підтвердив господар. — Коли коні й у роботі такі самі красені, то вони — справжній скарб. Та бачу, що ви й далі небайдужі до того, що коням тільки заважає і не дає їм розвернутися в усій красі.

— Це ви про що? А, мартингал! — здогадався капітан. — Знаю, знаю, доводилося чути про вашу «любов» до цих штук. Ну, якщо відверто, мені подобається, коли кінь іде з гарно піднятою головою.

— Мені теж це подобається, — відповів господар, — як і будь-якому чоловікові, але не подобається, коли кінь це робить проти власної волі. Від цього він тільки програє.Та поміркуйте самі, Ленґлі. От ви — військовий офіцер, і, я певен, ви захоплені, коли ваш полк виблискує на параді, плечі розпрямлені, груди колесом, ну, і так далі. Та що б ви сказали, якби заради цього кожному воякові довелося приторочити до спини дошку? І добре, якби тільки на параді, бо солдати просто потомилися б та озлобилися. А як би це вплинуло на їхній дух у рукопашному бою із ворогом, де важливий кожен вільний м’яз, а вся сила вояка скерована тільки вперед? Не став би я тоді пророкувати вам перемогу. Те саме я скажу й про коней. Ви їх дратуєте, псуєте їхню поведінку і позбавляєте їх сили. Там, де можна було б налягти власним тілом, їм доводиться перенапружувати зв’язки та м’язи, а це, погодьтеся, не сприяє довголіттю. Та й ви стаєте заручником власних примх. Наділивши коня головою, природа подбала про те, щоб він міг вільно нею рухати, так само, як і ми, люди. Знаєте, якби ми у своїх вчинках частіше керувалися здоровим глуздом і менше гналися за модою, ми б не ускладнювали так життя собі й іншим. Окрім цього, ви не гірше від мене знаєте: коли голова і шия коня туго затягнуті мартингалом, підвестися із землі після падіння йому набагато важче. Ну, капітане, — засміявся господар, — бачите, як я тримаюся на своєму конику? Може, і ви на нього пересядете? Ваш учинок для багатьох став би прикладом для наслідування.

— Теоретично все, звісно, бездоганно, — погодився капітан. — А ваше порівняння із вояками — влучнішого не знайти. Але… я ще подумаю.

На цьому ми і розпрощалися.

Розділ 12

Непогідний день

Якось наприкінці осені господар мав здійснити ділову поїздку. Мене запрягли в легку бідарку, і ми — я, сквайр і Джон — вирушили в путь. Обожнюю ходити у бідарці: вона легка, колеса високі, іде рівно, спокійно. Нещодавно лив рясний дощ, а тепер дув сильний вітер і замітав дорогу рясним падолистом. Я бадьоро біг шляхом, аж поки не досяг шлагбаума перед низеньким дерев’яним мостом. Береги виявилися досить високими, і міст, що перекинувся над річкою, був не арковий, а прямовисний, і вода, прибуваючи, могла досягти дерев’яних колод і навіть настилу. Та міст мав добротне поруччя, і тому вода мало кого лякала.

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 40 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название