Вiннi-Пух та його друзi

Паць нарвав великий-превеликий букет фіалок. Він щохвилини їх нюхав і почував себе невимовне щасливим, швиденько прямуючи туди, де мав звичку пастися Іа.

– Доброго ранку, Іа! – почав Паць трохи нерішуче, бо Іа був чимось зайнятий.

Іа підняв ногу й помахав Пацеві, щоб він ішов геть.

– Завтра,– сказав Іа.– Або післязавтра.

Паць підступив трохи ближче – поглянути в чому справа. На землі перед Іа лежали три палички, на які він уважно дивився. Дві палички з одного краю сходилися кінцями, із другого – розходились, а третя лежала на них поперек. Паць подумав, що то, мабуть, якась Пастка.

– Ой Іа,– знов почав він,– а я...

– Це маленький Пацик? – спитав Іа, не відриваючи очей від своїх паличок.

– Я, Іа, і я...

– Ти знаєш, що це таке?

– Ні,– сказав Паць.

– Це – А.

– О! – сказав Паць.

– Ніяке не О! Це – А! – суворо промовив Іа.– Ти що, недочуваєш? Чи, може, ти вченіший за Крістофера Робіна?

– Так,– сказав Паць.– Тобто, ні,– хутенько виправився він і підступив іще ближче.

– Крістофер Робін сказав, що це – А, отже, воно А є і буде. Принаймні доти, доки на нього хтось не наступить,– додав ще суворіше Іа.

Паць відскочив назад і понюхав свої фіалки.

– А ти знаєш, що означає А, маленький Пацику?

– Ні, Іа, не знаю.

– Воно означає Мудрість, воно означає Освіту, воно означає геть усі науки, про які ні Пух, ні ти не маєте навіть уявлення. Ось що означає А!

– О! – знову сказав Паць.– Тобто я хотів сказати "Он як!" – квапливо виправився він.

– Слухай мене, маленький Пацику. У цьому Лісі товчеться казна-скільки різних та всяких, і всі вони кажуть: "Ну, Іа – це ж тільки Іа, він просто осел, на нього можна не зважати". Вони тут швендяють туди й сюди і кажуть: "Ха-ха-ха!" Але що вони знають про А? Нічого! Для них це просто три палички. Зате для Освічених, завваж це собі, маленький Пацику, для Освічених – я не кажу про Пухів та Паців – це знаменита й могутня буква А. Так, так,– додав він,– це тобі не якась дурниця, що про неї знає кожен у Лісі.

Паць занепокоєно відступив іще далі назад і озирнувся, шукаючи допомоги:

– А ось і Кролик,– сказав він весело.– Привіт, Кролику!

Кролик поважно наблизився до них, мовчки кивнув Пацеві й сказав: "Привіт, Іа",– тоном, який недвозначно свідчив, що не пізніше як за дві хвилини він скаже: "Бувай здоров".

– Іа, в мене до тебе лише одне запитання: що робить Крістофер Робін останніми днями вранці?

– А що я бачу зараз перед собою? – відповів Іа, не підводячи очей.

– Три палички,– не задумуючись, відповів Кролик.

– От бачиш! – сказав Іа Пацеві.

Після цього він обернувся до Кролика:

– Тепер я відповім на твоє запитання,– урочисто промовив він.

– Щиро дякую,– сказав Кролик.

– Що робить Крістофер Робін уранці? Він вчиться. Він здобуває Освіту. Він оболдіває – здається, він вживає саме це слово,– він оболдіває знаннями!.. У міру своїх скромних здібностей я теж, якщо я правильно засвоїв це слово, оболді... тобто, роблю те саме, що й він. Оце, наприклад, буква...

– Буква А,– сказав Кролик,– але не дуже вдала. Ну, гаразд, я мушу йти і повідомити інших.

Іа поглянув на свої палички, а тоді – на Паця.

– Як сказав Кролик? Що це таке? – спитав він.

– А,– сказав Паць.

– Це ти йому сказав?

– Ні, Іа, я не казав. По-моєму, він знає сам.

– Він знає? Ти хочеш сказати, що якийсь там Кролик знає букву А?

– Авжеж, Іа. Він дуже розумний, наш Кролик.

– Розумний? – зневажливо сказав Іа й щосили наступив на свої три палички.

– Ось тобі й Освіта! – з гіркотою сказав Іа-Іа, стрибаючи на своїх паличках, яких на ту мить стало вже шість.

– Ось тобі й Наука! – сказав Іа-Іа, хвицяючи копитами свої палички, яких на ту мить стало вже дванадцять.– Якийсь там Кролик усе це знає! Ха!

– Я думаю... – несміливо почав Паць.

– Не треба, – сказав Іа.

– Я думаю... фіалки – гарні квіти,– сказав Паць. – Він поклав перед Іа свій букет і чимдуж чкурнув геть.

Наступного ранку записка на дверях Крістофера Робіна сповіщала:

Ось чому всі мешканці Лісу – звичайно, за винятком плямистого чи травоїдного Скоровернуса – віднині знають, що робить Крістофер Робін кожного ранку.

ПРИГОДА ШІСТНАДЦЯТА,

У якій Вінні-Пух вигадує нову гру і до неї прилучається Іа-Іа

На той час, коли річечка добралася до краю Лісу, вона дуже виросла – виросла майже у справжню Річку. І, ставши дорослою, вона перестала крутитися, перекидатися і скакати, як раніше, в дитинстві, а плинула тихо й спокійно. Бо ж тепер вона знала, куди прямує, і казала сама до себе: "Поспішати не варто. Колись усі там будемо".

Зате всі маленькі струмки, які впадали у неї, невтомно гасали лісом туди й сюди, бо їм ще треба було так багато побачити і так багато пізнати!

Широка стежка, – така широка, що її можна було б назвати навіть битим шляхом, – вела із Широкого Світу в Ліс, але перед тим, як потрапити до Лісу, вона мала перейти через цю Річку. І от саме на тому місці, де Битий Шлях зустрічався з Річкою, був дерев'яний місток – завширшки, як і сам Битий Шлях – з дерев'яними бильцями по обидва боки.

Крістофер Робін, коли б захотів, міг вільно покласти підборіддя на верхню поперечку билець, але куди цікавіше було стати ногами на нижню поперечку, перехилитися через бильце й дивитися вниз на Річку, що повільно плине кудись у далечінь.

Вінні-Пух, коли б захотів, міг вільно покласти підборіддя на нижню поперечку; але куди цікавіше було лягти на живіт, просунути голову під поперечку й дивитися вниз на Річку, що повільно плине кудись у далечінь.

Що ж до Паця та Крихітки Ру, то вони тільки так і могли помилуватися Річкою, бо були надто маленькі й не діставали до жодної поперечки. Вони просто лягали під поперечку й дивилися вниз на Річку... А Річка текла собі й текла, повільно й тихо, бо ж поспішати їй було нікуди.

Одного разу дорогою до містка Вінні-Пух надумався скласти якогось віршика про шишки, бо скрізь довкола лежало безліч ялинових шишок, а у Вінні-Пуха був поетичний настрій. Він підняв одну шишку, подивився на неї і промовив:

– Це дуже гарна шишка, і звичайно, вона мусить із чимось римуватися.

Спочатку Вінні-Пух нічого не міг придумаги, але згодом у його голові викрутилося таке:

– Хоч це й неточно,– сказав він,– бо шишка, усе ж трохи менша, ніж моя голова.

У цей час Пух зійшов на місток, але через те, що він не дивився собі під ноги, він об щось спіткнувся – шишка вислизнула в нього з лап і впала в Річку.

– От напасть,– сказав Пух, побачивши, як шишка повільно запливає під міст. Він рушив назад, щоб узяти іншу шишку, котру також можна було б заримувати. Але раптом він подумав, що краще просто помилуватися Річкою, бо день же такий ясний та погожий. Отож Вінні-Пух ліг на живіт і став дивитися вниз на Річку, що повільно плинула кудись у далечінь...

І зненацька з-під мосту з'явилася його шишка, яка також повільно плинула кудись у далечінь!

– От чудасія! – сказав Вінні-Пух.– Я впустив її з того боку, а вона випливла з цього! Цікаво, чи всі шишки так роблять?

Він пішов і назбирав повні лапи шишок...

Так! Усі вони робили те саме, що й перша!

Тоді він кинув дві шишки одразу, перебіг на протилежний бік мосту і став чекати, яка з них випливе першою. І одна з них справді випливла першою, а що шишки були однакові, Пух не знав, чи то була та сама, на яку він загадав, чи інша. Тоді він ще раз кинув дві шишки, тільки одну більшу, а другу меншу, і більша випливла першою, як він і загадав, а маленька випливла останньою, як він теж загадав, – отже Пух виграв аж двічі!..