Фальшивий талiсман

— Ніхто, — одразу погодився Рубцов. — Отож на ваш розсуд. Знадобиться — дамо Карому розшукувачів.

— Самі казали, там ліси… — якось невизначено зауважив Воловик, і Рубцов збагнув, що його заступник у даному разі не дуже схвалює рішення керівництва “Цепеліну” закинути своїх агентів саме до цього лісового району.

— І десь у цих лісах, — додав Рубцов, — є досить велика бандерівська банда. Можливо, саме на неї орієнтуються панове з “Цепеліну”…

— Це лише ускладнить наше завдання, — похмуро відповів Воловик.

Генерал задумливо погладив великим пальцем лівиці нижню губу. Мовив розважливо:

— Усе залежить від того, чого хочуть німці. І група, певно, не чергова, а особлива.

— Давно абвер не задавав нам таких загадок.

— Не абвер нині, а тьху ти, чорт, і не вимовиш… фронтауфклеругскоманда, здається, так?

— Авжеж… Канаріса нема, нема і абверу. Тепер усе парафія Кальтенбруннера.

— Нам від цього не легше.

— Ох, не легше, Василю Семеновичу, — погодився Воловик і важко підвівся.

2

“Юнкерс” ішов на посадку, і начальник головного управління імперської безпеки Ернест Кальтенбруннер визирнув у вікно. Нічого цікавого… Ліси з галявинами, де-не-де озерця і болота- Жодних ознак людського життя, і ніхто б ніколи не подумав, що десь тут, серед цих лісів і озер, розташувалася ставка фюрера — “Вольфшанце”, де приймаються найважливіші рішення рейху.

Обергрупенфюрер задоволено гмикнув. Те, що навіть він, точно знаючи, що пролітає зараз над “Вольфшанце”, нічого не помітив, свідчило про бездоганну роботу служб РСХА, тобто його, Ернеста Кальтенбруннера Що ж, зрештою, це правильно: у них усе відшліфовано й відлагоджено, машина, так би мовити, працює гладесенько-рівнесенько, і коли б не бездарність фронтового командування, можна було б сказати, що в третьому рейху все гаразд: життя суворо регламентоване, кожен знає, що йому належить робити, небажані елементи та червоні заколотники знищені, лише одиниці з них конають у концтаборах, уся країна славить фюрера.

На видовженому, брусуватому, завжди похмурому обличчі Кальтенбруннера з’явилася якась подоба усмішки: приємно, коли народ так славить, свого фюрера, отже, вірить йому й беззастережно підкоряється.

Зрештою, спробував би не підкоритися. Кому-кому, а начальникові РСХА відомо, що жодна держава в світі не має такого карального апарату, як третій рейх. Тільки під його рукою гестапо, СД, кримінальна поліція… Не кажучи вже про СС та “Ваффен-СС”, і варто йому поворухнути пальцем…

Кальтенбруннер скосував оком і поворушив мізинцем, та напрочуд нічого не сталося. Зробилося навіть якось образливо. Обергрупенфюрер насупив брови, що було ознакою гніву: у такі хвилини підлеглі намагалися не потрапляти йому на очі,— але поруч сидів тільки ад’ютант, на нього начальницький гнів, як правило, не поширювався, до того ж літак трусонуло, він покотився бетонованою доріжкою, і в дверях з’явився особистий пілот начальника РСХА. Либонь, хотів щось сказати, але, побачивши сердите обличчя обергрупенфюрера, затнувся, мовчки пройшов у кінець літака, відчинив дверцята й опустив приставну драбину.

Кальтенбруннер з задоволенням спустився на землю. Побачив, як поспішають до нього люди в чорному, ступив крок їм назустріч і викинув уперед руку, відповідаючи на вітання. Гарний настрій знову повернувся до нього, обергрупенфюрер навіть усміхнувся і рушив уздовж бетонованої смуги, відчуваючи, як пружнішають м’язи. Пахло живицею. Кальтенбруннеру подобався цей запах, він жадібно вдихнув повітря й озирнувся.

Начальник охорони ставки, правильно зрозумівши Кальтенбруннера, приспішив крок і порівнявся з ним.

— Як? — коротко запитав обергрупенфюрер.

Запитання не треба було розтлумачувати, принаймні начальникові охорони. Відповів упевнено:

— Все гаразд, обергрупенфюрере, настрій значно поліпшився, і фюрер навіть повернувся до своїх картин.

Кальтенбруннер ледь утримався, щоб не знизати плечима. В принципі він не схвалював це захоплення. Малювати не личило фюреру. Нехай би вже просто збирав картини, як Герінг, це можна було зрозуміти, гарні картини коштували-бо скажені гроші. Але ж сидіти самому з пензлем…

Кальтенбруннер рідко коли, навіть у думках, не погоджувався з фюрером — певно, геніальнішої людини не було на світі. Зрештою, генієві можна простити. Тим більше, що у мистецтві все залежить від імені художника. Кажуть, Герінг придбав картину якогось Вермера, — про цього голландського, художника Кальтенбруннер і не чув, а Герінг домовився з урядом Нідерландів і той замість нього заплатив за картину чотири мільйони франків.

А хто такий Вермер і хто такий Гітлер?

Машина чекала обергрупенфюрера під густими соснами, і начальник охорони послужливо відчинив дверцята перед ним. На передньому сидінні вмостився ад’ютант, машина рушила м’яко, хоч могла за кілька секунд набрати сто кілометрів, але тут нема де розігнатися — он уже попереду перший шлагбаум і чорні фігури з автоматами заступають дорогу.

Певно, унтерштурмфюрерові, який підійшов до їхньої машини, було відомо, хто саме їде в ній, крім того, не міг не впізнати начальника головного управління імперської безпеки, але ретельно, як і належало за інструкцією, перевірив документи — лише тоді виструнчився й наказав підняти шлагбаум.

Молодець унтерштурмфюрер, саме на таких тримається міцність рейху — чим ретельніше кожен виконуватиме свої обов’язки, тим могутнішою стане держава.

Біля другого шлагбаума машина з’їхала на узбіччя: далі треба було йти пішки. І тут у них перевірили документи — ще доскіпливіше, і гауптштурмфюрер СС запропонував Кальтенбруннерові здати особисту зброю.

Начальник РСХА спокійно витягнув з кобури нікельований офіцерський “вальтер”. Обергрупенфюрер сам встановив такий порядок, підписав наказ, в якому ні для кого не робилося винятку, і він сам безжалісно відправив би цього підтягнутого гауптштурмфюрера на фронт, якби той порушив інструкцію.

— Фюрер чекає на вас, — повідомив начальник охорони.

— Де? — не повертаючи голови, запитав Кальтенбруннер.

— Просто алеєю, перший поворот ліворуч.

Кальтенбруннер рушив, з приємністю відчуваючи, як вгрузає гравій доріжки під каблуками його лискучих чобіт. Відійшовши трохи, пильно оглянув мундир, знайшов пір’їнку й гидливо скинув її: фюрер мусить бачити своїх офіцерів бездоганними, зовні підтягнутими й внутрішньо зібраними — жодного нехлюйства й розслабленості, сам фюрер може припуститися відступів від цього правила, але на те він і фюрер, щоб мати дивацтва чи забаганки, і розумна людина сама мусить знати, в чому має право наслідувати фюрера.

Гітлер сидів на бічній доріжці, точніше, трохи обіч неї: на траві стояли мольберт і два стільці, на одному з них фюрер розклав фарби, на другому примостився сам — заглибився в роботу й відразу не почув притишених кроків Кальтенбруннера.

А начальник РСХА справді притишив крок і йшов трохи не навшпиньках — зрештою, таке доводилося бачити дуже рідко: фюрер в екстазі й не чує шереху жорстви під чоботями.

Коли до мольберта лишилося кілька кроків, Гітлер стрепенувся і різко повернув голову. Кальтенбруннер устиг побачити на його обличчі ляк, а може, це тільки видалося йому, бо фюрер осміхнувся і зробив знак наблизитися.

Кальтенбруннер виструнчився і підвів руку, але Гітлер хитнув головою і знову втупився в свою картину. Обергрупенфюрер мимовільно зиркнув на неї також: кущі на передньому краї ядучо-зелені, зовсім не такі, як ростуть насправді, а на тлі жовтуватого неба — синя сосна й фіолетові хмари над нею.

Певно, красиво, ба, навіть точно красиво (це комусь іншому Кальтенбруннер міг би сказати — звичайна мазанина), і треба буде якось натякнути фюрерові, щоб подарував одну зі своїх акварелей.

— Я радий бачити вас, Ернесте, — сказав Гітлер, не відриваючись від картини. Нарешті зітхнув, відклав пензель і підвівся. — Подобається? — запитав.

— Дуже! — вихопилося в Кальтенбруннера зовсім щиро, і Гітлер засміявся весело.