Нетопир

«Чому ви не поховали її раніше?»

«Тому що знайшли її лише сьогодні», — відповів батько.

«Тоді я піду за нею і зажадаю її душу назад. Наш віринун складе її зламані кістки, а я знову вдихну в її душу життя».

«Пізно, — відповів батько. — Її душа вже відлетіла туди, куди потрапляють душі всіх померлих жінок. Але живий ще її вбивця. Ти виконаєш свій обов’язок, сину?»

Валла пішов од них, не мовивши й слова. Він жив в одній землянці з іншими неодруженими чоловіками племені. Але навіть з ними він не заговорив. Декілька місяців Валла сидів самотою, не долучаючись до загального співу і танців. Одні гадали, він намагається загартувати своє серце і забути Мууру. Другі говорили, що він хоче піти за Муурою в жіноче царство мертвих.

«У нього не вийде, — говорили вони. — Жінки потрапляють в одне царство, а чоловіки — в інше».

Якось до вогнища підсіла жінка, яка сказала:

«Ви помиляєтеся. Просто він затоплений у думки про те, як помстити ся за свою наречену. Може, ви думаєте, досить просто взяти спис і вбити Буббура — рудувато-жовтого змія? Ви ніколи його не бачили, а я бачила — одного разу, коли була маленька. Я посивіла того ж дня. Це було найжахливіше видовище на світі. Повірте мені, Буббура можна перемогти лише хоробрістю і хитрістю. І я вірю, що у цього молодого воїна вони є».

Назавтра Валла прийшов до вогнища. Його очі сяяли; здавалося, він навіть був веселий. Він запитав, хто піде з ним збирати смолу.

«У нас є смола, — здивувалися його гарному настрою одноплемінники. — Можеш взяти у нас».

«Мені потрібна свіжа смола, — відповів він, засміявся, побачивши їх перелякані обличчя, і сказав: — Ходімо, і я покажу, навіщо мені потрібна смола».

Цікаві пішли з ним, а коли вони зібрали смолу, він повів їх у долину валунів. Влаштувавшись на найвищому дереві, Валла попросив решту відійти на край долини. З собою він узяв лише вірного друга. Сидячи на дереві, вони вигукували ім’я Буббура, і луна розносила їхні крики долиною, залитою сонцем.

Раптом виткнулася рудувато-жовта голова. Змій прислухався, звідки долинають крики. Довкола кишіли маленькі рудувато-жовті змієнята, що вилупилися з тих яєць, які бачила Муура. Валла і його друг зліпили із смоли великі балабухи. Коли Буббур побачив воїнів, він розкрив пащу, висолопив язика і кинувся на друзів. Був полудень, і сонце яскраво висвічувало білі зуби і червону пащу Буббура. Але в ту саму мить Валла кинув найбільшу балабуху прямо в розкриту змієву пащу. Щелепи мимоволі зімкнулись, і зуби зав’язли в смолі.

Буббур почав качатися по долині, але ніяк не міг звільнитися від смоли, зав’язлої в пащі. Те ж саме Валла і його друг зробили з іншими зміями, і незабаром їх можна було не боятись, бо вони не могли розтиснути щелеп. Потім Валла погукав решту людей, і ті просто перебили всіх зміюк. Буббур таки вбив найвродливішу дочку племені, а потомство Буббура рано чи пізно виросло б у таких самих страшних гадів. З тих пір таких жахливих рудувато-жовтих змій в Австралії поменшало. Але людський страх не зник, а зростав з кожним роком.

Ендрю допив свій джин-тонік.

— А мораль? — запитала Бірґіта.

— Кохання — таємниця більша, ніж смерть. І треба остерігатися змій.

Ендрю розплатився, дружньо поплескав Харрі по плечу і вийшов з бару.

Мурра

6

Халат, статистика й акваріумна рибка

Він розтулив очі. Місто прокидалося, гуділо і гриміло у вікно, а воно ліниво відмахувалося занавіскою. Харрі лежав і дивився на недоречну штучку, що висіла навпроти, — портрет шведського королівського подружжя. Королева впевнено і спокійно посміхається, а в короля такий вигляд, ніби йому в спину штрикають ножем. Харрі знав, як воно, — його і самого в третьому класі початкової школи примушували грати принца у сценці «Капризна принцеса».

Десь шуміла вода. Харрі нахилився понюхати її подушку. На ній лежало щупальце медузи — чи то був довгий рудий волос? Йому згадалася фраза із спортивної рубрики газети «Даґбладе»: «Ерланд Юнсен, футбольний клуб „Мосс“, — відомий своїм рудим волоссям і „довгими“ м’ячами».

Потім Харрі раптом зрозумів, як він себе почуває. Легко. Легко, як пір’їнка. Так легко, що він злякався, що його підхопить вітерцем і понесе у вікно і він літатиме над ранковою метушнею Сіднея зовсім без одягу. Потім він прийшов до висновку, що відчуває таку легкість через те, що за ніч вивів з організму багато рідини і, напевно, скинув зо два кілограми.

«Харрі Холе, поліція Осло, — відомий своїми дурнуватими ідеями і порожніми кулями».

— Förlåt? [26]

Бірґіта стояла посеред кімнати в якомусь жахливому халаті і з рушником, зав’язаним на голові.

— Доброго ранку, о вільна красуне! А я ось дивився на портрет Примхливого короля на тій он стіні. Тобі не здається, що він віддав би все, аби тільки бути селянином і длубатися у землі? Судячи з виду — так.

Вона поглянула на фотографію.

— Не всім пощастило знайти правильне місце в житті. Ось, наприклад, тобі, a, snutjävel?

Вона сіла на ліжко поряд з ним.

— Важке питання спозарання. Але могла б ти, перш ніж я відповім, скинути із себе цей халат? Просто мені здається, він входить до десятки найстрашніших речей, які я бачив.

Бірґіта розсміялася.

— Я називаю його: «erotik-dödaren». [27] Він буває потрібний, коли чоловіки починають занадто набридати.

— А ти довідувалась, як називається цей колір? Може, це нове слово, невідома досі біла пляма на палітрі, між зеленим і рудим.

— Не ухиляйся од відповіді, norrbagga! [28] — Вона вдарила його по голові подушкою, але після недовгої вовтузні виявилася переможеною.

Не відпускаючи рук, Харрі нахилився і зубами знайшов пояс халата. Зрозумівши його наміри, Бірґіта скрикнула і садонула йому коліном у підборіддя. Харрі охнув і осів на ліжко. Бірґіта швидко притиснула його руки коліньми.

— Відповідай!

— Добре, добре, здаюся. Так, я знайшов своє місце в житті. Я найкращий snutjavel з усіх, кого ти бачила. Так, я б краще обіймав маленьких пустух, ніж длубатися в землі або виходити на балкон, щоб помахати ручкою натовпу. Так, так, я знаю — це збочення.

Бірґіта поцілувала його в губи.

— Могла б і зуби почистити, — процідив Харрі.

І коли вона невимушено закинула голову і розсміялася, Харрі не пропустив цієї нагоди. Швидко скинувши голову, він схопив зубами пояс і потягнув. Халат зсунувся, Харрі підняв коліна, Бірґіта опинилася зверху на ньому. Її шкіра була теплою і трохи вологою після душу.

— Поліція! — закричала вона, обвиваючи його ногами.

Харрі відчув, як пульсує все його тіло.

— Ґвалтують! — прошепотіла вона і вкусила його за вухо.

А потім вони лежали і разом дивилися в стелю.

— Я б хотіла… — почала Бірґіта.

— Чого?

— Та ні, нічого.

Вони встали і почали одягатися. Поглянувши на годинник, Харрі зрозумів, що запізнився на ранкову нараду. Він зупинився біля дверей і пригорнув її.

— Здається, я знаю, чого б ти хотіла, — сказав Харрі. — Ти б хотіла, щоб я що-небудь розповів про себе.

Бірґіта поклала голову йому на плече:

— Я знаю, тобі це не подобається. У мене таке відчуття, ніби з тебе все доводиться обценьками витягувати. Що твоя мати була добра і розумна жінка, напівсаамка, і що вона померла шість років тому. Що твій батько читає лекції в університеті і, хоча йому не подобається, чим ти займаєшся, ніколи тобі про це не говорить. І що людина, яку ти кохаєш над усе на світі — твоя сестра, — «зовсім трохи» страждає на синдром Дауна. Ось що мені хочеться дізнаватися про тебе. Але мені важливо, щоб ти сам хотів мені про це розповідати.

Харрі погладив її по шиї:

— Тобі хочеться дізнатися щось серйозне? Яку-небудь таємницю? — Вона кивнула. — Але таємниці зв’язують людей, — прошепотів він їй на вухо. — А це не завжди те, що потрібно.