Покiйник «по-флотському»

— Ми домовилися, що порішили ви свого чоловіка самі, без свідків і сторонньої допомоги. Та є делікатний момент. Самотужки вивезти і заховати труп вам фізично важкувато. Одна справа — форма з кашкетом і галстуком, інша — центнер з гаком людської маси. Потрібен, як би це сказати, надійний друг. Повірте, з боку слідства йому нічого не загрожує. Максимум — невеликий умовний строк. Закон, з одного боку, суворий, а з другого — гнучкий. Звичайно, ви можете не давати детальних показань у цій частині, але прокурор оберне це не на вашу користь. Навіщо вам зайвих пару років відсидки?

Отут я і одержав по голові:

— Ніхто мені не допомагав, я з усім упоралася сама.

— Сама? У вас немає машини, ви живете в густонаселеній частині міста, під'їзд і двір вночі освітлено. Крім того, враховуючи пору року, старшокласники і студенти канікули догулюють, себто вештаються вулицями до ранку. Навіть якби ви, що важко уявити, якось винесли труп із дому, у вас не було б жодного шансу дотягти його непоміченим до найближчої каналізації. Чого ви боїтесь? Дзвоніть тому, хто вам допоміг, нехай їде сюди. Оформимо ще одну явку з повинною. Більше того, обіцяю випросити для цієї людини підписку про невиїзд замість слідчого ізолятора.

— Вибачте, — ввічливо сказала жінка, — усе це — щира правда. Труп справді у каналізації. Тільки він опинився там не так, як ви подумали.

І ось так, дивлячись прямо перед собою і розгладжуючи тканину фартуха, вона почала розповідь, наприкінці якої я сказав:

— Якщо у вас є що-небудь випити, у крайньому випадку — валер'янка, то налийте. Інакше на вашій совісті буде ще одне життя — офіцера радянської міліції. Інфаркти, знаєте, молодшають! Та що я! Наш Старий, який усього надивився і в партизанському загоні, і на повоєнних «малинах», коли читав мій протокол, вдавився цигаркою і попік язика та губи! Жванчик-прокурор ледь не натяг копита: закотив очі, став одного кольору з петлицями — цвілі на лайні — і гепнувся на підлогу. Довелося відтранспортувати його до Феофанії, а замість нього на суд відряджати дебелу заступницю, у якої серед старих кримінальників була зворушлива кликуха: «Брандмайор».

Шкодуючи нерви нормальних людей, переповідаю технологію повної ліквідації небіжчика в умовах міської квартири максимально конспективно. Справді, вбила медсестра свого благовірного в стані афекту. Але швидко взяла себе в руки і прорахувала можливі наслідки та власні дії. Не виймаючи ножа з рани, аби кров знову не пішла назовні, вона загорнула труп у целофанову скатертину і перекотила у ванну. Завдяки медичній освіті та доброму знанню анатомії, вона досить швидко розпатрала його на складові. Перспектива виносити небіжчика по частинах у господарській сумці, аби розкидати по смітникам, здалась їй надто ризикованою. Тому… нервових просимо вийти!., медсестра поставила на газ виварку і варила у ній те, що залишилося від садюги-прапорщика, доки м'ясо не відстало від кісток. Зварене перекрутила на електром'ясорубці і спустила в унітаз. Кістки потрощила молотком, уламки спакувала у старі колготки і в звичайній господарській сумці за два чи три рази винесла до Дніпра. Закривавлену білизну порізала ножицями на шматочки і теж спустила у каналізацію. Останнім помандрував у тихі Дніпрові води мундир з кашкетом і черевики, яких ми так і не знайшли. Плями крові у ванній змились легко, а от на кухні довелось пововтузитись. Як не терла, як не шкрябала ножем, а сліди все одно проступали. Довелось зафарбувати їдучою радянською мастикою. До моменту, коли у роті зняли тривогу, все було ліквідовано.

Вислухавши цю сповідь, я спитав:

— Страшно вам не було?

— Було. Особливо, коли закипіла вода і спливла його голова.

Я ходив у героях цілий тиждень. Ще б пак, розкрити вбивство, не маючи навіть маленького шматочка самого вбитого — це вже щось! Мене поздоровив Генерал, похвалив Полкан, а замполіт на оперативці сказав, що цей випадок увійде до історії радянської криміналістики. Хтось із судмедекспертизи почав терміново клепати дисертацію. З мене зняли раніше накладені стягнення, але навіть це мене чомусь не тішило.

Розгадку підказав Старий:

— Ти нашого замполіта менше слухай. Для мене після комісара Руднєва весь цей агітпроп — збір блатних і шайка битих. От якби ти розколов затяту рецидивістку, яка зі свого бандита-коханця зробила «покійника по-флотському», то були б тобі заслужені честь і слава. А ти, як паровоз, попер буфером на нещасну жінку, яка довго терпіла свого садиста, потім перевищила межу необхідної оборони і, замість подзвонити «02», заходилась того бовдура варити. Я тобі точно кажу, рано чи пізно вона б сама в усьому призналась. А ти прискорив події, тепер от не знаю, що далі буде. Ота Брандмайор, то ж не жінка, а криголам в бюстгальтері!

Було в цій історії кілька моментів, які я не заніс до протоколів. Коли я запитав жінку, чи не варто було просто розвестися після перших же експериментів прапорщика, вона мало не обурилась:

— Та ви що, а де жити? Квартира відомча, міняти складно, потім — однокімнатна — які варіанти? В комуналку на п'ятнадцять — двадцять років, бо виходить, я зумисне погіршила собі житлові умови? Або в гуртожиток на койку? Моя подруга досі з двокімнатним кооперативом мучиться. Колишній чоловік уже всіх київських повій перетягав, а вона все ще не знайде нормального варіанту розміну — щоб дві ізольовані.

Як там у «Майстрі і Маргариті»: квартирне питання людей зіпсувало? Це вже точно! Звичайно ж, я запитав і про таке — чому вона не пішла зі скаргою до командира роти? Він би тому задрипанцю такий курс лікування прописав, що прапорщик кожного ранку каву їй в постіль подавав, а щовечора її капці в зубах приносив. Так жінка аж жахнулася:

— Розповідати сторонньому мужчині про таке? Краще самій вдавитись! Це ж сором який…

Кажуть, у тій же НДР, куди медсестра так рвалася, у школах з першого класу сексуальне виховання викладають. А у нас і досі дітей в капусті знаходять. Колгоспній…

Прокуратура не забарилася передати справу до суду. Щоправда, адвокат ще до слухання зажадав психічної експертизи обвинуваченої. І вона була проведена. Більше того, суддя офіційно вказав прокуратурі на цю недоробку. Бо Брандмайор, виявляється, порушила якусь там постанову своєї ж Генеральної прокуратури СРСР про обов'язковість психекспертизи в аналогічних випадках ще до суду. Однак обвинуваченій це не допомогло, бо лікарі визнали, що вона тієї ночі усвідомлювала всі свої вчинки.

Це вже пізніше, коли я набрався досвіду, то зрозумів, якими дурнями були усі ми, включно із суддею та експертами. Всіх цікавило одне питання: ЯК? І ніхто не замислився — ЧОМУ?

Наприклад, не дослідили зв'язок садистських звичок вбитого із його травмою. Можливо, саме страх під час інтимного акту в традиційний спосіб знову пошкодити спину розбудив у ньому звироднілі інстинкти. А можливо, і самій жінці спочатку подобались оригінальні еротичні експерименти, аж доки все це не перетворилося на ординарні тортури? Запитання без відповідей.

Через кілька років, вишукуючи ще одного сексуального маніяка, котрий вбивав маленьких дівчаток, я вирішив підкуватися теоретично. У нашій службовій бібліотеці під рубрикою «Сексуальні злочини» віднайшлася одна-єдина брошурка — чиясь дисертація про ординарні зґвалтування. Тоді ж мені розповіли, що розпорядженням самого В. В. у Києві було закрито чи не єдину в Україні сексологічну консультацію. Сексологію ліквідували як науку, оскільки вона була заснована на фрейдизмі. А для нас головне що? Правильно, чистота класового вчення! Сексологію ліквідували, сексопатологію загнали на самі задвірки психіатрії. Але коли людина стає пацієнтом сексопатолога, то вилікувати її вже неможливо. Можна лише точно сформулювати діагноз. Інша справа, якби пацієнт вчасно звернувся за допомогою до сексолога. Кажуть, в Америці для таких справ є величезна армія психоаналітиків. Вони взагалі працюють на упередження, але знову ж таки — заборонений Фрейд!

Я зараз думаю, що в принципі отого прапорщика можна було вилікувати, якби взятися до нього вчасно. Але для нього і для таких, як він, бідолах, у нашій країні поняття «вчасно» не існувало. Тільки «запізно»…