Сходження Ганнiбала

Леді Мурасакі довго не відводила погляду від очей Ганнібала.

Він посміхнувся їй, абсолютно спокійний. І промовив:

— Персик!

23

Пізня ніч, леді Мурасакі лежить у своєму ліжку. Вікно прочинене, свіжий бриз доносить аромат мімоз, що квітнуть унизу, у кутку двору. Вона скинула з себе покривало, щоб відчувати на руках і ногах повив повітря. Очі її розплющені, дивляться в темряву стелі, коли вона моргає, чути тихесеньке цокання її вій.

Внизу, у дворі, стрепенулася стара собака, її ніздрі розширені, вона глибоко вдихає вітерець. Шкіра на лобі в неї наморщилася, та ось вона знов розслабилася, поринула у сновидіння, де є погоні й смак крові у неї в роті.

У темряві над леді Мурасакі рипнули двері горища. Певно, дошки прийняли чиюсь вагу — це не мишачий писк. Леді Мурасакі глибоко вдихнула і різко опустила ноги на холодну кам’яну долівку. Одягла легке кімоно, торкнулася свого волосся, взяла квіти з вази в холі і, тримаючи в руці свічну лампу, рушила вгору сходами на горище.

Вирізана на дверях маска посміхнулась їй. Вона розправила плечі, поклала долоню на дерев’яне обличчя і штовхнула. Протягом їй на спині напнуло кімоно, ніби хтось злегка підштовхнув її вперед. Попереду, в темряві горища, вона помітила блимання неясного світла. Леді Мурасакі пішла до того світла, її лампа виривала з темряви маски Но, вони спостерігали за нею, і ряди висячих маріонеток ворушилися під вітерцем її ходи. Повз плетені короби й поцяцьковані наліпками валізи з їхніх із Робертом подорожей, до родинного олтаря і обладунку, де горіли свічки.

Щось темне стояло на олтарі перед зброєю й обладунком. Поки вона бачила тільки силует у світлі свічок. Вона поставила свою лампу на ящик поряд з олтарем і уважно подивилася на голову різника Поля, що покоїлася на суїбані. [50] Його лице було чистим і блідим, губи зімкнуті, але щік не було і трохи крові витекло в нього з рота на блюдо, там вона зібралася в калюжку, немов вода на початку приготування квіткової композиції. До волосся Поля причеплено ярлик. На ярлику напис каліграфічним почерком: «Момунд. Досконале м’ясо».

Обличчя Поля було обернуто до обладунку, його очі спрямовано вгору на самурайську маску. Леді Мурасакі підвела свої очі і почала по-японському казати в темряву:

— Доброго вечора, Високославний Пращуре. Прошу, вибачте це неадекватне підношення. З усією моєю повагою, це не той різновид допомоги, яку я мала на увазі.

Механічно вона підняла зів’ялу квітку й стрічку з підлоги і заховала їх собі до рукава, не відводячи очей від олтаря. Довгий меч був на місці, бойова сокира також. На стійці не вистачало короткого меча.

Вона зробила крок назад, підійшла до віконця і прочинила його. Глибоко вдихнула. Биття серця відлунювало їй у вухах. Бриз ворушив її кімоно і полум’я свічок.

Тихе шарудіння серед костюмів Но. В одної з масок були живі очі, вони дивилися на неї.

Вона промовила японською:

— Доброго вечора, Ганнібале.

— Доброго вечора, моя пані, — пролунала японська відповідь із темряви.

— Ми можемо продовжити англійською, Ганнібале? Є речі, які я воліла б не розголошувати перед моїм предком.

— На вашу ласку, моя пані. У будь-якому разі, мій запас японської вичерпано.

І він увійшов у світло лампи з коротким мечем і шматою, якою його чистив.

Вона наблизилась до нього. Довгий меч залишався в обладунку, у разі потреби вона встигала б його ухопити.

— Я міг би скористатися різницьким ножем, — промовив Ганнібал. — Я використав меч Масамуне-доно [51] тому, що це здалося мені доречним. Сподіваюся, вас це не образило. Ані плями не залишилося на лезі, я вам гарантую. Різник був, як масло.

— Я вас боюся.

— Прошу, не варто перейматися, я приберу… це.

— Ви не мусили робити це заради мене.

— Я зробив це заради себе, заради поваги до вашої особистості, леді Мурасакі. Жодних зобов’язань це на вас не накладає. Вірю, що Масамуне-доно дозволив мені використати його меч. Це дійсно пречудовий інструмент.

Ганнібал встромив короткий меч у його піхви й урочистим жестом поклав до обладунку, на належне йому місце.

— Ви тремтите, — промовив він. — Ви цілком володієте собою, але тремтите, як пташка. Я не мав права з’являтися перед ваші очі без квітів. Я кохаю вас, леді Мурасакі.

Внизу, ще за межами двору, почувся двотонний плач французької поліцейської сирени, вона проквилила тільки раз. Прокинулася собака й почала гавкати.

Леді Мурасакі схопила Ганнібала за руки, притулила їх до свого обличчя.

Поцілувала його в лоб й одразу ж енергійно прошепотіла:

— Мерщій! Почистьте собі руки! У Чійо є лимон у комірчині.

У дальньому кінці будинку вже гатили в двері.

24

Леді Мурасакі змусила інспектора Попіля почекати, доки її серце не зробить ста ударів, і тільки після цього з’явилася на верхньому майданчику сходів. Він зі своїм помічником стояв посеред фойє під високою стелею і дивився вгору на неї. На тлі плетива віконних перетинок він здався їй упевненим у собі й сторожким, схожим на красивого павука. А за вікнами вона бачила безкінечну ніч.

Попілю на мить перехопило дихання при появі леді Мурасакі. Відлуння в куполі фойє підсилювало звуки, тож вона це почула.

Вона, ступаючи непомітно, єдиним рухом плавно спливла сходами. Руки сховані в рукавах. Серж із почервонілими очима відступив убік.

— Леді Мурасакі, ці панове з поліції.

— Доброго вечора.

— Доброго вечора, мадам. Я перепрошую за пізній візит. Маю поставити вам кілька запитань стосовно вашого… племінника?

— Так, племінник. Чи можу я побачити ваші посвідчення?

З рукава, повільно оголюючись, простягнулася її рука. Леді Мурасакі прочитала все, що було написано в його посвідченні, уважно пригледілася до фотографії.

— Інспектор ПОП-іль?

— По-ПІЛЬ, мадам.

— На фотографії у вас знак Почесного легіону, інспекторе.

— Так, мадам.

— Дякую за персональний візит.

Невловно свіжим ароматом майнуло на Попіля, коли вона віддавала йому документ. Вона уважно дивилася йому в обличчя й помітила, як відгукнулися на це його зіниці та ніздрі.

— Мадам…?

— Мурасакі Шікібу.

— Мадам — графиня Лектер, але зазвичай до неї звертаються еквівалентно її японському титулу як до леді Мурасакі, — проказав Серж, набравшись хоробрості щось пояснювати поліцейському.

— Леді Мурасакі, я волів би поговорити з вами приватно, а потім окремо з вашим племінником.

— Зо всією моєю повагою до вашої інституції, боюся, що це неможливо, інспекторе, — відповіла леді Мурасакі.

— О мадам, це цілком можливо, — відреагував інспектор Попіль.

— Ми вітаємо вас тут, у нашому домі, і раді запросити вас спілкуватися з нами разом.

— Доброго вечора, інспекторе, — промовив зі сходів Ганнібал.

Той обернувся до хлопця.

— Юначе, ви мусите поїхати зі мною.

— Безперечно, інспекторе.

Леді Мурасакі звернулася до Сержа:

— Подайте мені шаль, будь ласка.

— У цьому нема необхідності, — сказав Попіль. — Ви не поїдете. Я розпитаю вас завтра тут, мадам. Я не скривджу вашого племінника.

— Все гаразд, моя леді, — додав Ганнібал.

Її хватка на прихованих у рукавах зап’ястях трохи послабилася.

25

У бальзамувальній залі застигла темрява і тиша, лише потроху капала вода з крана. У дверях стояли інспектор із Ганнібалом, краплі дощу блищали на їхніх плечах і черевиках.

Там був Момунд. Ганнібал почув його запах. Він чекав, коли ж Попіль увімкне світло, цікаво було побачити, якого ефекту очікує цей поліцейський від своєї драматичної паузи.

— Ви змогли б упізнати Поля Момунда, якби побачили його знову?

— Я намагатимуся, інспекторе.