Гараж пана Якобса

Шерца трохи здивувала відсутність Александера. Однак вирішивши, що той незабаром з’явиться, він спокійно сів за приготовлений Еріхом сніданок. У нього був непоганий настрій, хоча трохи меланхолійний. Снідав він, за звичкою, досить довго.

Двері раптом відчинилися, проте ввійшов не Александер, а Руді Якобс. Обличчя його було землистого кольору, галстук з’їхав набік, і взагалі вигляд у нього був такий, ніби він провів безсонну ніч.

— Доброго ранку! — буркнув він і став біля приймача, засунувши руки в кишені.

— Доброго ранку, Руді! — привітно обізвався доктор Шерц, продовжуючи снідати. У такі хвилини він глибоко відчував, наскільки він переважає свого компаньйона зовнішнім лоском і культурою.

Не спитавши дозволу, Якобс роздратовано вимкнув радіо і різко сказав:

— Я прийшов сказати тобі, що нас оточили вартовими!

— Я знаю, — відповів Шерц. — І що ж з того?

— Це ще не все. Двоє наших, скориставшись з туману, ходили на розвідку і в кількох місцях наткнулися на телефонний кабель!

— Будемо сподіватися, що вони його не пошкодили, — добродушно мовив Шерц. — Цілком природно, що поліції потрібен зв’язок. Не можна їх суворо засуджувати за це.

— Не дратуй мене! — розізлився Якобс. — Краще порадь що-небудь розумне. Здається, пахне смаленим, сто чортів йому в печінку!

— Оце правильно сказано! — весело вигукнув Шерц. — Ти завжди потрапляєш у самісіньку точку! — він відсунув убік чашку з какао. — Голову собі дам відрубати, що через три години поліція буде тут, якщо Кросбі нічого не зробив. Хочеш, поб’ємося об заклад? Я ставлю третину свого грудневого прибутку…

— Не мели дурниць! Ти, здається, вже з глузду з’їхав!

— Оте «здається» часто підводить, — спокійно промовив Шерц, добре бачачи, що його слова дратують боса. На цей раз він не послухався розуму, а піддався бажанню відомстити за перервану музику й порушений сніданок. — Ні, любий Руді, я не мелю дурниць, навпаки. І порада моя така: по-перше, треба негайно почати пакувати всі рухомі цінності. Я маю на увазі перш за все друкарський верстат, його треба розібрати і з усім приладдям перенести в контору й навантажити на «бюсінг». Якщо Кросбі чогось доб’ється, тоді ми завжди можемо перенести його назад. На мою думку, треба зробити тільки так. Наші особисті речі винесемо через аварійний вихід. Я спакував свій чемодан ще позавчора. Проте тягти за собою весь старий мотлох нема рації, — зараз же поправився він, — цінність речей, як відомо, відносна. Це одне. По-друге, зараз надворі такий розкішний туман, що просто гріх не скористатися ним. Нехай хтось з наших вислизне й підключиться до поліцейського кабеля: тоді ми будемо в курсі їхніх справ і зможемо приймати відповідні рішення.

Якобс підійшов до вікна і з похмурим виглядом дивився надвір. Що робилося в нього в голові, вгадати було нелегко. Однак, план Шерца він, здавалося, схвалював, бо кілька разів кивнув головою і якось невиразно гмукнув, що можна було розуміти, як згоду.

— А де це твій Шенцлін? — раптом спитав він.

Шерц знизав плечима.

Якобса охопила тривога. Він уже простяг був руку до телефонної трубки, щоб спитати про Шенцліна у вартових, але телефон задзвонив сам. Якобс здригнувся і зняв трубку. По голосу він упізнав Джонні Літта.

— Алло, алло, хто біля телефону? Мені потрібен шеф… прошу шефа негайно взяти трубку… трапилось лихо… страшне лихо! — кричав він істерично.

— Якобс слухає, — обізвався бос. — Що сталося?

— В лабораторії хтось є, — белькотав Літт, — замкнувся і не відповідає. Скажіть мені, ради бога, в чому справа? А кімната, де була дівчина, порожня!

Якобс пройнявся передчуттям якогось лиха, бо він знав звичку Літта залишати найважливіше на кінець.

— Що там іще? — запитав він.

— Посеред підземного ходу… — о, страшно вимовити! — посеред ходу лежить Боббі… мертвий… уже зовсім холодний…

— Це твій Шенцлін! — проревів Якобс, жбурнувши трубку на стіл; кров ударила йому в обличчя.

— Що там таке? — спокійно спитав Шерц, який, звичайно, не чув новини. — Де він?

Якобс оскаженів від цих слів. Брутально вилаявшись, він схопив стілець і щосили грюкнув ним об стіну — з нього аж тріски полетіли. Однак цього йому було замало. Він шалено рвонув скатертину з столу, і посуд з брязкотом посипався на підлогу. Джонні Літт на другому кінці проводу почув цей брязкіт і інстинктивно затулив обличчя рукою.

Доктор Шерц, однак, лишився спокійним. Він підвівся з незворушним виразом обличчя і байдуже змахнув з халата бризки какао. Він не знав нічого гіршого за нестриманість, але вважав, що зараз не підходящий час, щоб робити зауваження.

Бос, стоячи однією ногою в калюжі какао, знову вчепився в трубку і гаркнув так, що у Джонні заболіло у вухах.

— Зараз одержиш підкріплення, зрозумів?.. Висади двері, знищ обох!

— І починай розбирати верстат, — підказав Шерц, який умів підхоплювати все на льоту.

— …І починай розбирати верстат, — повторив Якобс голосом, що зривався від гніву, і грюкнув трубкою.

— Я сам піду туди, — сказав Шерц і вийшов з кімнати. Бос гнівно кинув йому вслід:

— Мавпа!

«Пожди, Руді Якобс, скоро я з тобою поквитаюся. О, дуже скоро!» — подумки відповів йому Шерц, який ніколи не прощав образ.

Александер майже переміг свою ніяковість перед Рут. Для нього це вже була не та молода вродлива дама в елегантному плащі, перед якою він стояв, неголений і безпорадний. Це була мила дівчина, яку він мусив захищати. «Якби не Брігітта, я закохався б у неї, — подумав він. — Брігітта… що вона робить зараз? Зараз пів на дев’яту, і вона, мабуть, давно вже сидить за машинкою в конторі „Баум і К°“. Цікаво, чи одягла вона сьогодні свою коричнево-жовту шерстяну сукню?»

Александер порівнював у думці Брігітту й Рут; але ж він міг порівнювати їх тільки за зовнішністю. Рут була вища, стрункіша, жвавіша; йому подобалися її великі сірі очі й гарне каштанове волосся, від якого ішов тонкий аромат. Та, крім цього, він нічого про неї не знав. Вона здавалася розумнішою, ніж Брігітта, і, незважаючи на страх, який зараз відчувала, сміливішою й рішучішою. Таке в нього склалося враження. І все ж він віддавав перевагу Брігітті. Він надто звик за останні тижні бачити в своїй подружці найкращу, найвродливішу дівчину в світі, щоб так ураз змінити думку про неї. Він добре розумів, що є жінки, які де в чому перевершують її: у них біліші зуби, пружніша хода, краща фігура. Але зваблива зовнішність могла приховувати різні духовні вади, які він уже добре вивчив. Жінки бувають жадібні на гроші, чванливі, самозакохані, надмірно ревниві, недбайливі, занадто легковажні, або ще гірше — нудні чи завжди в поганому настрої. У Брігітти, звичайно, теж є свої невеликі вади: впертість, а також кумедна пристрасть до зовсім не потрібних речей: мереживних комірців, браслетів, ланцюжків, усяких витребеньок. Ну, і до квітів… Хто ж не знає, що квітам місце в саду, а не в кімнаті? «Брігітта — гарне дівча, але хіба через це мені вже й поглянути на інших не можна?.. Ось Рут, наприклад… Мені хотілося б ближче з нею познайомитися…»

Ось вона сидить перед ним на ящику, підперши голову руками. Може, заснула? Він підійшов ближче, сів поряд. Над ними набридливо погойдувалася сліпуча електрична лампочка. Коротка тінь Рут тремтіла на цементній підлозі. Якусь мить він відчував спокусу обняти її, але стримався і тільки тихо сказав:

— Ви могли б більше довіряти мені. Чому ви не хочете розповісти, як потрапили сюди?

Вона підвела голову і глянула йому просто в вічі.

— Тому, що я вас дуже мало знаю.

— Як ви можете так говорити, коли я вже спав у вашому ліжку? — пожартував він.

— Я вас не розумію.

— Справді. Доктор Шерц послав мене ночувати у вашу квартиру на Іспанській алеї. Я чекав на вас цілу ніч, але ви не прийшли…

Вона тихо засміялася, але нараз замовкла і здригнулася.

— Ви нічого не чуєте?

З коридора відчинилися двері, пролунали швидкі кроки, і хтось почав торгати забарикадовані двері в лабораторію. Рут схвильовано задихала і злегка притислась до Александера. За дверима заговорили, але чувся тільки один голос, ніхто йому не відповідав.