Оголошено вбивство

Вона чудово розуміла, що про це нікому не можна розповідати. Це була ніби та ложка масла, яка не псує кашу, але про яку ліпше мовчати. Отож Дора оселилася в садибі «Літл-Педокс», і дуже скоро до Шарлоти дійшло, що вона вчинила непоправну помилку. І річ була навіть не в тому, що життя з постійно неуважною, забудькуватою Дорою, яка плутала все на світі, незабаром перетворилося для Шарлоти на тяжку муку. Шарлота могла б уживатися з цим, бо вона справді любила Дору, а крім того, знала від лікаря, що її дні на цьому світі полічені. Але Дора незабаром перетворилася для неї на справжню небезпеку. Хоч Шарлота й Летиція завжди називали одна одну повними іменами, Дора належала до тих людей, які завжди користуються лише скороченнями. Для неї сестри завжди були Леті й Лоті. І хоч вона докладала всіх зусиль, щоб відучити себе називати свою подругу Лоті, колишнє ім'я знову й знову зривалося з її язика. Нерідко також із нього зривалися недоречні спогади про минуле — і Шарлота мусила перебувати в постійній напрузі, щоб не дозволити своїй любій подрузі ляпнути щось зайве. Це почало діяти їй на нерви.

Проте ніхто не звертав уваги на словесні спотикання та недоречні спогади Дори. Справжню загрозу для своєї безпеки Шарлота відчула тоді, коли, як я вже сказала, її впізнав і заговорив до неї Руді Шерц у готелі «Роял Спа».

Я думаю, що гроші, якими Руді Шерц покривав свої попередні недостачі, могла давати йому Шарлота Блеклок. Проте інспектор Кредок не вірить, — і я також, — що Руді Шерц намагався шантажувати її.

— Він не мав найменшого уявлення про те, що має у своєму розпорядженні якісь засоби шантажувати її, — підтвердив інспектор Кредок. — Він знав, що він привабливий молодик, і з власного досвіду також знав, що привабливим молодикам іноді щастить випрохувати гроші в літніх дам, якщо вони з достатньою переконливістю зуміють розповісти їм історію про свої лихі пригоди.

Але Шарлота могла бачити це під зовсім іншим кутом зору. Вона могла подумати, що Руді Шерц шантажує її у витончений спосіб, що, либонь, він підозрює щось не те і згодом, коли газети повідомлять про смерть Белі Ґедлер, він може зрозуміти, що в ній, Шарлоті, він знайшов свою золоту жилу.

А вона вже повністю заплуталася в обмані. Вона вже всюди утвердила себе як Летиція Блеклок. У своїх стосунках із банком. Летицією Блеклок знала її і місіс Ґедлер. Єдиною проблемою був цей сумнівний швейцарський клерк, суб'єкт вельми ненадійний і, либонь, шантажист. Якби тільки прибрати його з дороги — і вона буде в безпеці.

Мабуть, спочатку ці плани перебували в неї на рівні фантазії. Вона зголодніла за емоціями і драматичними колізіями протягом свого безбарвного життя. Тепер вона щиро втішалася, опрацьовуючи деталі свого плану. Як їй його позбутися?

Нарешті її план був готовий. І вона вирішила його реалізувати. Розповіла про свою витівку з бутафорським пограбуванням під час вечірки Руді Шерцові, сказала, що потребує чужинця на роль «Гангстера» й пообіцяла заплатити йому добрі гроші за співпрацю.

А той факт, що він погодився на її пропозицію, нічого не запідозривши, зайвий раз переконує мене в тому, що Шерц не мав найменшого уявлення про те, що Шарлота його боїться. Він сприймав її як таку собі придуркувату стару даму, готову розлучитися з грішми.

Вона дала йому оголошення для публікації, влаштувала для нього візит у садибу «Літл-Педокс», щоб він міг ознайомитися з розташуванням кімнат у домі, і показала йому те місце, де вона зустріне його і впустить у будинок у призначену ніч. Дора Баннер, звісно, нічого про все це не знала.

І настав той день…

Інспектор зробив паузу, і міс Марпл підхопила розповідь своїм лагідним голосом.

— Певно, то був для неї тяжкий день, і її мучили сумніви. Адже ще не пізно було відступити назад… Дора Баннер розповідала нам, що Леті була налякана того дня, і не випадає сумніватися, що вона таки була налякана. Її лякало те, що вона задумала, лякало, що її план може зазнати краху — але вона була налякана не настільки, щоб відступитися від свого задуму.

Узяти револьвер із шухляди полковника Істербрука, мабуть, не становило проблеми. Досить було принести туди яйця або джем і прослизнути нагору в порожньому домі. Не становило проблеми й змастити другі двері у вітальню для того, щоб вони відчинялися нечутно. Також цілком природно було пересунути стіл, що затуляв ті двері, ніби для того, щоб аранжований Філіпою букет було видно з усіх сторін. Усе це могло здаватися грою. Але те, що мало відбутися потім, грою вже не здавалося. Атож, вона була налякана… Дора Баннер у цьому не помилилася.

— А проте вона не відступилася від свого задуму, — продовжив розповідь Кредок. — І все відбулося так, як вона задумала. Вона вийшла відразу по шостій годині, «щоб зачинити качок», впустила Шерца в дім і дала йому маску, плащ, рукавички та ліхтар. Потім, о пів на сьому, коли годинник задзвонив, вона вже стояла напоготові біля столу під аркою, поклавши руку на портсигар. Усе було цілком природним. Патрик, що виконував обов'язки господаря, пішов принести трунки. Вона, господиня, наготувалася роздати сигарети. Вона розрахувала, — і не помилилася, — що коли годинник почне дзвонити, усі дивитимуться на годинник. Так воно й сталося. Лише одна людина, віддана Дора, дивилася на свою подругу. І вона сказала нам, у своїй же першій відповіді на наше запитання, що саме робила міс Блеклок. Вона сказала, що міс Блеклок узяла вазу з фіалками.

Вона попередньо розсмикала електричний шнур лампи так, що дріт майже оголився. Тому все відбулося не більш як за секунду. Портсигар, ваза з фіалками й невеличкий вимикач майже торкалися одне до одного. Вона підняла вазу з фіалками, розлила воду на розсмиканий шнур і ввімкнула лампу. Вода добре проводить електрику. Пробки миттю згоріли.

— Як у нас учора, — сказала Банч. — Тому ви так і здивувалися тоді, чи не правда, тітко Джейн?

— Так, моя люба. Я сушила собі голову, чому тоді погасло світло. Знала, що там було дві лампи і що одну з них замінили іншою — мабуть, уночі.

— Це правда, — сказав Кредок. — Коли Флетчер оглянув лампу наступного ранку, вона, як і всі інші, була в цілковитому порядку, не було там ані розсмиканого шнура, ані підпаленого дроту.

— Я зрозуміла, чому Дора Баннер сказала, що вчора вночі там стояла пастушка, — сказала міс Марпл, — але я помилилася, подумавши, як і вона, що то була справа рук Патрика. Цікавою властивістю Дори Баннер було те, що на неї зовсім не можна було покластися в тих речах, про які вона чула, — вона завжди застосовувала свою уяву, щоб перебільшити або спотворити їх. Але вона була завжди дуже точною щодо тих речей, які вона бачила. А вона бачила, як Летиція взяла фіалки…

— І вона бачила те, що описала як спалах і тріск, — докинув Кредок.

— І, звичайно ж, коли люба Банч розлила воду з різдвяних троянд на електричний шнур — я відразу зрозуміла, що лише сама міс Блеклок могла спричинити коротке замикання, бо тільки вона була біля того столу.

— Я потім не міг собі пробачити, — сказав Кредок, — адже Дора Баннер щось базікала навіть про підпалину на столі, де «хтось, певно, поклав сигарету» — але ж ніхто в тому приміщенні тоді не курив… А фіалки зів'яли тому, що у вазі не було води — то був недогляд із боку Летиції, яка забула наповнити вазу знову. Та, певно, вона просто подумала, що ніхто цього не помітить, і зрештою та ж таки Дора Баннер була готова повірити, що наповнити ту вазу мала вона.

Він продовжив:

— Дора була надзвичайно помислива. І міс Блеклок не раз цим користувалася. Підозра Банні щодо Патрика, певно, була навіяна нею.

— Але чому було підозрювати саме мене? — скрушним тоном запитав Патрик.

— Я не думаю, що те припущення було серйозним — але воно відвертало увагу Банні від підозри, що міс Блеклок сама влаштувала всю ту виставу. І ми знаємо, що сталося потім. Як тільки світло гасне й лунають вигуки подиву, вона вислизає крізь заздалегідь змащені двері й підходить зі спини до Руді Шерца, який ковзає пучком світла від ліхтаря по кімнаті та з ентузіазмом грає свою роль. Я не думаю, щоб він бодай на мить відчув її присутність позад себе, із садовими рукавичками на руках та з револьвером у руці. Вона чекає, поки світло від ліхтаря досягає того місця, у яке їй треба стріляти, — падає на стіну, де вона повинна стояти. Тоді вона швидко робить два постріли, а коли він рвучко обертається, здивований, притуляє дуло револьвера йому до тіла і знову стріляє. Кладе револьвер поруч із його тілом, недбало кидає свої рукавички на стіл у холі, потім проходить у другі двері й повертається туди, де вона стояла в ту мить, коли погасло світло. Вона надрізала собі вухо — я не дуже уявляю, як і чим вона це зробила…