Позичене обличчя

Опритомнівши, побачив, що лежить кроків за сто від вогню на покривалі, розісланому долі. Високе полум'я шипіло, штормовий поривчастий вітер кидав його в різні боки. Воно злизало старий будинок до підмурків. Люди бігали туди-сюди, лунали крики, накази. Тоненька цівка води з одного пожежного шланга нічого не могла змінити. Над полум'ям гойдалися чорні тіні. Ерріс не міг збагнути, що то за тіні, й знепритомнів.

Коли він знову прийшов до тями, то все ще лежав на землі. Хтось прикрив його ковдрою і підклав щось під голову. Вже сіріло, високе полум'я над кам'яною стіною готелю зникло. Гостро тхнуло холодним згарищем.

Ерріс відкинув ковдру і відчув, що може рухатись. Опіки були незначні, лише костюм пропалений у кількох місцях. Біля почорнілих мурів він побачив О'Брайна, якогось незнайомця і Девітта. Останній рушив йому назустріч.

— Навіщо ви встали? Зараз прибуде машина медичної допомоги, — сказав Девітт співчутливо. — Вам холодно?

Ерріс показав на спалений будинок і спитав:

— Вона лишилася там?

Девітт кивнув і відвернувся.

— Я намагався врятувати її, але двері були замкнені.

— Не можу збагнути, — промовив Девітт, — чому вона всупереч моїм вказівкам зачинила на засув двері й віконниці.

— Як все це могло статися?

— Клагга побили, палій облив майже весь нижній поверх гасом, — пояснив Девітт. — А пожежники прибули тільки через три чверті години. Хтось умисно викликав їх до іншого місця.

Отже, Гайлен згоріла живцем у своїй кімнаті — це був страшний удар для Ерріса.

Коли О'Брайн і незнайомий, що відрекомендувався інспектором поліції Вестріком, підійшли до нього, Ерріс звернув увагу на те, що товсте, з трьома підборіддями обличчя інспектора мало незвичайно серйозний вигляд.

— Я пізніше вислухаю вас, Ерріс, — сказав О'Брайн. — Приходьте до мене в бюро. Пан інспектор теж хоче дещо з'ясувати.

— Вона там? — знову спитав Ерріс, показавши на згарище.

О'Брайн ствердно кивнув головою.

— Але від неї лишилося дуже мало.

Ерріс стояв похитуючись. Нарешті приглушеним голосом видушив:

— Я хочу її побачити.

— Там нема на що дивитися, — невдоволено протягнув інспектор.

О'Брайн щось прошепотів інспекторові на вухо, і той, важко зітхнувши, дав згоду показати труп Гайлен. Ерріс у супроводі Девітта ступив на руїни. З вулиці почувся шум мотора — то під'їхала машина.

Ерріс нічого не чув і нічого не бачив, окрім якоїсь обгорілої маси біля колишнього вікна. Це все, що лишилося від Гайлен!

— Пробачте… Я не можу, — прошепотів він, неспроможний відвести очі від обвуглених решток людського тіла.

— Боже мій! Як це могло статися? Як тільки це могло статися? — машинально белькотів він.

З'явився Фінніген. Його обличчя змарніло, наче він щойно підвівся після тяжкої хвороби, в очах відбивався жах. Фінніген марно намагався щось сказати. Він кинувся до обгорілого трупа, впав на коліна і, не тямлячи себе, заридав.

Підійшов Джойс.

— Гайлен! Не може бути! Я не знав! — застогнав він, схопившись за стіну. — Клянуся господом богом, я не знав, не знав… Інакше я б ніколи не пішов на це, ніколи, ніколи!

— На що не пішли? — кинувся до нього інспектор.

— Арештуйте мене, закуйте в кайдани, але я не знав цього, не знав! — Джойс плакав, як мала дитина. Він бив себе кулаками по. обличчю, скреготав зубами, мов мандрівний актор у трагедійній виставі. Але це була не поза.

— Так-так, Джойсе. Не лише небесна справедливість, а й земна зуміють оцінити відверте зізнання. Це буде пом'якшуюча обставина, — сказав О'Брайн єлейно. Проте надто ясно було, що він приховує подив.

— Пом'якшуюча чи ні, я хочу в усьому зізнатися, — повторив Джойс уже спокійніше. — Це я отого шпигуна…

— Заткни пельку, Джойсе! — пролунав різкий голос позаду О'Брайна. Інспектор з несподіваною жвавістю відскочив убік. Вся в чорному, висячи між двома милицями, стояла стара Скрогг. Витріщеними очима вона вп'ялася у майстра. — Заткни пельку, Джойсе! Інакше буде погано!

— Я, я лише хотів сказати…

— Цить, бовдуре! — просичала стара. — Пізніше можеш признатися в усьому, що тобі забагнеться, та коли це зробиш зараз, усе звалять на тебе. Хіба не бачиш, що вони хочуть відігратися на тобі? Як потрапиш в їхні сіті, можеш стати навіть убивцею Ени і Лайн.

— Ейліс, місіс Скрогг, я забороняю таке втручання! — О'Брайн говорив сухо й офіційно, але це не справило ніякого впливу.

— Не мели дурниць, Вільяме! — місіс Скрогг повернулася до інспектора. — Я теж мушу полегшити свою совість і можу розповісти не дуже приємні для тебе речі. Джойс нехай розкаже, що знає, але спершу він мусить прийти до тями. Коли він заспокоїться і матиме свого адвоката, можеш з ранку до вечора допитувати його, але не зараз! — повторила вона і грюкнула милицею.

Джойс закліпав очима, облизав губи й сказав, заникуючись, що було б краще, коли б він порадився зі своїм адвокатом. Він хоче зізнатись у всьому, але не тепер і не тут. Побачене — показав рукою на труп біля вікна — так вразило його, що він не здатен зібратися з думками.

— Ну, гаразд, якщо ти не хочеш полегшити своє становище, твоя справа. — О'Брайн, обмінявшись швидким поглядом з інспектором Вестріком, подав сержантові Албіну знак. Той наклав на Джойса наручники і повів його геть.

З неймовірними зусиллями переставляючи милиці, місіс Скрогг теж подибала з двору. Купа кісток і попелу, що лишилася від Гайлен, не вивела її з рівноваги. На превеликий подив Ерріса, ніхто її не затримав.

На вулиці на неї чекав старий форд, за кермом якого сиділа Гаккетт. Вона допомогла Ейліс Скрогг сісти в машину, і вони поїхали.

О'Брайн стояв, бурмочучи щось незрозуміле. Ерріс скулився і тремтів од ранкової холоднечі.

Минула хвилина, друга — мовчанка ставала нестерпною.

Аж тут прокукурікав півень.

— П'ята година, — порушив мовчання О'Брайн, глянувши на годинник.

— Пани з Дубліна примушують довго чекати на себе, — зауважив інспектор Вестрік. Він, либонь, не полюбляв чиновників з управління так само, як О'Брайн — поліцейських з Дроеди.

Ерріс дивився на сірі хмари.

— Дощ припускає.

Для О'Брайна ці слова стали ніби поштовхом до дії. Він одійшов убік і за хвилину повернувся з брудною попоною, якою старанно прикрив обвуглений труп.

— Треба зберегти кожен слід, — пояснив він і звернувся до Ерріса:

— Ви, юначе, зовсім закоцюбли, ще застудитесь. Ідіть випийте чогось гарячого, а потім чекайте у відділку, поки почнуться допити. І не робіть ніяких дурниць. Справа надто серйозна!

Ерріс хотів заперечити; але інспектор Вестрік узяв його під руку і повів на вулицю. Ерріс ішов покірливо, мов сновида.

О'Брайн зітхнув:

— Це наївне дитя гадає, що світ обвалився над його головою, як стеля цього будинку. Але ж світ так швидко не обвалюється, правда ж?

— Шкода старого готелю, — промовив Девітт. — Кілдар, ваш майбутній курорт, втратив одне з визначних місць.

— Дуже шкода, — погодився О'Брайн. — Але тепер ми будемо розумніші.

— В тому разі, якщо продовжимо розслідування, — зауважив Девітт. — Коли Вестрік поставить Джойсу кілька запитань і натякне йому про шибеницю, то, напевне, про дещо дізнається.

— Натякне про шибеницю — чудово сказано! — похвалив О'Брайн. — Та коли ви гадаєте, що Джойс, котрий підпалив будинок і залишив Гайлен у вогняному пеклі, вчинив оті вбивства, то ви на хибному шляху. Настав час закликати до порядку осквернителя могил, покласти край його витівкам! — додав він раптом без усякого зв'язку. — Що старий пройдисвіт регулярно цупить квіти з могил, з цим ще можна якось миритися, на його торгівлю черепами я теж дивлюся крізь пальці. Але буквально вчора, я чув, О’Гвінн потягнув зі цвинтаря труп. Це вже занадто! Зрештою, ми всі християни і віримо у вищу справедливість, чи не так?

— Безперечно, — погодився Девітт.

— А тепер скажіть мені, — раптом спитав О'Брайн, — де ви сховали Гайлен?

— Сховав?

— Слухайте, Девітте! — засміявся інспектор. — Ви великий хитрун, але навряд чи вдасться вам одурити такого стріляного зайця, як я. Можу навіть сказати, скільки коштував вам цей спектакль — не більше сімнадцяти фунтів! Але придумано блискуче!