Пастка-22

— Я тебе не звинувачую. Цим незайманим восьмиліткам насправді лише тридцять два. І вони насправді не напівіспанки, а лише на третину естонки.

— Не потрібні мені ніякі незаймані.

— І вони навіть не дівчатка, — переконливо провадив Майло. — Та, котру я вибрав для тебе, була деякий час одружена з підстаркуватим учителем, який спав з нею лише по неділях, тож вона майже новенька.

Але Орр також хотів спати, і тому Йосаріан з Орром виїхали з аеропорту разом з Майлом до Палермо, де виявили, що для них у готелі теж місця немає і, що набагато важливіше, дізналися, що Майло — мер.

Чудна, неймовірна зустріч Майла почалася ще на аеродромі, де службовці, впізнавши його, поштиво облишили свої справи і видивлялись на нього з ледь стримуваною улесливістю й побожністю. Новина про його прибуття вже поширилась у місті, тож коли вони мчали околицями у невеликій відкритій вантажівці, назустріч їм уже вийшов радісний натовп. Йосаріан та Орр оніміли від подиву і боязко тулились до Майла.

У місті вітальні вигуки ставали гучнішими, що ближче вантажівка, уповільнюючи хід, під’їздила до центру. Хлопчиків і дівчаток відпустили зі школи, і вони, в новому вбранні, вишикувалися вздовж тротуарів, вимахуючи прапорцями. Йосаріан із Орром геть утратили дар мови. Вулиці загатив веселий натовп, а вгорі над ним пливли величезні транспаранти з портретом Майла. Майло позував для цього зображення у потертій селянській блузі з високим коміром, а вираз його порядного, батьківського обличчя був толерантним, мудрим, критичним і сильним; вусики його стовбурчились, а зизуваті очі проникливо споглядали народні маси. Інваліди, звисаючи з вікон, посилали йому поцілунки рукою. Крамарі у фартухах екзальтовано вітали його з вузьких дверей своїх крамничок. Сурмили труби. То тут, то там хтось падав, і його затоптували на смерть. Заплакані старі жінки нестямно пропихалися до вантажівки одна поперед другою, щоб торкнутися Майлового плеча чи потиснути руку. Майло сприймав це буйне торжество з великодушною поблажливістю. Він елегантно махав рукою у відповідь і розкидав святочній юрбі щедрі жмені шоколадних поцілуйчиків «Герші» у сріблястій фользі. Групка енергійних юнаків та дівчат з осклілими від палкого захоплення очима, взявшись за руки, стрибали слідом за вантажівкою і хрипко скандували:

— Майло! Май-ло! Май-ло!

Тепер, коли його секрет розкрився, Майло міг розпружитися в присутності Йосаріана та Орра і вже надимався від своєї безмірної, соромливої пихи. Щоки в нього пашіли рум’янцем. Майла було обрано мером Палермо і сусідніх містечок — Каріні, Монреале, Багерії, Терміні-Імерезе, Чефалу, Містретти і Нікосії, — бо він привіз на Сицилію шотландське віскі.

Йосаріан був вражений.

— Невже вони аж так сильно люблять віскі?

— Вони взагалі його не п’ють, — пояснив Майло. — Шотландське віскі дуже дороге, а люди тут дуже бідні.

— Тоді навіщо ти завозиш віскі до Сицилії, якщо його тут ніхто не п’є?

— Щоб підняти ціну. Я привожу сюди віскі з Мальти і для збільшення прибутку перепродую самому собі через підставних осіб. Я створив тут нову галузь господарства. Сьогодні Сицилія займає третє місце у світі з експорту віскі, і саме тому вони обрали мене мером.

— А чому б тобі не влаштувати для нас номер у готелі, якщо ти такий спец? — зухвало буркнув Орр, плутаючи язиком від перевтоми.

— Саме це я збираюсь зробити, — скрушно пообіцяв Майло. — Мені дуже шкода, що я не замовив для вас обох номер наперед по радіо. Ходімо до мене в кабінет, і я попрошу свого заступника все негайно влаштувати.

Кабінет Майла містився в перукарні, а його заступником був маленький товстун перукар, чиї запобігливі уста спінилися сердечними вітаннями настільки ж пишно, як мильна піна, яку він заходився збивати в чашці, щоб поголити Майла.

— Ну що, Вітторіо, — сказав Майло, ліниво відкидаючись в одному з перукарських крісел, — як нині йдуть справи за моєї відсутності?

— Погано, сеньйоре Майло, дуже погано. Але тепер, коли ви повернулись, усі знову щасливі.

— Дивно, що стільки народу на вулицях. Як так сталося, що всі готелі переповнені?

— Бо сюди з’їхались люди з інших міст, щоб вас побачити, сеньйоре Майло. І тому що тут зараз усі покупці, які з’їхались на торги артишоками.

Майлова рука стрімко, мов орел, здійнялася вгору і схопила голярський помазок Вітторіо.

— Що таке артишоки? — спитав він.

— Артишоки, сеньйоре Майло? Артишоки — це дуже смачні овочі, які люблять усюди. Поки ви тут, обов’язково скуштуйте артишоки, сеньйоре Майло. Ми вирощуємо найкращі в світі.

— Справді? — перепитав Майло. — А по скільки йдуть цього року артишоки?

— Виглядає, що цей рік буде дуже добрим для артишоків. Врожай дуже поганий.

— Справді? — зацікавився Майло, і тут же зник, вислизнувши з крісла з такою швидкістю, що смугаста перукарська накидка, перш ніж упасти додолу, якусь мить ще зберігала обриси його тіла. Йосаріан та Орр кинулись за ним до дверей, проте Майло вже зник з очей.

— Наступний! — владно гаркнув заступник Майла. — Хто наступний?

Йосаріан з Орром вийшли з перукарні в пригніченому настрої. Покинуті Майлом, вони безпритульно брели у святочній юрбі, марно шукаючи собі місця, де б відіспатися. Йосаріан був виснажений. В голові його пульсував тупий запаморочливий біль, і ще його дратував Орр, який десь знайшов пару дичок і йшов, запхавши їх за щоки, аж поки Йосаріан не помітив їх і примусив вийняти. Тоді Орр знайшов десь два каштани і заклав за щоки їх, аж поки Йосаріан не зауважив і знову звелів вийняти з рота. Орр вишкірився і відказав, що це не дички, а каштани і що вони в нього не в роті, а в руках, але Йосаріан не зрозумів жодного його слова через ті каштани в роті і все одно примусив їх вийняти. Лукаві вогники блиснули в Оррових очах. Він став різко терти чоло кісточками пальців, мов у стані алкогольного отупіння, а тоді безсоромно заіржав.

— Пригадуєш ту дівицю... — знову заіржав він. — Пригадуєш ту дівицю, яка лупила мене по макітрі тією своєю туфлею в Римі, а ми обоє були голі? — запитав він з хитрим виразом і дочекався, поки Йосаріан стримано кивнув. — Якщо ти дозволиш мені покласти каштани назад до рота, я розповім, чому вона мене лупила. Домовились?

Йосаріан кивнув, і Орр розповів цілу фантастичну історію про те, чому гола дівка в квартирі повії Нейтлі лупила його по макітрі своєю туфлею, але Йосаріан не зрозумів жодного слова, тому що Орр говорив з каштанами в роті. Йосаріан невесело розсміявся на той його вибрик, і зрештою, коли настав вечір, їм довелося обійтися паскудною вечерею в брудному ресторані й попуткою повернутися на аеродром, де вони лягли спати на холодній металевій підлозі літака і промучились, перевертаючись з боку на бік, метаючись і стогнучи, години зо дві, аж поки не вдерлися водії вантажівок зі своїми ящиками артишоків, які вантажили в літак, і не зігнали їх на землю. Пішов рясний дощ. Коли вантажівки нарешті від'їхали, Йосаріан з Орром змокли до нитки, і їм довелося знову втиснутись до літака і згорнутися, мов тріпотливі анчоуси, поміж ящиків з артишоками, що невдовзі заходили ходором, бо на світанку Майло вилетів до Неаполя, щоб поміняти артишоки на палички кориці, гвоздику, ваніль і стручки перцю, які він того ж таки дня перекинув на Мальту, де, як виявилося, він був віце-генерал-губернатором. Там для Йосаріана з Орром кімнати теж не знайшлося. На Мальті Майла звали сером майором Майлом Майндербайндером і він мав кабінет гігантських розмірів у будинку генерал-губернатора. Його стіл з червоного дерева був велетенським. На стіні, облицьованій дубовими панелями, між схрещеними британськими прапорами притягала увагу величава, пафосна фотографія сера майора Майла Майндербайндера у формі королівських валлійських стрільців. Вуса на фотографії він мав рівно підстрижені й тоненькі, підборіддя — ніби висічене, а очі — гострі, мов колючки. Майла тут посвятили в лицарі, дали звання майора королівських валлійських стрільців і призначили віце-генерал-губернатором за те, що він започаткував на Мальті торгівлю яйцями. Він великодушно дозволив Йосаріанові та Орру провести ніч на товстому килимі у своєму кабінеті, але тільки-но він вийшов, з’явився вартовий у повному бойовому спорядженні і на вістрі багнета викинув їх на вулицю, перевтомлені, вони дістались до аеродрому на таксі, сердитий водій якого злупив з них утридорога, і знову пішли до літака, на цей раз завантаженого дірявими джутовими мішками з какао і свіжозмеленою кавою з таким запаморочливим ароматом, що коли рано-вранці Майло приїхав на машині з шофером, вони обоє дико ригали на шасі літака, а він сам був свіжий, мов огірочок, і відразу відправився на Оран, де для Йосаріана з Орром знову не знайшлося номера в готелі і де Майло був віце-шахом. У своєму розпорядженні Майло мав розкішні покої в рожевому, як лососина, палаці, та Йосаріанові з Орром не дозволили його супроводжувати, адже вони — невірні християни. Біля воріт їх зупинили і прогнали геть здоровенні охоронці-бербери з ятаганами. Орр сопів та шморгав носом через застуду. Широка спина Йосаріана скривилася й боліла. Йому кортіло скрутити Майлові в’язи, але той був віце-шахом Орана і його особа була священною. Як з’ясувалося, Майло був не лише віце-шахом Орана, а й каліфом багдадським, імамом дамаським та шейхом аравійським. Майло був богом кукурудзи, богом дощу та богом рису в тих відсталих краях, де темні й забобонні народи ще поклонялись таким первісним божествам, а в нетрях африканських джунглів, з належною скромністю признався Майло, великі різьблені ідоли з його вусатим обличчям здіймалися над примітивними кам’яними вівтарями, червоними від людської крові. Куди б вони не прибували, всюди його зустрічали з почестями, і тріумфальні овації йшли одна за одною від міста до міста, аж врешті-решт вони перетнули весь Близький Схід у зворотному напрямку й повернулися до Каїра, де Майло скупив усю наявну на ринку бавовну, якої ніхто у світі не хотів, і поставив себе на межу банкрутства. В Каїрі для Йосаріана з Орром нарешті знайшовся номер у готелі з м’якими постелями, підбитими пуховими подушками і чистими, свіжими простирадлами. Була там шафа з вішаками для одягу і навіть вода, щоб помитися. Йосаріан з Орром вилежались у гарячій ванні, розпаривши свої протухлі, непривабливі тіла, і вийшли з готелю разом з Майлом повечеряти салатом-коктейлем із креветок і стейком філе-міньйон у вишуканому ресторані, де у фойє стояв тікерний апарат, котрий саме вистукував біржовий курс бавовни, коли Майло запитав у метрдотеля, що то за машина. До того Майло навіть не міг собі уявити, що на світі існують такі прекрасні машини, як тікерний апарат.