Чорторий

Або ось п’ять рядків, присвячені уявній могилі В. Канівця, творця української Ленініани:

Чи хоча б лікарю Касьяну, який із дубової московської трибуни хвацько верещав: «Хай київські студенти голодують! Нам більше їсти буде!..»:

Присвятив Микола Сом кілька отих надгробних написів і самому собі. Ось один з них:

Надгробні написи живим (на їхніх уявних могилах) Миколи Сома швидко стали популярними, а їхній автор — знаним епітафіїстом. І як до модного художника звертаються багаті славолюбці (політики, діячі культури й мистецтв чи бізнесмени) намалювати їхній портрет, так до Сома — явище до того не знане в українській гумористиці — теж почали звертатися з проханням: Миколо, напиши й про мене епітафію. (Епітафія, епіграма, пародія тощо, якою б вона часом не була злою, все одно корисна для того, про кого вона створена, адже це свідчення популярності даної особи та й до того ж приносить ще й нову порцію відомості, а всі ми — марнославці і славолюбці! Недарма ж кажуть: то не поет, на чиї твори гумористи не написали жодної пародії!)

Першою з пропозицією написати і їй епітафію до Сома звернулась народна артистка України Неоніла Крюкова і отримала те, що хотіла:

Зрештою, М. Сом якось виступив з пропозицією у «Вишняку», що він готовий виконувати будь-чиї бажання написати про них епітафію і неодмінно писатиме всім бажаючим, але, зрозуміло, за плату. «Вельми помірну», — уточнив.

Гриць Гайовий на це відгукнувся своєю епіграмою:

У збірці «Сто епітафій» Микола Сом вмістив епітафію і аз сущому.

Ось такі в мене (в інтерпретації Сома) виявились «гарні» риси. І де він їх у мене понавизбирував? Такі хороші риси гірші поганих. Як бути чесним, то в пошуках гарних моїх рис Сом дещо передав куті меду. Протестую! Багну поганих кращих рис! Від цигарчини я ось уже піввіку не можу відвикнути, незважаючи на всі наполягання лікарів та свої болячки (прямо тютюноманія якась!), чарчину, поки дозволяло здоров’я (десь до шестидесяти з чимось років) я таки перехиляв. Часом і не дотримуючись міри — на жаль. Щодо молодиць… Ні, ні, не буду далі. Хай краще в мене залишаються Сомом знайдені так звані «гарні» риси.

Хоча з такими рисами виходить, як у придибенції про дядька Пилипа.

— Лікарю, я буду жити? — питає він після операції.

— Алкоголь вживаєте? — в свою чергу питає лікар.

— Ні, ні! Боже мене борони!

— Палите?

— Що ви, лікарю. Боже мене бережи!

— До жінок… кгм-кгм… бігаєте?

— Що ви, що ви! Як ви могли таке й подумати, лікарю? Боже мене бережи! То буду я жити?

— А навіщо вам жити? — подивувався лікар.

І я цілком і повністю приєднуюсь — чуєш, Соме? — до справедливих слів мудрого дотепника-лікаря.

Це тільки він так дзвонить:

— Добридень! Вас турбує президент держави Сомалі Микола Сом!

І я тоді вкотре думаю, що держава, ну, наприклад, Чемерисія, все ще чомусь на карті світу не з’являється, а ось у Сома, бачте, є своє Сомалі. Тож виходить, що Сом — єдиний з українських письменників — і померлих, і сущих нині, — ім’ям якого названо державу. Бодай і в Африці, та все ж… Але мало Сому держави Сомалі (Сомалійська Демократична Республіка), так він має ще й півострів Сомалі. Так він ще має і етнос сомалійці, а їх там 96 відсотків у тій державі!

Правда, мені ніби ж гріх скаржитись, адже є в мене Чемерівці — селище міського типу Хмельницької області та Чемеровецький район на все тій же Хмельниччині, та село Чемерин Ківерцівського району Волинської області, та ще черемиси — земля і народ, угро-фінське плем’я, що жило в басейні середньої течії Волги, нині Марійська АР та частина суміжних з нею областей Росії. Непогано, але… Але не те, що в Сома. Адже, крім півострова і держави Сомалі із сомалійцями, Микола Сом має ще й Сомове море (окраїнне море Тихого океану біля берегів Антарктиди). А втім, гуморист Григорій Шиян має річку Шиянку — рукав Самари при її впадінні в Дніпро в районі Дніпропетровська — і маленьке селище чи не на одну вуличку Шиянка, хоч це не йде ні в яке порівняння із державою Сомалі у Сома. Але й цього мало Сому. В його рідному селі, у Требухові, є вулиця Сомів. Де Соми з великої літери живуть. Вулиця кілометрів з чотири завдовжки, і на ній живуть самі лише Соми. Соми. Соми. Соми. Чотири кілометри самих лише Сомів. І всі вони, як кажуть, і ніг не замочать, і рибки наловлять — такі мастаки. Це про них та про їхню вулицю поетичний представник клану Сомів навіть вірша утнув: