Iдилiя в пеклi
Iдилiя в пеклi читать книгу онлайн
Автор славетного сатиричного роману «Пригоди бравого солдата Швейка» Ярослав Гашек (1883–1923) був видатним майстром і малої прози. Його гуморески, оповідання, памфлети, фейлетони, що заповнювали сторінки численних газет і журналів Праги на початку XX століття, здобули любов мільйонів читачів.
У цій книзі зібрано все найкраще, створене Гашеком у малих жанрах сатири та гумору. Чимало творів Я. Гашека українською мовою друкується вперше.
Для широкого кола читачів.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
З двадцяти чотирьох до двадцяти восьми років інтерес до цих тварин почав падати, я зацікавився домашньою худобою та кіньми. Я мріяв про кінний завод або про розплідник симентальської худоби. Але все це було тільки мрією, і мені довелося обмежитися любов’ю до малих тварин. Я віддав перевагу собакам. Коли мені було близько тридцяти років, між мною і моїми родичами виникли деякі суперечності. Родичі докоряли мені, що я нічим не займаюсь і не намагаюся стати на власні ноги.
Не довго думаючи, я заявив своїм родичам, що з огляду на мою любов до тварин почну торгувати собаками.
Треба сказати, що це повідомлення їх не дуже потішило.
Якщо хто-небудь засновує торгівлю, то передусім він повинен подбати про назву фірми, яка б точно визначала вид торгівлі. Для моєї фірми пасувала б назва «Псарня», але це мене не влаштовувало, тому що один мій далекий родич служив у міністерстві і він би протестував проти цього.
Проста назва — «Торгівля собаками» — теж мене не задовольняла, тому що я збирався поставити торгівлю на наукових засадах.
У науковому словнику я знайшов слово «кінологія», що означає «наука про собак». Проходячи повз інститут рільництва, я побачив друге слово. Вийшла назва «Кінологічний інститут». Була то поважна наукова назва, що означала, як я опублікував у газетах: «Розплідник, продаж, купівля та обмін собак на засадах кінології».
Ті великі об’яви, в яких слова «кінологічний інститут» так часто повторювалися, дуже хвилювали й захоплювали мене самого. Нарешті я — власник кінологічного інституту; хто цього не пережив, той не знає, скільки в цьому гордості й привабливості. В об’явах я обіцяв давати фахові поради щодо собак. Хто купить дюжину собак, той дістане одне щеня на додачу. Собака — найкращий подарунок на іменини, заручини, весільний подарунок і подарунок на ювілеї. Для дітей — це іграшка, яку не розірвеш і не розіб’єш. Собака — це надійний провідник, який не нападе на вас у лісі. На складі є всі види собак. Безпосередній зв’язок із закордоном. При інституті виховуються собаки. У моєму кінологічному інституті впродовж чотирнадцяти днів найлютіший пес відучиться гавкати й кусатися. Куди відвести собаку на канікули? У кінологічний інститут. Де собака за три дні стане дресированим? У кінологічному інституті.
Коли мій дядько прочитав ці об’яви, він похитав головою й сказав:
— Ні, хлопче, ти, мабуть, захворів. Чи не болить у тебе потилиця?
Одначе я дивився з надією на майбутнє і, не маючи жодного пса, чекав на якого-небудь замовника, вмістивши в газетах об’яву про те, що шукаю чесного, порядного слугу, який любив би собак, для роботи в інституті.
На мою об’яву під назвою «Потрібний слуга для виховання та продажу собак» надійшла купа пропозицій, і деякі з них були написані дуже докладно. Один сільський охоронник у відставці обіцяв навчити всіх собак скакати через палку і ходити на голові.
Другий писав, що вміє поводитися з собаками, бо він служив у будейовіцького псаря.
Один прохач, переплутавши кінологічний інститут з гінекологічним, писав, що він працював у пологовому будинку і в клініках жіночих хвороб.
П’ятнадцятеро прохачів закінчили юридичний факультет, двадцятеро мали педагогічну освіту. Крім того, я одержав листа від Спілки звільнення каторжників, в якому мені пропонували прийняти на службу одного порядного фахівця зі злому кас. Деякі з цих листів були дуже смутні. Починалися вони, наприклад, так: «Хоч я й знаю наперед, що ви мене не приймете на роботу…»
Був також один прохач, який знав іспанську, англійську, французьку, турецьку, російську, польську, хорватську, німецьку, угорську й датську мови.
Одне прохання було написано латиною.
А ось надійшов простий і щирий лист:
«Шановний пане!
Коли я маю приступити до роботи?
З глибокою пошаною,
Ладислав Чижик,
Коширже, у Медржицьких».
Якщо прохач так прямо ставив питання, мені не залишалося нічого іншого, як відповісти йому, щоб він з’явився в середу о восьмій годині. Я був дуже вдячний йому, що він позбавив мене довгого й тяжкого вибору.
У середу о восьмій годині мій слуга приступив до роботи. Це був невеличкий на зріст чоловік, з ластовинням на обличчі й дуже спритний. Побачивши мене, він подав руку й весело сказав:
— Погода сьогодні погана, ви, мабуть, уже чули, що сьогодні о сьомій годині на Пльзенській вулиці один трамвай наскочив на другий.
Потім видобув із кишені коротеньку люльку, повідомивши, що він дістав її у шофера фірми «Стибрал» і що він курить угорський тютюн. Потім Чижик повідомив мене, що в шинку Банзета в Нуслях є кельнерка Пепіна, і запитав, чи не вчилися ми з ним в одній школі. Після цього він почав говорити про якусь таксу, якій, коли б ми її купили, треба було б трохи вигнути ноги, а також її слід обов’язково пофарбувати.
— Отже, ви розумієтеся на собаках? — радісно запитав я.
— Аякже, я й сам торгував собаками і навіть потрапив за це під суд. Одного разу я вів додому бульдога, і раптом мене зупиняє на вулиці якийсь пан і каже, що це його пес, якого він загубив дві години тому на овочевих рядах. «Звідки ви взяли, що це ваш пес?» — «А з того, що його звуть Мупо. Йди сюди, Мупо». І ви б подивились, як радісно кинувся до нього мій собака. «Боско! — кричу я йому. — Боско, йди сюди!» І він почав радісно кидатись до мене. То був дурний пес. Але найгірше було те, що я забув на суді, що називав собаку Боско. Але він відповідав і на кличку Бубарле і радісно кидався до мене. Піти пошукати якогось собаку?
— Ні, Чижику, я буду вести торгівлю солідно. Почекаємо на покупця, а поки що подивимося в об’явах розділу «Тваринництво», де і які пси продаються. Погляньте, ось якась дама збирається продавати білого однолітнього шпіца через брак місця. А що, шпіци дійсно такі великі? То підіть на Шкільну вулицю й купіть цього пса. Ось вам 30 крон.
Чижик пішов, пообіцявши швидко повернутись. Він повернувся через три години, але в якому стані! Котелок його був насунений аж на самі вуха, а сам він хитався з боку на бік, неначе ходив по палубі під час морської хитавиці, у руці міцно тримав кінець мотузка, що тягся за ним. Я подивився на другий кінець мотузка. Там не було нічого.
— Ну, як вам подобається? Гарний песик, га? І я швидко повернувся. — Він, входячи в кімнату, почав ікати. — Погляньте на його вуха! Ну, як? Вона не хотіла його продавати.
Він повернувся і подивився на кінець мотузка. Вирячив очі, взяв другий кінець в руки, обмацав його й пробубонів:
— Го-го-дину тому він іще був на мотузку — так, був…
Він сів на стілець, гепнув з нього на підлогу, підвівся, хапаючися за мої ноги, і промовив урочисто, ніби зробив якесь відкриття:
— Він, напевне, втік від нас.
Сів на стілець і захропів.
Так Чижик працював першого дня. Я дивився у вікно. Вулицею пробігало багато собак. Мені здавалось, що кожний із них продається, а мій працівник так немилосердно хропе. Я намагався його збудити, сподіваючись, що ось-ось зайде який-небудь покупець і купить не одного, а дюжину собак.
Але ніхто не приходив, і добудитися Чижика було неможливо. Я домігся лише того, що він з’їхав зі стільця на підлогу.
Через три години він нарешті розчумався і, продираючи очі, промовив хрипким голосом:
— Здається, я наробив дурниць?
Він почав пригадувати всі подробиці, розповідав, що шпіц був дуже гарний і що пані продала його дуже дешево. Він заплатив за шпіца десять крон, бо сказав пані, що шпіц дістанеться доброму хазяїнові. Потім розповів, що той пес не хотів з ним іти і що він його відлупцював. Потім почав розказувати, що в Сміхові в нього є знайомий шинкар, до якого він завітав. Там було кілька його знайомих. Вони пили вино й лікери. Людина — дуже тендітне створіння.
— Добре, — сказав я, — ви одержали тридцять крон, поверніть мені двадцять.
Але він анітрохи не збентежився.
— Таж певно, я повинен повернути двадцять крон, але я сподівався зробити вам приємність: я побував також на Швіганці у Краткого і дав йому десять крон завдатку — в нього є чудова сука, і в неї скоро будуть щенята. Будемо сподіватися, що щенята народяться чудові. Головне, що ми вже внесли завдаток. Потім я йшов повз Полярку, там продають гарних кролів.