Парад планет

І начебто отой багатоликий Хома, що блукав по світах, теж умів бачити німби над людськими головами. Проте світились йому не всі голови, а тільки ті, чиї власники-хазяї могли йому чи чарчину добру поставити із закускою, чи перекинути червінець-другий за ясновидющість. Авжеж, за ясновидющість, бо начебто мандрівний грибок маслючок бачив усіх людей наскрізь: і не тільки бачив те, що вони з’їли за сніданком чи за обідом, а й болячки їхні, котрі не завжди відкривались кваліфікованим медикам із районних та обласних поліклінік.

А хіба в Трилісах, неподалік од Фастова, в промтоварному магазині не сталось таке, що коли компетентні товариші провели ревізію після відвідин одного підозрілого покупця (цей покупець, за всіма ознаками, дуже схожий на мандрівного грибка маслючка, так-таки нічого й не купив), то побачили, що з прилавків несподівано пропали деякі види дефіцитних натуральних тканин, а замість них появилися сувої кримплену, нейлону, дерев’яного шовку та іншої мертвої синтетики. Крім того, вироби зі шкіри також замінено на синтетичні.

А під прилавком навіть появилась баночка синтетичної ікри, хоч, подумайте, в промтоварному магазині в Трилісах ніхто ніколи не торгував натуральною червоною чи чорною ікрою!

В селі Вовковиї, на Чернігівщині, пропав у колгоспі семилітній віл, яких на господарстві тепер не скрізь і побачиш. Від того екзотичного семилітнього вола не зосталось ні ріжок, ні ніжок, пропала й шерсть густа від загривка аж до хвоста.

Згодом слідчі органи лише довідались, що навідувався до Вовковиїв перехожий, на грибка маслючка як дві краплі води схожий, похвалявся коло буфету перед місцевими любителями оковитої: «За один раз чверть вина випиваю, пудовим хлібом заїдаю. Бика маю за телятко, козла маю за ягнятко. Курчат, курей, вутят, гусей і поросят споживаю для потіхи — гризу їх, мов горіхи!»

Але чи не найбільшого розголосу на Вкраїні зажив отой мандрівний Хома, коли під час своєї подорожі по республіці навідався до села Хрещатого, яке в старовину славилось по всіх усюдах багатим ярмарком. Либонь, слава того ярмарку й поманила грибка маслючка в таку далину. Трудно сказати, що в Хрещатому відбулось насправді, та подейкують, що причина всього криється начебто в тій шапці-невидимці, з якою бачили Хому на ярмарку. Магічною шапкою-невидимкою зумів старший куди пошлють накрити весь товар — і товар зник! Ось щойно лежав на прилавках, лежав у кошах та мішках, ось щойно змагались між собою в красномовстві досвідчені віртуози ярмаркових хитрощів — продавець і покупець. А після того, як пройшов по ярмарку Хома, на тому знаменитому ярмарку в Хрещатому, як і раніше, були продавці й покупці, ось тільки продавці нічого не продавали, а покупці нічого не купували. З прилавків, із мішків та кошів пощезали печене й варене, сухе й солоне, квашене й вуджене. Хтось таки отямився, хтось таки закричав у Хрещатому на ярмарку: «Ловіть Хому! Бачте, захотів і море перескочити, й хвоста не замочити. Захотів пройдисвіт собі прибилі, а всім другим погибелі. То раніше про нього казали — не будь Хомою, на те ярмарок! А тепер він уже вчений, тепер він і з кошиком, і з грошиком, бо розжився на шапку-невидимку. Хе, він такий, що й з дешевої рибки наварить смачної юшки! »

Але як ти зловиш злодія, коли в нього шапка-невидимка? Захотів — і накрив шапкою-невидимкою весь товар, захотів — сам зодягнувся в шапку-невидимку, захоче — й на вас начепить шапку-невидимку, що вас не тільки ніяка холера не знайде, а навіть сам начальник районної міліції товариш Венеційський!..

Із уст в уста передавали, начебто мандрівний Хома ледь не віддав Богові душу. В місті Жданові на березі Азовського моря він зайшов до ресторану «Золота рибка». В ресторані грибок маслючок, на превелике здивування офіціантів, замовив одне-однісіньке куряче яйце, до того ж сире. І, на превелике здивування Хоми, сире куряче яйце в ресторані «Золота рибка» знайшлось. Він, — зодягнений у свій святковий покійницький одяг, імпозантний тією вишуканою імпозантністю, що характерна для будь-якого жителя Яблунівки, — не став розбивати куряче яйце ні з тупого носа, ні з гострого. А просто кинув до рота ціленьке й необлуплене. Коли спробував ковтнути, його схопили корчі. З нелюдським стогоном Хома звалився на підлогу. Викликали швидку медичну допомогу, старшого куди пошлють проворно доставили в поліклініку по вулиці Апатова. Тут змушені були вдатись до хірургічного втручання. Коли після складної операції з рота невдатливого їдця витягли не яйце, яке той проковтнув, а живе, добре вгодоване курча, оторопіння медиків не знало меж.

Хома великодушно подарував курча тому хірургові, котрий врятував йому життя. На прохання медичних працівників поліклініки по вулиці Апатова в Жданові грибок маслючок іще спробував проковтнути качине яйце — й тепер йому з рота дістали чималу живу качку, яку дивний пацієнт подарував асистентові хірурга.

Хому попросили ковтнути гусяче яйце — і з рота його дістали живеньку гусочку, яка перепала тамтешньому стоматологу.

Подякувавши за надану медичну допомогу, грибок маслючок зник із поліклініки, а там іще довго точились усякі балачки. Мовляв, такому унікальному пацієнтові немає ціни, він би міг забезпечити живою птицею, а не свіжозамороженою, весь колектив лікувального закладу, ніколи б не було перебоїв із постачанням, не довелося б по чергах бігати чи на базарі переплачувати втридорога. Мовляв, шкода, що інші пацієнти не такі. В інших пацієнтів — чи то виразка шлунку, чи то грудна жаба, чи то якась виробнича травма, інші пацієнти не вміють ковтати курячих, качиних чи гусячих яєць, а від їхніх виразок шлунку, грудних жаб та виробничих травм ніякої користі не було, нема й не буде. Про таких хворих можна сказати, що вони не курять і не мелють, що вони б і псу віддали траву, бо свого коня не мають, що їм хоч куй, зозуле, хоч не куй.

РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ,

Коли по правді, то не всіх бовванів і побили, не всім лоби потрощили, бо коли народ наш удатний кішці хвоста зав’язати, коли здатен із відьмою по чарці випити, коли в космосі мало що не оре, не сіє і врожаю не збирає, то що там боввани! Деякі вціліли по бур’янах, славні такі боввани, пикатенькі, лупоокі, капловухенькі. Ну, викапаний грибок маслючок, яким його по світах нарубали й натесали хомопоклонники всякої масті. Питаєте, до чого додумались у нас? А додумались у нас оцих бовванів перелицьовувати, машкару їхню змінювати.

Спробуйте пам’ятник новий чи якесь погруддя поставити. І гроші, і матеріал, і робота скульптора, — а грошей, і матеріалу, й роботи навіть сам чорт легко не настарчить. Отож знаходили в Яблунівці загубленого справжнього боввана, трохи долотом чи обухом сокири міняли йому фізіономію та вираз очей — і вже, дивись, перед тобою не грибок маслючок, а зовсім інший фрукт.

Отож і появились по багатьох селах оці зовсім інші фрукти. Там, не без хитрої вигадки будучи, перетесали старшого куди пошлють на заслуженого вчителя, ще десь — на знатного механізатора, десь-інде — на знаменитого лікаря. Й не таке траплялось! У Сухолужжі такого боввана омолодили, причепили галстук, сунули піонерський горн у руки й поставили на шкільному подвір’ї. У Вінниці, в парку над Бугом, гранітного грибка маслючка зодягли в куценькі спортивні труси й приспособили до рук весло. У Мелітополі гіпсового старшого куди пошлють зуміли зодягнути в робітничий комбінезон, поставили на центральній вулиці, а в ліву руку поклали велику гайку, яку Хома розглядав із сардонічним виразом на обличчі. Звісно, траплялися й інші цікаві знахідки в цьому жанрі монументального мистецтва, яке так сміливо взялось експлуатувати дармових бовванів.