-->

Пастка-22

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Пастка-22, Геллер Джозеф-- . Жанр: Юмористическая проза. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Пастка-22
Название: Пастка-22
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 254
Читать онлайн

Пастка-22 читать книгу онлайн

Пастка-22 - читать бесплатно онлайн , автор Геллер Джозеф

Антивоєнний твір «Пастка-22» (1961) — перший і найвидатніший роман американського письменника Джозефа Геллера (1923-1999), що базується на його власному бойовому досвіді бомбардира Повітряних сил США в час Другої світової війни. Головний герой, капітан Джон Йосаріан, вирішує рятувати своє життя, відмовляючись від додаткових бойових вильотів, та перепоною до порятунку стає Пастка-22 (англ. Catch-22). Використовуючи сарказм, чорний гумор, фарс, гротеск, автор наголошує на жорстокій абсурдності війни, висміює ідіотизм та користолюбність військової бюрократи. Оригінальний, комічний і жахливий, роман «Пастка-22» вважається шедевром сатиричної прози та одним із кращих літературних творів XX століття.

Переклад з англійської Олени Фешовець

 

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 117 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

— У тебе мушки в очах, — повторив Йосаріан. — Мабуть, тому ти їх не можеш побачити.

Еплбі відсахнувся від Йосаріана з неприязним збентеженням на виду і похмуро мовчав, аж доки не сів у джип з Гавермеєром, що їхав довгим, прямим шляхом до інструкторської, де чекав майор Денбі, метушливий оперативний щоб провести попередній інструктаж з усіма провідними пілотами, бомбардирами і штурмовиками. Еплбі заговорив тихо, щоб його не почув водій чи капітан Блек, який з заплющеними очима витягнувся на передньому сидінні джипа.

— Гавермеєре, — запитав він непевно, — у мене в очах є мушки?

Гавермеєр здивовано закліпав.

— Зморшки? — перепитав він.

— Ні, мушки.

Гавермеєр знову закліпав.

— Мушки?

— У мене в очах.

— Ти, мабуть, псих, — сказав Гавермеєр.

— Ні, я не псих. Це Йосаріан псих. Просто скажи мені: є в мене мушки в очах чи ні. Говори як є, я не ображуся.

Гавермеєр закинув до рота ще один шматочок арахісового брикету і уважно подивився в очі Еплбі.

— Не бачу жодної, — оголосив він.

Еплбі зітхнув з величезним полегшенням. Дрібненькі крихти від арахісу прилипли до губ, підборіддя і щік Гавермеєра.

— У тебе все лице в крихтах, — зауважив Еплбі.

— Краще крихти на лиці, ніж мушки в очах, — відрубав Гавермеєр.

Офіцерів п’яти інших літаків з кожної ланки привезли у вантажівках на загальний інструктаж, що відбувся через півгодини. Троє рядових у кожному екіпажі взагалі не проходили інструктажу, їх того ж таки дня закидали прямо на аеродром і висаджували біля окремих літаків, підготовлених до вильоту, де вони чекали разом з технічним персоналом на офіцерів, а коли ті приїжджали і, ляскаючи відкидними задніми бортами вантажівок, зіскакували на землю, наставав час розсідатися по літаках. На стоянках, що формою нагадували льодяники на паличках, невдоволено закрутилися двигуни, спершу наче пручаючись, відтак якийсь час попрацювали з рівним гуркотом, а тоді літаки, мов якісь незрячі, тупі, скалічілі істоти, незґрабно рушили і, спотикаючись, посунули по всипаному гравієм полю, аж поки не вирулили на початок злітної смуги, де вишикувалися в чергу, а далі швидко, один за одним, з наростаючим ревом розігнались і відірвалися від землі, зробили повільний віраж понад строкатими верхівками дерев, плавно облетіли аеродром, вишикувались у бойовий порядок по шість літаків, а тоді взяли курс над лазуровим морем до своєї цілі в Північній Італії чи у Франції. Літаки невпинно набирали висоту, і доки долітали до території противника, під ними було вже дев’ять тисяч футів. Усіх незмінно дивувало відчуття спокою і цілковитої тиші, яку порушували хіба лише пробні постріли з бортових кулеметів, принагідна монотонна й коротка репліка в навушниках і, нарешті, витверезне оголошення бомбардира в кожному літаку, що вони зайняли вихідну позицію і заходять на ціль. Завжди світило сонце і завжди в горлі поколювало від розрідженого повітря.

Літаки Б-25, на яких вони літали, були стійкими, надійними, тьмяно-зеленими машинами з двома моторами та кілями і довгими крилами. Єдиною їхньою вадою, на погляд Йосаріана, що сидів на місці бомбардира, був тісний лаз, що відділяв його кабіну в плексигласовій носовій частині від найближчого аварійного люка. Лаз був вузьким квадратним холодним тунелем, що вів до пілотської кабіни, і такий, як Йосаріан, ледве в ньому пропихався. Гладкий повновидий штурман Аарфі з маленькими очками рептилії і люлькою в зубах також мав клопіт з тим лазом, і Йосаріан завжди виганяв його з носової частини, коли вони, як оце зараз, заходили на ціль.

Тоді наступали хвилини напруження, хвилини чекання — коли нічого не чуєш, нічого не бачиш, нічого не робиш, лише чекаєш, поки зенітники на землі приціляться і приготуються пальнути і розвіяти вас усіх, якщо зуміють, у вічний сон.

Лаз був для Йосаріана дорогою життя з літака, на випадок, якщо той падатиме, але Йосаріан кляв його з кипучою ненавистю, лаяв як перепону, яку звело провидіння, віддавна заміряючись згладити його зі світу. В носовій частині було достатньо місця для аварійного люка, але самого люка не було. Натомість був лаз, а після халепи над Авіньйоном він усвідомив, що ненавидить кожен його довжелезний дюйм, бо відділяв його на довгі-предовгі секунди від парашута, який був надто громіздкий, аби брати його з собою в кабіну, а потім ще секунди і секунди до аварійного люка на підлозі між верхньою палубою і черевиками безликого стрільця, що сидів угорі. Йосаріан прагнув бути там, куди він виганяв Аарфі з носової частини; Йосаріан прагнув згорнутися в клубок відразу на аварійному люку, сховавшись у юрті запасних протизенітних жилетів, які він радо приніс би з собою, уже пристебнув би ремені парашута, в одній руці стискаючи червоне витяжне кільце троса, а другою рукою схопився б за ручку аварійного люка, який випустив би його в повітря, до землі, при першому ж моторошному скреготі заліза. Ось де він хотів бути, якщо вже його сюди занесло, а не стриміти попереду, мов якась бісова підвішена золота рибка в якомусь бісовому підвішеному акваріумі для золотих рибок, у той час як бісові падлючі чорні зенітні вибухи розриваються, гримлять і громадяться хмарами, довкола, під ним і над ним, і з тріскотом пнеться вгору ця ґвалтовна бурхлива фантасмагорично-космологічна злостивість, що стрясає, дробить і шпурляє, гепає і пронизує, і загрожує знищити їх усіх в одну мить у єдиному велетенському спалахові полум’я.

Аарфі не був потрібний Йосаріанові — ні як штурман, ні як будь-хто інший, і Йосаріан щоразу виганяв його з носової частини, щоб вони не загороджували один одному дорогу, якби раптом довелося продиратися до порятунку. Тож Аарфі міг собі скулитися на підлозі, там, де прагнув скулитись Йосаріан, але натомість він виструнчувався за спинами першого й другого пілотів, зручно вмостивши товсті руки на спинках їхніх крісел, не випускаючи люльки, і вів люб’язну бесіду з Маквотом і другим пілотом, він звертав увагу двох чоловіків на кумедні дрібнички в небі, хоч їм було геть не до того. Маквот був надто зайнятий виконанням коротких команд Йосаріана, коли той виводив літак на бойовий курс, а тоді рвучко витягав його з хижих стовпів вогню, викрикуючи різкі, пронизливі, непристойні команди до Маквота, схожі на сповнене мук і благань скавуління Голодного Джо у нічних кошмарах. Аарфі задумливо попихкував люлькою серед усього цього хаотичного брязкоту, спостерігаючи війну крізь ілюмінатор Маквота з незворушною цікавістю, так, мовби то була якась далека прикрість, яка його ніяк не стосувалась. Аарфі був відданим студентському братству, любив спортивні видовища та зустрічі одногрупників і не мав достатньо мізків, щоб боятися. Йосаріан мав мізки і боявся, і єдина причина, чому він, коли потрапляв під вогонь, не кидав пост і не втікав через лаз, мов боягузливий щур, було його небажання довірити комусь іншому протизенітні маневри при відході від цілі. Нікого в світі він не удостоїв би такою відповідальною справою. Ніхто з його знайомих не був таким боягузом, як він. Йосаріан був найкращим з усього полку у протизенітних маневрах, але він поняття не мав чому.

Для протизенітних маневрів не існувало жодної визначеної методики. Все, що вам потрібно, — це страх, і Йосаріан мав його доволі: мав більше страху, ніж Орр чи Голодний Джо, більше, ніж Данбар, який покірно змирився з думкою, що одного дня помре. Йосаріан не змирився з цією думкою і на кожному завданні, тільки-но скинувши бомби, прожогом кидався рятувати своє життя, волаючи до Маквота «Круто, круто, круто, круто, вилупку, круто!» і при цьому повнячись лютої ненависті до Маквота, немовби Маквот був винен, що вони зараз там, угорі, де чужинці можуть їх стерти на порох, і всі в літаку, крім Йосаріана, трималися подалі від переговорного пристрою, за винятком того злощасного польоту над Авіньйоном, коли Добз зсунувся з глузду посеред неба й почав жалібливо скиглити про допомогу.

— Поможіть йому, поможіть, — схлипував Добз. — Поможіть, поможіть йому.

— Кому? Кому помогти? — крикнув до нього Йосаріан, устромивши штекер переговорного пристрою, якого був висмикнув з гнізда, коли Добз перехопив штурвал у Гапла і раптово пожбурив їх у таке оглушливе, паралізуюче, жахливе піке, що безпомічний Йосаріан приклеївся до стелі літака маківкою голови, аж нарешті їх порятував Гапл, вихопивши штурвал з рук Добза і настільки ж раптово вирівнявши судно посеред розгойданої какофонії зенітного вогню, з якого вони щасливо вискочили лише хвилину перед тим. О боже! О боже, о боже, беззвучно благав Йосаріан, притиснутий маківкою до стелі кабіни, неспроможний ворухнутися.

1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 117 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название