Рубаi (з iл.)
На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Рубаi (з iл.), Хайям Омар-- . Жанр: Древневосточная литература. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Название: Рубаi (з iл.)
Автор: Хайям Омар
Дата добавления: 15 январь 2020
Количество просмотров: 350
Рубаi (з iл.) читать книгу онлайн
Рубаi (з iл.) - читать бесплатно онлайн , автор Хайям Омар
Ім'я перського поета і мислителя XVII століття Омара Хайяма добре відомо кожному. Його чотиривірші - рубаї - займають особливе місце в скарбниці світової культури. Їх цитують всі, хто любить слово: від тамади на пишному весіллі до навченого життям відлюдника-письменника. Протягом багатьох століть рубаї привертають поціновувачів прекрасного своїм коштовним словесним огранюванням. У бездоганному чотиривірші Хайяма уміщається весь життєвий досвід людини: це і весела суперечка з Долею, і сумні бесіди з Вічністю. Хайям зробив жанр рубаї широко відомим, довів цю поетичну форму до досконалості і залишив нащадкам вічне послання, пронизане рідкісною свободою духу.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Перейти на страницу:
* * *
181
Хайяме-грішнику, ти вбрався в темні шати -
Й журбою думаєш гріхи із себе зняти?
Хіба не для гріхів існує всепрощення?
Воно для грішника, тож годі вболівати!
* * *
182
Соннивче, скоро день! Жени з очей дрімоту!
До музики й вина збуди в собі охоту!
Тим, хто живе тепер, недовго обертатись,
А тим, хто відійшов, немає повороту!
* * *
183
Коли, опатравши, як птицю степову,
Назавжди смерть мене утопче у траву,
Зберіть тоді мій прах, зробіть сулію з нього -
I, вчувши смак вина, я знову оживу.
* * *
184
Коли сконаю я, вином мене обмийте
I поминального у келихи налийте!
Як хочете знайти мій прах у день спасіння,
Долівку заступом у кабаку розрийте!
* * *
185
Не пий, наказують, твоя вина в вині:
Настане судний день - і будеш ти в огні.
Це так... Та з радістю б віддав я землю й небо,
За мить, коли в шинку ми сидимо хмільні.
* * *
186
Ми - зібрання ляльок, нас крутить як хотя
Небесний витівник. На килимку життя
Ми витанцьовуєм (це правда, а не казка) -
I потім падаєм у ящик небуття.
* * *
187
Я птаха спостеріг на древній вежі Туса,
Що пильно роздивлявсь на череп Кай-Ковуса.
Я чув, як черепу він мовив: «Леле, леле!
Де тулумбасів гук, де горді чола й вуса?»
* * *
188
Як буде в тебе жбан іскристого напою,
Розпий з людьми його, з якою хоч юрбою,
Той, хто життя нам дав, не журиться нітрохи
Твоїми вусами й моєю бородою.
* * *
189
О небо! Тугою мені ти серце краєш,
Сорочку радості з плечей моїх зриваєш!
Вітрець, яким дишу, ти полум'ям проймаєш,
А воду, що я п'ю, ти в попіл обертаєш!
* * *
190
Багатства прагнеш ти... Та чи в багатстві суть
Короткого життя? Всі, хто живе, умруть.
Життя у позику тобі даеться - отже,
З ним розлучитися щодня готовий будь!
* * *
191
Ми поряд з келихом тримаємо Коран,
То йдем у праведний, то знов у грішний стан.
Під синім небом цим не зовсім ми кафіри
I не належимо цілком до мусульман.
* * *
192
Немало і до нас було ночей і днів,
Так само небосхил танок одвічний вів.
Тихесенько ступай, бо глина під ногами
Була зіницями місяцевидих дів.
* * *
193
Із глека повного, із наших повних чар
Скуштуймо в затишку лози солодкий дар!
Живім, поки живі - і поки пару глеків
Із праху нашого не виліпив гончар!
* * *
194
Над марним світом цим не треба вболівати,
Хай серця не смутять його розкішні шати.
Минуле відійшло, майбутнього не видно!
Тож майся весело - і не зважай на втрати!
* * *
195
Встань, серце, візьмем чанг і вип'ємо вина,
I добрії свої збезчестим імена!
Як треба - й підстилку пропиймо молитовну!
А сором... нащо він, коли душа хмільна!
* * *
196
Святковий місяць наш іще засяє ново.
Тож веселись і ти! Все убране святково.
Старий від слабості поблід і зажурився -
I, виболівши, в тьму спаде обов'язково.
* * *
197
Що я закоханий, у тім гріха не бачу.
Про це з невігласом я й слів дарма не трачу.
Адже кохання мед лікує тільки мужніх,
Непомічний він тим, хто має іншу вдачу.
* * *
198
У світі нашому, в його ділах
Я тільки марність бачу, тільки прах.
Куди не гляну, бачу я для себе
Лише біду… Хвала тобі, Аллах!
* * *
199
Аж поки рук своїх ми дружбою не зв'яжем,
Ми лиха нашого не вб'єм, не переважим.
Хоч не розвиднілось, ми випиймо, бо сонце
Вставатиме й тоді, як ми у землю ляжем.
* * *
200
У місті вславишся - не обминеш огуди.
В кутку сидітимеш - назвуть зловмисним люди.
Ільясом, Хизром будь - не пощадять, тож краще
Живи самотником і не ходи нікуди.
Перейти на страницу:
