Як ми говоримо

Немає в українській мові й форм пасивного дієприкметника теперішнього часу на зразок російських читаемый, получаемый, делаемый, але зрідка трапляються віддієслівні прикметники з суфіксами — им — (невгасима любов), — ом — (невідомий чоловік), що також утратили ознаки дії й набули постійної якості.

Щоб легше було зрозуміти сказане, порівняймо дві фрази: «Під лежачий камінь вода не тече» й «Павло підняв лежачу на підлозі монету». У першій фразі слово лежачий є віддієслівний прикметник, що втратив ознаки дієслова й має постійну властивість – лежати; в другій фразі слово лежачу виконує функцію невластивого українській мові активного дієприкметника, через що фраза звучить важко, неприродно, штучно. Так сказати по–українському не можна, а треба: «Павло підняв монету, що лежала на підлозі».

Розгляньмо ще такий приклад: «Питущого й близько не підпускай до комори чи каси, бо проп'є все». Так сказати по–українському можна, бо тут слово питущий – віддієслівний прикметник, що передає постійну властивість п'яниці. А спробуймо лиш надати цьому слову функцію активного дієприкметника й подивімося, що вийде: «Людина, питуща некип'ячену воду, може заслабнути на шлунково–кишкові захворювання». Кожний, хто хоч трохи знає українську мову, відчує, що така фраза звучить по–українському дико, її конче треба перебудувати так, щоб у ній не було активного дієприкметника питущий. Це можна зробити двома способами – або користуючись описовою формою підрядного речення: «Людина, що п'є некип'ячену воду, може заслабнути на шлунково–кишкові захворювання», – або вдаючись до дієприслівника: «Людина, п'ючи некип'ячену воду, може заслабнути на шлунково–кишкові захворювання».

Тут виникає слушне питання: чи ця особливість української мови – уникати вживання форм активних дієприкметників – не обмежує наших можливостей вислову? Чи описові конструкції, до яких мусимо вдаватися замість активних дієприкметників із зазначеними вище суфіксами, не обтяжують фрази, не позначаються кепсько на стилі викладу? Як бачимо з наведеного на початку статті уривка з твору М. Стельмаха, це ніскільки не порушило ні мелодійності ритму, ні стрункості, простоти викладу авторової думки. І навпаки – як псують милозвучність, стрункість, простоту й утруднюють вимовляння незграбні спроби живосилом застосувати в українському реченні невластиву форму активного дієприкметника! Ось невдала фраза з одного сучасного оповідання: «Нам важко бачити тебе прикутим і страждаючим». Можна за попереднім прикладом поставити замість страждаючий дієслово: «Нам важко бачити, як ти страждаєш прикутий»; можна скористуватись і віддієслівним прикметником: «Нам важко бачити тебе прикутим і стражденним». Часто буває можливо замінити активний дієприкметник пасивним дієприкметником від того ж дієслова.

Інколи можна замінити активний дієприкметник дієприслівником від того ж дієслова або іменником іншого кореня: замість неправильно складеної фрази «Під час обговорення доповіді всі виступаючі товариші зазначали важливість поставленого питання» можна сказати: «Під час обговорення доповіді всі товариші, виступаючи, зазначали важливість поставленого питання» або «Під час обговорення доповіді всі промовці зазначали…». Тим, кому потреба протокольної точності, можна скористуватись описовою конструкцією: «Усі товариші, що виступали (або – брали участь у виступах), зазначали…»

Як бачимо, є багато різних способів, щоб, не порушуючи милозвучності української мови, правильно й точно передати те, що в російській мові передається активними дієприкметниками.

Пасивні дієприкметники

Як уже зазначалося, в українській мові дуже поширеними є пасивні дієприкметники на — ний, — тий. Від деяких дієслів уживаються паралельні форми: одягнений – одягнутий, замкнений – замкнутий, затягнений – затягнутий. Українська літературна мова однаковою мірою засвідчує обидві ці форми.

Замість пасивних дієприкметників із суфіксом — ем- у російській мові, українська мова знає описову форму: получаемый результат – наслідок, що його (або – який) одержуємо, сравниваемая величина – величина, що її (або – яку) порівнюють. Замість описової конструкції можна іноді поставити пасивний дієприкметник недоконаного виду, якщо він утворюється з суфіксом — ува-, — юва- : одержуваний наслідок, порівнювана величина.

Як зазначалось вище, пасивні дієприкметники виконують у реченні здебільшого функцію означення: «В накинутій на плечі сірячині, – порожні рукави обвисли перебитими крилами, – він стояв під стіною, в кутку» (Б. Харчук). Але пасивний дієприкметник нерідко буває й частиною складеного присудка: «За війну він був чотири рази поранений» (І. Волошин).

ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДІЄПРИКМЕТНИКІВ

Бажаючий – що (котрий, який) бажає – охочий

Часто можна натрапити на таке оголошення: «Бажаючі взяти участь в екскурсії, повинні записатися в місцевкомі». Ми знаємо з попереднього, що форма активного дієприкметника не належить до рис української мови, а тому треба добрати способу, щоб уникнути в наведеній фразі штучного дієприкметника бажаючі. Як це зробити?

Можна, як ми бачили вже, вдатись до описової конструкції: «Усі, що (котрі, які) бажають узяти участь в екскурсії»; можна, не міняючи змісту фрази, висловитись інакше, підшукавши відповідний прикметник. Узяти хоч би прикметник охочий – він цілком відповідає тому поняттю, що його намагались висловити автори оголошення незграбним утвором бажаючий: «В козацькому таборі по–старому не чути було ні співів, ні криків, не виїжджали з табору охочі молодці помірятися з паном козацькою силою» (Я. Качура). Цим прикметником можна передати думку й у згаданому оголошенні: «Охочим узяти участь в екскурсії слід записатися в місцевкомі».

Відпочиваючий, відпочивальник, що (котрий, який) відпочиває, відпочиваючи

На Україні, зокрема в Криму і Карпатах, щороку відпочиває багато трудящих у різних будинках відпочинку, а наші газетярі й досі не можуть знайти путнього відповідника до російського слова отдыхающий і пишуть: «У цьому будинку дуже кепсько організовані розваги відпочиваючих: не буває екскурсій, змістовних лекцій самодіяльних концертів».

У цій фразі також можна легко обминути невластивий українській мові активний дієприкметник відпочиваючих, що виконує тут функцію іменника. Для цього треба вжити від дієслова відпочивати іменника відпочивальник: «…організовано розваги відпочивальників». Від цього фраза набуває більшої стрункості, ніж коли побудувати її з підрядним реченням: «…розваги тих, що відпочивають».

Слово відпочивальник увійшло до наших Українсько–російського й Російсько–українського словників АН УРСР, і лишається тільки дивуватися, чому воно не витиснуло остаточно на сторінках наших періодичних і неперіодичних видань словесного покруча відпочиваючий.

Проте словом відпочивальник не можна безоглядно послугуватись. Воно буває доречним тільки тоді, коли виконує в фразі функцію іменника, цебто втратило характер дії. Але можуть бути випадки, коли наявність дії треба зберегти, наприклад, як перекласти українською мовою таке російське речення: «Отдыхающие во время обеденного перерыва рабочие слушали интересную лекцию»? Тут слово відпочивальник не підійде, бо йдеться не про тривалий відпочинок, як то буває під час відпустки в будинках відпочинку, а лише про короткий, тимчасовий перепочинок, у якому нюанс дії треба зберегти, отож фразу слід перекласти або підрядним реченням: «Робітники, що (котрі, які) відпочивали під час обідньої перерви…», – або дієприслівником: «Відпочиваючи під час обідньої перерви, робітники…»,

Відстаючий – що (котрий, який) відстає – відсталий

«У нашому колективі не повинно бути відстаючих!» – читаємо в районній газеті й бачимо потребу виправити неприродне для української мови слово відстаючих. Можна виправити на описову форму: «У нашому колективі не повинно бути тих, що (котрі, які) відстають», але можна обійтись і без неї, взявши прикметник відсталий: «У нашому колективі не повинно бути відсталих».