Як ми говоримо

Мірилом потрібності й життєвості неологізму є народ і його мова: потрібне й доречне народ швидко сприймає й засвоює з книжок і преси, непотрібне, як ось, приміром, слово позаяк, що намагалося колись витиснути з ужитку давні слова бо, через те що, тому що, відкидає. Такою є й доля цього штучного, непотрібного крокувати: хоч воно й увійшло разом зі словом позаяк до наших академічних словників, та народ не сприйняв його, бо щось так і не чути, щоб десь на Україні казали: «Голова колгоспу крокує до правління, а бригадир закрокував до своєї бригади», – а кажуть і, очевидно, далі казатимуть: «Голова колгоспу йде до правління, а бригадир подався (пішов) до своєї бригади».

Треба пам'ятати, що іменник крок, який лежить в основі дієслова крокувати, означає українською мовою «відстань між ногами, що рухаються», а не «рух», як у російській мові шаг. На позначення руху є інші українські слова: хід, хода («Шкода ходу до поганого роду». – Прислів'я; «Впоперек дороги тихою ходою повз мене йшов старий дідок». – Я. Щоголів; «Замовк Ярема, зажурився, поїхав ходою». – Т. Шевченко; наддавати ходу або ходи. – Українсько–російський словник АН УРСР; «Забрехали на подвір'ї собаки, почувши ходу людини». – М. Стельмах); ступа («На тому березі почулася кінська ступа». – М. Коцюбинський; «Проти вітру повільною ступою ішли коні». – С. Чорнобривець).

Отже, треба не допускати штучних висловів типу «ішов тихим кроком», «прискорив кроки» тощо.

Хибно створеною була й військова команда кроком руш відповідно до російської шагом марш. Українським відповідником до російських слів шаг, поступь є хід: «Екзекутор перейшов скорим ходом по хаті і стукнув палицею в один, другий і третій кут» (М. Черемшина). Отже, й у військовій команді треба замість слова крок поставити хід: ходом руш, як це й зробили згодом чи не самі творці цієї команди.

Курити чи палити цигарки й люльки?

Як правильніше сказати по–українському: курити чи палити цигарки й люльки? Адже чуємо з уст і читаємо: «Я більше не палю – кинув»; «Тут палити заборонено»; «Курити – в туалеті» тощо. Не тільки в сучасній нашій літературі можна прочитати: «Гетьман дивився у вогонь і спокійно палив люльку» (Н. Рибак), – а й у класичній часом виявляємо такий самий вислів. Проте в народному мовленні більше чуємо слово курити, аніж палити: «Та й викрешем вогню, та й закурим люльку, не журися!» (народна пісня); «Дурень нічим ся не журить, горілку п'є та люльку курить!» (М. Номис).

Дієслово палити в значенні «курити тютюн» зайшло до української мови з польської, але воно має й інше значення – «розводити вогонь (багаття, пожежу)», «знищувати вогнем»: «Вони довели людям, що не треба палити та й руйнувати народне добро» (М. Коцюбинський), – від чого виник іменник палій – «людина, що нищить щось вогнем». Того, хто курить тютюн, звуть курець, а не палій. Отже, вислови курити тютюн і палити тютюн – тотожні, паралельні. Але через те, що слово палити має два значення, краще уникати непотрібного паралелізму й там, де мовиться про тютюнові вироби, вживати тільки слова курити й курець: «Я – більше не курець: місяць тому кинув курити». А взагалі краще – не курити (палити).

Листати й гортати, перегортати, перегортувати

«Листає протяг потемнілі книги», – читаємо в одному сучасному вірші, хоча давно відомо, що сторінки книжок і журналів не листають, а гортають, перегортають, перегортують: «Він жадібно почав гортати в букініста сторінки книги» (П. Тичина); «Перегорни ще сторінку і там побачиш» (із живих уст). Таке, ніби нове, слово листати аж ніяк не можна вважати за неологізм, бо його скальковано з російського дієслова листать і свідчить воно не про творчі пошуки автора, а про брак доброго знання української мови, отже, не збагачує її на ще одне слово, а засмічує.

Матися, бути, траплятися, мати

«У нашому магазині мається великий вибір зимового одягу», – читаємо в оголошенні; «Такі явища маються ще в нашому побуті, але з ними йде рішуча боротьба», – читаємо в районній газеті; «Усі скарги, що малися в нас, ми висловили», – чуємо з уст промовця, і в усіх цих фразах дієслово матися виступає недоречно, його треба замінити іншими словами. Чому? Адже це дієслово є в українській мові, наприклад: «Поборовся б і я, може, якби малось сили» (Т. Шевченко); «Якби так малось, як не мається, так що б то було!» (М. Номис). Хоч дієслово матися є в сучасній українській мові, та його вживають рідше, ніж у російській діловій мові иметься, на зразок висловів иметься в продаже, имеются случаи тощо. У таких випадках треба вдаватись до дієслова бути: «У нашому магазині (чи крамниці) є великий вибір зимового одягу». У деяких текстах може прислужитись дієслово траплятися: «Такі явища трапляються ще в нашому побуті», – а інколи й дієслово мати: «Усі скарги, що ми мали, ми висловили», – або: «Усі скарги, що в нас були, ми висловили».

Дієсловом матися послугуємось у таких висловах: матись на обачності (бачності). («Не забудь, що я тобі сказав, і майся на бачності». – І. Франко), матись на увазі, матись на думці («Малось на думці вже закінчити косовицю, та пішли дощі». – З живих уст). Крім того, це дієслово буває синонімом до слів почуватися, жити: «Стара тим часом розпитувала про нього, як він собі мається» (Марко Вовчок) ; «Здоров, Воле, пане свату! Ой як ся маєш, як живеш?» (І. Котляревський), – також до слів передбачатися, намірятися: «По обіді малося плоскінь брати» (А. Головко); «Скоро вже й весілля малось бути» (Б. Грінченко).

Мусити, бути повинним, мати щось зробити, належить, годиться, слід, варто, треба

У повсякденному усному мовленні, ба навіть у художніх творах дієслово мусити витискує останнім часом інші, більш підхожі для того чи іншого випадку – дієслова. Кажуть, наприклад: «Я мушу сьогодні прийти до вас поговорити про всяку всячину», – коли тут краще було б сказати: «Я маю сьогодні прийти до вас…» Чому саме так? А тому, що дієслово мусити вказує на крайній ступінь потреби («Татари мусили відступити назад, щоб не замочити капців». – М. Коцюбинський), а яка тут крайня потреба, коли хочуть говорити про всяку всячину! Інша річ, коли йдеться про щось серйозне, поважне, – тоді треба сказати: «Я мушу до вас прийти в одній невідкладній справі».

Так само не на своєму місці стоїть форма дієслова мусити в реченні: «Усі робітники мусять знати правила техніки безпеки», – бо тут теж ідеться не про крайній ступінь потреби, а лише про обов'язок чи бажаність чогось. У таких випадках більше підходять слова належить, годиться, треба та інші або сполука бути повинним, яких і треба вживати: «Усім робітникам належить (годиться, слід, варто, треба) знати правила…»

Якщо такої категоричності потреби чи обов'язку нема, тоді треба користуватись висловом із дієсловом мати: «Підвода мала приїхати до Кам'яного вночі» (І. Нечуй–Левицький); «Ось слухайте, щось маю вам сказать» (Є. Гребінка).

Нагадувати, скидатися, бути схожим, бути подібним

Великого навантаження часом надають молоді письменники й журналісти дієслову нагадувати, поширюючи його значеннєві функції: «Низенький, білобровий, з невеликим, як кулачок, обличчям, Ілько Голубчик нагадував тепер настовбурченого горобця»; «В цей час скеля нагадує давню, як дума, вежу»;«Видзвонювала по камінню вода, нагадуючи дзвінкий дитячий лемент».

Наша класика й народне мовлення вживали дієслова нагадувати тільки в розумінні «відтворювати в пам'яті», а не «створювати в уяві образ», як це зроблено в наведених сучасних фразах: «Смерті сподіваюсь, а ридаю, мов дитина, як я нагадаю Катерину» (Т. Шевченко); «Нагадаєш же мені, щоб я не забула, що мати веліли» (Словник Б. Грінченка). Якщо треба було висловитися, що зовнішній вигляд чогось створює в уяві певний образ, тоді українські класики й народне мовлення шукали інших слів: «На вершині й ворона скидається на орла» (приказка); «А дитяточко, нівроку йому, гарненьке; на неї трохи скинулося, а трохи на батька» (Панас Мирний); «Вона була схожа на Нимидору» (І. Нечуй–Левицький); «Ой, як же ви подібні до мого покійного брата!» (з живих уст).