Опiвнiчнi стежки
Опiвнiчнi стежки читать книгу онлайн
У романі "Опівнічні стежки" українського радянського письменника відтворена діяльність чекістів по знешкодженню шпигунського закордонного центру, агентами якого були українські буржуазні націоналісти У повісті "Місто гасить вогні" автор розповідає про діяльність київського підпілля в роки Вітчизняної війни. Подвигам радянських розвідників присвячена повість "Поєдинок".
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
– Обласне аптекоуправління постачає, – підморгнув Сірий Сєверцеву; він тепер звертався тільки до нього. – Позавчора машину взяли, тепер надовго вистачить. Ну, дай боже не останній раз, – він розлив спирт по склянках.
Ще не встигли гаразд закусити, як почувся потрійний стукіт у двері.
– Чекан, – сказав Сірий. – Любко, відчини.
Особистий зв'язковий Сірого, мружачись від яскравого світла, з'явився на порозі. Коли Міщенко його побачив, то зробив інстинктивний рух, ніби намагаючись сховатися за спину Сєверцева, що сидів поруч, його рука намацала пістолет, з якого Сєверцев стріляв у підземеллі. Чекан важко дихав.
– Ось, – заволав він, простягуючи вперед руку із затиснутим у ній аркушиком паперу, – повідомлення до стукача перехопив!
Він переможно огледів присутніх, і його налиті кров'ю очі зустріли холодний погляд Міщенка. Чекан захлинувся на півслові і опустив руку. Мить він непорушно стояв на місці, а потім рвонувся до інженера, на ходу витягаючи з кишені пістолет.
Але Міщенко випередив його. Він різким рухом відкинув від себе стіл. Задзвеніла розбита сулія із спиртом, і тут же пролунав постріл. Чекан похитнувся, розтулив рота, хотів щось сказати, але Міщенко вистрелив ще раз. Бандит упав на підлогу.
– Це – зрадник! – збуджено сказав інженер, не опускаючи пістолета, бо Сірий, вищиривши зуби, приготувався до кидка. – Зупиніться! – владно мовив він, звертаючись до Сірого. – Я все поясню.
– В чому справа? – отямившись, різко запитав Сєверцев.
– Сядемо! – Міщенко опустив пістолет. – Я не звик розмовляти, коли на мене кидаються з ножем. Сідайте і ви, Сірий. Я вам обіцяю, що ви схвалите мої дії.
– Ну, ну, швидше, – з погрозою мовив Сєверцев, – і покиньте ваші салонні витребеньки!
– Візьміть ваш пістолет, Миколо Івановичу, він мені дуже став у пригоді… Ви, Сірий, шукали зрадника серед своїх людей, а не побачили його біля себе. Цей зрадник – Чекан.
– Докази! – ревнув Сірий.
– Справа в тому, що у столиці в одному будинку зі мною живе відомий мені підполковник держбезпеки. За дивним збігом обставин він нерідко відвідує будинок, в якому живе моя приятелька. Ви знаєте її, Яне Казимировичу, – Длугач згодливо хитнув головою. – Так от, одного разу, виходячи від неї вночі, я зустрів у парадному підполковника Решетняка і вашого Чекана. У них в цьому будинку конспіративна квартира, це точно. У мене відмінна пам'ять на обличчя, і впізнав я його одразу. Як ви бачили, і покійника склероз не турбував.
– Все одно, – гарикнув Сірий, – ви не мали права стріляти. Один я тут командир!
– Вибачте, – театрально розвів руками Міщенко, – але ви всі бачили, як цей зрадник рвонув на мене. Звичайно, він боявся викриття і не мав наміру дати мені заговорити. Ще мить, і на його місці лежав би я. А мені здалося, вибачте, що гинути ще ранувато, і я змушений був взяти ініціативу у свої руки.
Як не дивно, але стримана ввічливість інженера, його відверто іронічна манера і холоднокровність, підкреслена невимушеність рухів – Міщенко говорив, розвалившись на стільці, закинувши ногу на ногу і випускаючи під стелю акуратні кільця диму, – справили враження.
Любка з погано прихованим захопленням дивилася на красиве обличчя інженера. Длугач розгублено мовчав, в глибині душі проклинаючи ту хвилину, коли він вирішив зв'язатися з цим незрозумілим інженером, а Сірий тільки тихо гарчав від злості, хоч і уважно слухав пояснення Міщенка.
Тільки один Сєверцев діяв. Він перевернув труп Чекана і витяг у нього з руки аркушик, яким перед смертю розмахував бандит. Микола Іванович розгорнув його.
– Це справді завдання агенту в проводі, – схвильовано сказав він, – і знаєте, для кого воно?
– Для кого? – майже одночасно запитали Длугач і Любка.
Міщенко не змінив пози, але Сєверцев майже фізично відчув, як напружилося все тіло інженера.
– Для Чекана! – сказав Микола Іванович, кинувши папірця Сірому…
8
Спустошеними і надзвичайно стомленими повертались вони від Сірого. Навіть Длугач, який любив розводити всякі теревені, і той мовчав.
Сєверцеву ніяк не давали спокою сумніви, що народились у схроні. Дуже насторожила його ота сцена з убивством Чекана в схроні Сірого. Чому Чекан сам на себе приніс доказ про зраду і сам хотів показати того папірця Сірому?
Йому нараз згадалась і ота телефонна розмова з коридорною, коли він попросив Міщенка подзвонити до номера готелю. І та симпатична буфетниця, що до неї двічі підходив Міщенко. Сєверцев просто так запитав у її змінниці, чи давно ця красуня працює у кафетерії. У відповідь почув, що давно, тільки хворіла з тиждень. Тоді він задовольнився відповіддю, а зараз послужлива пам'ять показала обличчя змінниці. Її очі кліпали, мовби вона казала неправду… Коли Сєверцев залишивсь сам у своєму номері, він ще довго не лягав спати, палив, ходив з кутка в куток. Зимова ніч тяглася гнітюче довго, і такими ж гнітючими були думки Миколи Івановича.
Сєверцев на хвильку зупинився біля дзеркала. Постаріла, поникла людина дивилася на нього з темної глибини дзеркала.
Стенувши плечима, наче від холоду, Микола Іванович взяв телефонну трубку і замовив столицю. Досить цих гамлетівських сумнівів! Треба діяти, а якщо підозри матимуть підстави, подивимось, чи по зубах я тобі, щеня! Гляди, удавишся…
Його з'єднали. Десять пільгових хвилин були використані повністю. День-два, і він одержить відповідь на всі питання, що його цікавлять. А зараз – спати…
Вранці Сєверцев разом з Длугачем пішов до міста. Треба було взяти на зв'язок всю агентуру Діля і Сірого, з яким було домовлено зустрітися через два дні о восьмій годині вечора біля ресторану «Спорт». Сірий, розуміючи всю важливість встановлення контактів з заокеанськими хазяями, зголосився особисто прибути до міста, що траплялося тільки при виключних обставинах.
Василь Сергійович Міщенко теж не гаяв дарма часу. Як тільки його «друзі» пішли з готелю, він спустився до кафетерію. За прилавком стояла знову Оленка, яка одразу підійшла до нього брати замовлення.
Міщенко, привітно всміхаючись і немов ведучи невимушену розмову, тим часом швидко і стисло розповів їй про все, що відбулося з ним у Сірого, назвав час зустрічі з Сірим біля ресторану «Спорт».
А Оленка Скаченко – оперативний працівник, що була зараз у ролі буфетниці готелю «Інтурист», – беручи замовлення, передала Міщенку, що його «товариш» цікавився тим, як довго працює вона буфетницею.
Це повідомлення занепокоїло Міщенка. Отже, йому все-таки не довіряють. І якщо вже Сєверцев почав розпитувати про Оленку, то він не задовольниться відповіддю її напарниці і продовжить розшуки через свої, невідомі йому, Міщенку, канали. Сьогодні, у крайньому випадку завтра, Сєверцев збере дані, і тоді…
Ризик у цій ситуації був надто великий. Однак щось змінювати у грі вже не було можливим. Звичайно, Міщенко хоч зараз міг вийти з неї. Але гру необхідно довести до кінця! Інакше хтось із цієї гри може вислизнути…
За кілька годин до призначеної Сірим зустрічі біля ресторану «Спорт» все ще було спокійно. Міщенко ані на хвилину не полишав тепер Сєверцева, весь час уважно стежив за ним.
За годину до зустрічі Длугач і Міщенко, як було домовлено, виписалися з готелю і поїхали на «Победе» інженера у місто з тим, щоб зустріти Сєверцева о восьмій біля ресторану, куди мав прийти і Сірий.
І все, мабуть, було б добре, якби у номері Сєверцева не пролунав телефонний дзвоник, якого він так чекав.
А коли розмова закінчилась, Сєверцев відкрив свій дорожній чемоданчик і, витягнувши набір гримувальних знадобів, сів перед дзеркалом.
Звичайне заняття не забрало багато часу. Зовсім перевтілений, Сєверцев швидко одягнувся і вийшов з готелю «Інтурист» з тим, щоб ніколи туди не повертатись.
Опинившись на вулиці, Сєверцев зробив все, що робить людина, яка боїться стеження: він кидався у прохідні двори, завмирав за рогом, несподівано йшов у протилежний бік, пропускав на зупинці трамваю всю чергу у вагон і залишався один, змінив кілька машин і, нарешті, сівши в п'яту машину, вирішив, що відірвався від переслідувачів, яких, він, чесно кажучи, й не бачив, але які могли бути і жахали його саме своєю непомітністю.