Євангелiя вiд Iсуса Христа

У місяці Шеват зацвів мигдаль, а потім, після свята Пурим, коли вже настав місяць Адар, з’явилися в Назареті римські легіонери, які давно ходили від села до села, від міста до міста по Галілеї та інших краях, що перебували під правлінням Ірода, повідомляючи населення, що за наказом імператора Августа всі родини, які проживають у провінціях, де править консул Публій Сульпіцій Квірін, зобов’язані пройти перепис, мета якого, як і всіх інших переписів, скласти реальні списки людей, що платять податки Риму, але всяк повинен відбути його лише там, де народився. Більшість людей, які зібралися на центральному майдані, щоб вислухати повідомлення, поставилися цілком байдуже до того імператорського указу, бо вони жили в Назареті вже протягом кількох поколінь, тут вони народилися і тут мали бути переписані. Проте ті, хто прибув сюди з інших місцевостей, з Гаулантіди або Самарії, з Юдеї, Переї або Ідумеї, іздалеку або зблизька, відразу ж замислилися про свою майбутню подорож, упівголоса проклинаючи вередливість та невтримну жадібність Рима й нарікаючи, що скоро треба буде збирати льон та косити ячмінь, а робочих рук бракує й без тих людей, яким доведеться вирушити кудись на край світу. А хто мав великі родини, старих батьків, дідів і малих дітей, стали відразу міркувати про те, як їм подолати довгу й важку дорогу, у кого можна позичити або найняти за помірковану плату віслюка або кількох віслюків, як зібрати необхідні припаси, щоб їх вистачило на дорогу, бурдюки з водою, якщо треба буде їхати через пустелю, мати та ковдри для ночівлі, дорожній посуд, додатковий одяг, бо, можливо, доведеться ночувати просто неба на голій землі, а ночі ще можуть бути холодними.

Йосип довідався про імператорський указ дещо згодом, коли легіонери вже покинули Назарет, щоб принести добру звістку в інші міста та села, він довідався про нього від сусіда, якого звали Ананія і який із великою радістю прибіг, щоб повідомити йому новину. Самому Ананії не треба було нікуди їхати з Назарета, він мав пройти перепис тут, а крім того, через необхідність зібрати врожай він вирішив не їхати в цьому році до Єрусалима на святкування Пасхи, тож від однієї подорожі він сам відмовився, а в другу не був зобов’язаний вирушати. Проте Ананія вирішив, що повідомити сусіда — його прямий обов’язок, і був радий сумлінно виконати його, хоч, мабуть, ця радість надто яскраво відбивалася йому на обличчі, нехай береже нас Бог від обов’язку приносити комусь погану новину, хоч іноді навіть найкращі люди не спроможні чинити опір почуттю зловтіхи, а ми цього Ананію не знаємо дуже добре, й тому нам невідомо, про що тут ішлося: про поведінку, яка була йому притаманна завжди, чи він просто став жертвою спокуси, якій піддав його Сатана, бо цікавішої роботи в Архангела Темряви на ту мить не знайшлося. Так чи інак, а старий Ананія постукав у хвіртку й покликав Йосипа, який спочатку його не почув, бо саме забивав молотком цвяхи в дерево. Марія мала тонший слух, але гукали не її, а чоловіка, тому вона смикнула його за рукав і сказала: Ти, певно, оглух, бо не чуєш, як тебе кличуть. Ананія став кричати гучніше, й тоді Йосип перестав стукати молотком і пішов довідатися, чого треба сусідові. Ананія увійшов на подвір’я і, привітавшись, відразу запитав тоном людини, яка хоче остаточно переконатися в тому, що їй уже відомо: Ти звідки родом, Йосипе? І Йосип, не знаючи, навіщо його про це запитують, відповів: Я родом із Віфлеєма, це в Юдеї. Неподалік від Єрусалима? Так, зовсім близько. А ти поїдеш до Єрусалима на свято Пасхи? — запитав Ананія, і Йосип відповів: Ні, цього року я вирішив не їхати туди, бо дружина скоро має родити. А чому ти запитуєш? І тоді Ананія підняв руки до неба й зобразив на обличчі вираз глибокого співчуття: Бідолашний ти чоловіче, які труднощі тебе чекають, яка втома, ти цього не заслужив, маєш стільки роботи та стільки обов’язків, і ось тобі доведеться все покинути і їхати в таку далеч, нехай буде славен Господь, який усе розуміє і всім допомагає. Йосип не захотів відставати у висловленні вдячності Богові і, ще не знаючи, чому так гірко стогне та переживає сусід, сказав: Сподіваюся, Господь мені допоможе, а Ананія, не знизивши голосу, йому відповів: Атож, для Господа нема нічого неможливого, Він усе знає і на все спроможний як на небі, так і на землі, нехай Він славен буде протягом вічності, але нехай Він мені простить, але в цьому випадку я не бачу, як Він зміг би тобі допомогти, адже ти перебуваєш у цілковитій владі цезаря. Що ти хочеш цим сказати? Що сюди приходили римські легіонери й повідомили: до кінця місяця Ніссан усі родини Ізраїлю повинні пройти перепис у тих містах і селах, де вони народилися, а ти, нещасливцю, народився так далеко звідси.

Не встиг Йосип йому відповісти, як на подвір’я увійшла дружина Ананії, яку звали Шуя, й, наблизившись до Марії, що стояла у дверях, гірко заголосила: Ох ти ж, моя бідолашна, ти така слабенька та тендітна, тобі скоро родити, а доведеться їхати на край світу. Нам треба їхати до Віфлеєма, в Юдею, уточнив її чоловік. Атож, і це дуже й дуже далеко, вигукнула Шуя, і вона знала, що каже, бо одного разу, коли ходила на прощу в Єрусалим, дійшла й до Віфлеєма, розташованого там поблизу, щоб помолитися на гробниці Рахілі. Марія нічого не відповіла, вона чекала, коли озветься чоловік, але Йосип був украй роздратований, бо новину такої великої ваги його дружина мусила б насамперед почути від нього, сказану правильно підібраними словами, а головне, відповідним тоном, а не від сусідів, що прибігли до них на подвір’я, мов навіжені, з очманілими криками. Щоб приховати своє невдоволення, він надав обличчю виразу стриманої серйозності і сказав: Це правда, Бог іноді не може зробити того, що може цезар, але цезар ніколи нічого не зробить усупереч волі Бога. Він зробив паузу, так ніби хотів проникнути у глибоке значення слів, які щойно промовив, і додав: Я відсвяткую Пасху вдома, як і вирішив, а потім подамся до Віфлеєма, якщо так треба, і якщо Господь нам дозволить, то ми встигнемо повернутися, й Марія народить дитину вдома, але якщо Господь так не захоче, то мій син народиться у краю своїх предків. Або на дорозі, — прошепотіла Шуя, але не так тихо, щоб Йосип не почув, і він сказав: Багато синів Ізраїля народжувалися на дорозі, мій стане ще одним із них. Його слова прозвучали як рішення тверде й безповоротне, й саме так зрозуміли його Ананія та його жінка, яким раптом наче заціпило. Вони прийшли сюди поспівчувати сусідам, яким треба було вирушати в таку далеку подорож, і навтішатися власною співчутливістю, а тепер у них виникло враження, ніби їх безцеремонно виставляють на вулицю, але саме в цю мить Марія підійшла до Шуї й запросила її до хати, бо хотіла запитати її поради, як їй щось там виплести з вовни, а Йосип, певно, бажаючи залагодити сухий тон, яким він розмовляв із сусідом, сказав Ананїї: Прошу тебе як доброго сусіда наглянути за моїм домом, поки мене тут не буде, бо навіть якби все у нас склалося якнайкраще, раніш як через місяць ми не зможемо повернутися, враховуючи час, потрібний на подорож, та ще тиждень усамітнення для жінки, щоб вона могла очиститися після пологів, а може, очищення забере в неї навіть більше часу, якщо народиться дівчинка, чого, сподіваюся, Господь не допустить. Ананія відповів, що Йосип може не турбуватися, він, звичайно ж, наглядатиме за його домом, як за своїм власним, а тоді раптом висловив думку, яка прийшла йому тільки щойно: Чи не вшануєш ти мене, Йосипе, своєю присутністю на святкуванні Пасхи, бо в мене зберуться всі мої родичі та друзі, а ти нікого з близьких у Назареті не маєш, та й твоя дружина їх не має, після того як померли її батьки, бо вони були вже літнього віку, коли вона народилася, й досі люди себе запитують, як пощастило Анні зачати дочку від Якима. І відповів йому Йосип із докірливою іронією: О Ананіє, пригадай, як недовірливо бурчав собі в бороду Авраам, коли Господь повідомив його, що дарує йому сина, мовляв, чи можливо, щоб у чоловіка, якому вже сто років, та в жінки, якій дев’яносто, народилися діти, але ж Якимові й Анні не було стільки років, як Авраамові та Сарі в ті дні, тож для Бога було ще легше, хоч для Нього немає нічого неможливого, дарувати нащадків моїм тестю та тещі. Але сусід йому відповів: То були зовсім інші часи, Господь тоді щодня давав знати про Свою присутність і не тільки у Своїх творіннях, а Йосип, твердий у вірі, відповів йому такими словами: Господь — це і є час, сусіде Ананіє, для Бога не існує різниці в часі, й Ананія не знав, що йому відповісти, він не мав анінайменшого бажання розпочинати тепер суперечку щодо так ніколи й не проясненого питання про різницю між первісною владою Бога й набутою владою цезаря. Попри те, що їхня розмова стала набувати ознак теологічної дискусії, Йосип не забув про несподіване запрошення Ананії відсвяткувати Пасху разом із ним та всією його ріднею, він вирішив прийняти його, але не хотів погоджуватися так відразу, адже кожному відомо, що гречність та добре виховання вимагають приймати з радістю всі добрі та люб’язні послуги, що їх нам пропонують, але при цьому не варто виявляти свою радість понад усяку міру, бо не слід показувати співрозмовникові, що ми про це тільки й мріяли. Зрештою він таки подякував Ананії за його великодушність та бажання бути для них добрим сусідом, і саме в цей час Шуя та Марія вийшли з хати, і сусідка сказала, звертаючись до Марії: У тебе золоті руки й великі здібності до плетіння, а Марія густо почервоніла, як дівчина, адже її похвалили у присутності чоловіка.