24:33:42

Гумовi грiлки були схожi на дохлих камбал. Круглi та рожево-помаранчевi. В Аделiни були проблеми з кровообiгом, грiлками вона намагалася пiдтримати тепло, щоб заснути. Втiм, навiщо я брешу? Аделiна ширялася. I я нiчого не мiг з цим вдiяти. "Це не твоя справа" - говорила вона. А коли вона таке говорила, то саме це мала на увазi. Я поважав її за те, що вона нiколи не грала в статевi iгри. Не кокетувала, не брехала, не намагалася виглядати слабшою або сильнiшою, нiж була насправдi. Коли ширки або грошей на неї не було, а таке час вiд часу траплялося, Аделiну лихоманило, тодi вона вкладалася в лiжко, куталася в ковдри та обкладалася гумовими грiлками. Вздовж всього свого тiла вкладала кругленькi рожевi грiлки, як поросят бiля свиноматки, та ще й перекладала ними тiло. Її худеньке тiло пiд вгодованими грiлками - як я сильно її кохав, особливо я це вiдчував саме в такi моменти. Нестримно та нестерпно, до болю. Коли грiлки холонули, я приносив iншi…

"Максе, а розкажи нам, як ти вперше опинився в Америцi. Пам'ятаєш, як нам тодi було весело?" Батько був надзвичайно бадьорим, грався келихом з червоним вином, постiйно прокручував його в своїх сильних пальцях, клята Шу спостерiгала за ним. Я знизав плечима, я розумiв, що потрiбно було про щось розмовляти, то чого б не про це? Це були теплi спогади. "Вперше я потрапив у США в п'ятнадцять рокiв…" - "Та ти що? Майже, як я! Правда, я рокiв у тринадцять". Вона миттєво перехопила iнiцiативу. Я помiтив, що Клята Шу спiлкується в спосiб, у який працюють порносайти. Варто сказати одне слово (натиснути на одне порносайтове вiконце), вона вiдгукується кiлькома (вiдкриваються штук десять рiзних i спробуй ще все це закрити! Наступного дня кiлька з них знову виникнуть!) "Ну, любонько, ти з мене слова бiльше не вичавиш", - застановив я собi. Батько такого собi не застановляв, вiн повернувся до неї, хотiв слухати її iсторiю. I Клята Шу з нею не забарилася.

Iсторiя клятої Шу про те, як вона вперше приїхала до США

Коли вся наша країна, в якiй ми з Євгеном народилися (на це я зауважив, що теж народився в СРСР, в батька був такий здивований вигляд, наче вiн тiльки про це дiзнався - звiсно, тiльки цi двiйко мали право народитися в СРСР!), докладала всiх зусиль, щоб перетворити холодну наче драглi вiйну на бiльш гарячу страву, керiвним партiйним кадрам припало до думки показати американцям те найкраще, що є в СРСР, а саме - дiтей. Саманта Смiт тодi прилетiла до нас, в США вiдрядили Катерину Личову (я не знав, хто це такi, але себе не викрив). У таку поїздку вiдiбрали й мене.

Нас було десятеро. З цiєї десятки два переможця пафосних тематичних олiмпiад "свiту-мир!", цими переможцями були я та один грузинський хлоп на iм'я Давид. Чим прославилися всi iншi дiти, я не знаю i дотепер. Тобто всi, крiм Марлена. Марлен став моїм другом, дiдусь його був не абиким. Марлен це знав i визначав себе як "блатняк". Ще було п'ять дiтей з Росiйської Федерацiї, троє з яких зовсiм не знали англiйської, бiлоруська дiвчинка Мiла та хлопчик з Казахстану, якого звали Авраг, натомiсть всi до нього зверталися - Андрiй.

Керiвником у нас був Олег - величезний хлопчина, плечi, як екран домашнього кiнотеатру. Працював вiн у Московському мiському виконкомi. Вiн був надзвичайно iдейною людиною, за радянську владу готовий був пащi всiм розiдрати. Спочатку вiн нас всiх зiбрав у Москвi, де сказав нам таке:

1. Вам видадуть речi. Джинси та кросiвки. Не можна брати з собою якiсь старi лахи. В Америцi ж не можна приймати нiяких подарункiв, в СРСР все є i навiть бiльш, нiж усе! Як подарунок можна взяти тiльки книгу, показати менi, я вирiшу: нормальна вона чи нi.

2. Нi з ким не зустрiчатися, нiкуди не збiгати, газети не купувати. Нiяких гумок! Побачу - начувайтеся.

3. Всi вашi грошi, якi вам подарує для цiєї поїздки партiя, будуть у мене. На що ви їх витрачатимете, теж вирiшуватиму я. Вiдразу можу сказати, що це буде їжа.

4. Щовечора я буду перевiряти вас, вашi шухляди та валiзи.

5. Нiчого не купувати.

Я запитала, чому газети та гумки не входять в пункт "нiчого не купувати", а виокремленi, i як можна взагалi щось купувати, якщо грошi все рiвно будуть в Олега, а витрачати їх можна тiльки на їжу? Олег чемно вiдповiв, що якщо вiн почує вiд мене за сьогоднi ще одне запитання, то я нiкуди не поїду. "Особисто потурбуюся про це".

Перед вильотом нам дiйсно видали одяг, ми перевдяглися, видали й сумки, наш одяг забрали. Наче у в'язницi. Тобто тодi я не знала, як воно у в'язницi, але пiзнiше зрозумiла, що виглядало це саме так. У Нью-Йорку нас оселили в дорослому готелi. Я тодi думала, що бувають готелi для дiтей i для дорослих, бо життя подiлялося на дитяче та доросле, я думала, що i з готелями вiдбувається те саме. Всi ми були у захватi. Але нiхто - нi Олег, нi американська сторона, яка нас гостинно приймала, не подумали про те, що в кожному номерi знаходиться мiнi-бар. Обслузi на це взагалi було плювати, вони до нас вихователями не записувалися, а дочекатися чайових вiд нас (я вже не кажу про Олега) - та годi було й думати про таке.

Уявiть собi, що з нами всiма сталося, коли я навмання вiдкрила дверцята мiнi -бару. Ха. Кока-кола в банках, солонi горiшки в яскравих пакетиках, шоколадки, батончики "Марс", фiсташки та алкоголь. Багато рiзноманiтного алкоголю, в дуже зручнiй тарi. Ми вiдразу дотумкали, як воно працює. Випиваєш щось - вранцi тобi ставлять таке саме. Спочатку Олег дивувався, чому ми то кволi, то бадьорi, то на радiо спiваємо соловейками, то на прийняттi в мера сумуємо та не їмо солодке. Вiн не розумiв, як ми проводимо вечори та ранки. Горiлка з лаймом, горiлка з газованою водою, кола з ромом, джин з тонiком, вiскi та содова, кампарi з помаранчевим соком, i все це загриз горiшками, замазав шоколадками - i почуваєшся так незви-иииии-чно. Вiд такого перенавантаження нiжних дитячих органiзмiв та експериментування ми прикрашали ригачками вiдходки. Попри все i завдяки всьому ми були щасливi й могли б щиро дякувати Михайлу Горбачову за наше щасливе дитинство.

Олег виявився не вiщим, може, вiн сам тихо нарубувався в номерах, але збагнув вiн, що ми пиячили, тiльки пiсля того, як отримав на руки рахунки. Вiн впав у лють. У виглядi помсти не видав грошi, якi планував видати нам на покупку сувенiрiв. На бiльше не спромiгся. Звiсно, за нас платити йому не довелося: американцi самi за все заплатили, хоча їхньому подиву не було меж. Пiсля цього Олег потяг нас у свiй номер та три години читав лекцiї про честь СРСР, пияцтво i про те, що вiн про нас напише, куди слiд.

Але це було ще не все. Я довго думала, що б таке привезти рiдним.

Мамi я вкрала з готелю спецiальний прозорий очiпок, щоб не намочувати волосся, коли приймаєш душ. Крiм того, три банки iз джемом та три банки з медом, якi можна було набрати пiд час снiданку. Батьку - кiлька пляшечок з мiнi-бару. Основною проблемою для мене став подарунок для мого улюбленого кузена Янiса. Янiсу на той час виповнилося двадцять два роки. Вiн був людиною, яка два роки охороняла труп Ленiна, тобто був кремлiвським курсантом. Тiльки за це я його обожнювала. I нарештi я придумала. Бiля нашого готелю знаходилася маленька крамничка з пресою та тютюном. Там я i побачила "Плейбой". Я витягла з кишенi всi грошi, якi менi вдалося вирвати в Олега, дещо позичив Марлен, i купила його. Клепок в мене вистачило на те, щоб запакувати його в число "Пiонерської правди", цi газети нам надав Олег, мабуть, щоб ми справляли враження дiтей, якi щоденно читають. I поклала до сумки, у бокову кишеню.

Ми поверталися до Москви через Цюрiх. I проходили там "легкий" митний контроль. Митники чомусь не полiзли у нутрощi моєї сумки, а дослiдили кишеню, викрили "Плейбоя" та витягли його перед свiтлi очi Олега. Який промовистий в нього був вираз обличчя - шкода, що в мене не було фотоапарата. Вiн стояв та думав: "Ну все. Доїздився. Бувай життя, бувай, кар'єро". Митники роздивлялися мене та жваво перемовлялися на своїй незрозумiлiй мовi. Я вирiшила, що мовчати менi не слiд. Тому на добрiй англiйськiй почала рапортувати, що в СРСР взагалi-то сексу немає. "Сексу?" - перепитав хтось i з них. Я пояснила, що сексу не в смислi статi, а в смислi факiнгу. "Оу, факiнг - ноу? Iтс iмпосiбл!" - обурилися недовiрливi митники. "Але в мого брата секс є", - поiнформувала я митникiв. Вони поставилися до цього з розумiнням. "Тому йому важко жити, коли в нього секс є, а в країнi сексу немає". Я з дитинства любила виплiтати логiчнi ланцюги. Олег почервонiв i мовчав, всi решта також. Митники погомонiли деякий час, потiм запросили мене слiдувати за ними. Олег хотiв приєднатися до нас, але вони сказали, що хочуть поговорити зi мною сам на сам. В кiмнатцi менi подарували стос "Плейбоїв", швейцарську паперову порнуху, двi вiдеокасети, порнографiчнi гральнi карти, якi в мене вимолив Марлен, та настiннi календарi з оголеними тiтками.