Зворотня сторона Демонологii
Зворотня сторона Демонологii читать книгу онлайн
Я — суккуб. Моя мати була демоном, а батько, природньо, — монахом. Та, власне, ним міг бут хто завгодно: моя матінка ніколи і не намагалася впорядкувати за пріоритетами своє вельми активне сексуальне життя. Щоправда, я про це дізналася зовсім недавно. Виховання, знаєте, культурні обмеження часто не дають розкритися природнім здібностям. Не можна сказати, що цей факт мене здивував чи приголомшив. Ні. Він просто ввів мене в глибокий шоковий стан, заледве не вкоротивши мені життя. Мої тодішні почуття можна порівняти хіба що з почуттями дівчини, яку добрий лікар вітає з поповненням у сімействі. Таким ось лікарем став для мене пан Бішоп, викладач курсу Прикладної Демонології у нашому Університеті...
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
…ХХХ…
Якось ми з Бішопом плили паромом через Дрес.
Все владналося доволі добре: Міністра відкачали, нічого, навіть зарплату підняли. ЗБОНЧ тепер монополює в своє задоволення. Люк відправився в екзиль, зате абатство було зрівняне з ґрунтом. Я поновилася в Університеті, генерал Зозуля, мій хороший друг, пролобіював це питання у Президента-Настоятеля, пояснюючи мою відсутність виконанням секретного завдання. Залякав Президента вусмерть. Бішоп тепер не викладає, звичайно, засвітився. А Бета приходить до мене на каву і скаржиться на свого бойфренда, який не дозволяє їй проявляти ініціативу, аргументуючи свою позицію залізною логікою: “мовчи, жінко, твій день — восьме березня”.
Ми з Бішопом плили через Дрес, я вже, здається, казала. Тут до нас підійшов зловісний чолов’яга і мило поцікавився:
— Ви будете Лілле Аделін?
— Ну я, чого пристав, ось мій талончик.
Він залишився незворушним навіть при вигляді такого могутнього талісмана.
— Капітан просить вас до себе.
— Теодоре, контролюйте ситуацію, — попросила я.
Мене провели до капітана, що манірно тримався однією лівою за стерно. Від обернувся і щасливо заусміхався.
— Херрі!?
— Ну, тепер ти мене впізнала?
— Так, але… я ж вас не знала до Пургаторію.
— Правильно, ми познайомилися пізніше. Пардоне, сіль тю пле, мою старечу пам’ять. Як воно?
— Живемо. Та, помирати буду, неодмінно завітаю.
— Слухай, у тебе, здається, афера була з Асмодеєм?
— Щось таке.
— Марна, звичайно, справа. Ви на мості розійшлися?
— Ага.
— Ну, ясно. Але навряд чи він зміг дійти до кінця.
— Себто?
— На той берег Стіксу. Невідомо, що там таке — ніхто ж не повертається. З усіх демонів, яких я знав, тільки твоя мати дійшла на інший берег. А всі так, бояться. Він теж, повернеться.
— Моя мати… А яка вона хоч була?
— Така ж чарівна особа, як і ти. Невротичка.
Ми ще трохи потеревенили, та наближався берег, і нам довелося розпрощатися. Я повернулася до Бішопа, який вже починав нервувати.
— Де ти вешталася?
— Та так, вела світську бесіду з Хароном. Класний чудак.
— А він мав рацію. Всі бояться невідомого. Навіть ми.
Мене просто підкинуло.
— ЩО ВИ СКАЗАЛИ?
— Що? Та я нічого не говорив. То їй Харони всякі ввижаються, то тепер — слухові галюцинації.
Я замислилася. Ну, що ж. Чого хоче жінка, того хоче Бог.
— Теодоре, як ви думаєте, чи можемо ми додати ще один маленький пункт до нашої угоди?
кінець 1998 р. — начало 1999 р.
