Лексикон iнтимних мiст. Довiльний посiбник з геопоетики та космополiтики

Aarau — Alupka — Antwerpen (Antverp) — Athens — Augsburg — Balaklava — Barcelona — Basel — Bayreuth — Belgrade (Beograd) — Berlin — Bern — Brussels (Bruxelles) — Bucharest (Bucureşti) — Budapest — Chernivtsi — Chicago — Chişinău — Constanta — Denver — Detroit — Dnipropetrovsk — Drohobych — Dusseldorf — Essen — Florence (Firenze) — Frankfurt/Main — Frankfurt/Oder — Gdańsk — Geneva — Gothenburg — Graz — Guadalajara — Haysyn — Hamburg — Heidelberg — Istanbul — Izmir — Izyaslav — Jihlava — Jüterbog — Kaliningrad — Kharkiv — Khust — Köln — Kraków — Kyiv — Lausanne — Leipzig — Leningrad — Linz — Lisbon (Lisboa) — London — Lublin — Lviv — Mainz — Malbork — Marburg — Minsk — Moscow — Munich (München) — NewYork — Nijmegen — NoviSad — Nürnberg — Odessa — Olomouc — Osnabrück — Ostroh — Palermo — Paris — Passau — Philadelphia — Pittsburgh — Poltava — Praha (Prague) — Quedlinburg — Ravenna — Regensburg — Riga — Rodos — Rome (Roma) — Salzburg — San Francisco — San Giovanni Valdarno — Sevastopol — Stokholm — Strasbourg — Stuttgart — Szczecin — Tallinn — Ternopil — Toronto — Tsuryupynsk — Urbino — Uzhhorod — Venice (Venezia) — Vilnius — Vinnycya — Warsaw (Warszawa) — Wien (Vienna) — Wrocław — X — Yalta — Yenakiyeve — Yerusalem — Ystad — Zaporizhzhya — Zolotyj Potik — Zug — Zürich

Що змінилося від застосування латинської абетки?

На початку (літери А і В) зміни фактично несуттєві: Афіни полізли поперед Ауґсбурґа; Бухарест обійшов Будапешт, хоч вони все одно поруч.

Радикальна зміна відбувається через третю літеру — С. Чернівці та дружнє їм Чикаго вистрибнули у голову колони з її хвоста, Кишинів та Констанца підтягнулися із середини. Так само з низів у верхи вибилися міста на F. До цілком чужого товариства прибилася Женева. Наш проворний Гайсин залишив позаду себе обидвох сусідів-німців.

Суттєво змінилася ситуація Стамбула — він наче рвався до рідного Ізміра, щоб опинитися поруч. Тут однак справа у відмінностях не абетки, а мови: те, що для нас починається на С, у турків та англійців — на І. У відносні верхи зі свого передостаннього 110-го місця перебіг і Ютербоґ. Дві українські столиці — Харків і Хуст — не захотіли розлучатися, але відчутно піднялися вгору. До речі, якби за Києвом збереглося старе написання Kiev, то він став би третім поруч із ними. Тепер Київ позбувся кишинівського сусідства і здобув дещо бажаніше — краківське. Утім, за це довелося платити ціною знакового 50-го номера (тепер він став невиразним 47-м).

Львів, що передував Люблінові, тепер заховався за нього. Нью-Йорк рішуче поїхав углиб, а Філадельфія, неочікувано почавшися літерою Р, так само радикально змінила попереднє товариство — чи не задля наближення до рідного пенсильванського Пітсбурґа?

Ясна річ — уже зовсім не там, де був, оригінал Кведлінбург. Зальцбург так само в цілком новому оточенні, промінявши Запоріжжя на Сан-Франциско. Штуттґарт і Щецін піднялися трохи вгору, але втратили перебування серед заключних.

Найвідчутнішого падіння зазнали всі міста, що українською починаються з літери В.

Радіоактивний Ікс цілком зловісно наблизився до останніх сторінок цієї книжки.

Швейцарські Цуґ і Цюрих стали останніми і, попри мої намагання розділити їх Цурюпинськом, таки поєдналися.

Вам не здається, що за всім цим якась драма? Точніше, багато драм?

А якщо зовсім чи бодай частково відмовитися від абетки? Уявити собі позаабетковий лексикон? Які ще варіанти читання цієї книжки? Боюся, що всіх мені не злічити. Можливо, хтось із вас мені допоможе. Я ж тим часом перелічу лише ті можливості, що спадають на думку.

Наприклад, за роками. Що, якби перестати розламувати час і вишикувати всі розділи у суто хронологічний ряд? У цьому випадку на початку був би Ужгород (1965), а в самому кінці той-таки Кведлінбург (2009). Хоч де в такому разі розмістити Львів, який «завжди»? Перед початком і після кінця?

Краще не за роками, а за річками. Бо це ж прихований лексикон річок. Аара, втім, і в цьому випадку буде все розпочинати, а Уж виникне на заключних сторінках. Райн і Майн, Полтва, Лтава і Влтава, Одра і Одер, Донау і Дунав, а також Дніпро могли б, ясна справа, суттєво переставити акценти, переспрямувати потоки і зробити цю книжку іншою, цією самою та іншою водночас.

А якщо за країнами? Спочатку українські міста, далі польські, німецькі — і так просуватися зі сходу на захід. Останнім було б Сан-Франциско, на якому навіть Захід кінчається. Починати ж таку книжку довелося б, наприклад, із Токіо, в якому я не бував. Найсхідніше, де я бував — це Москва. От був би початок!

А ще можливо за землетрусами, порами року, гірськими чи рівнинними ландшафтами.

Міста, в яких мені снилися сни.

Міста, в яких нічого не снилося.

Міста, які мені снилися.

Міста, в яких я не спав.

Міста, які не сплять.

Міста, які не дають спати.

У мене є ще одна, остання порада: читайте цю книжку, як вам заманеться, в цілком довільній послідовності, відкривши її на цілком довільній сторінці, неважливо!, з кінця, початку чи середини. Йдеться ж усе-таки про свободу — власне кажучи, заради неї я й писав усе, що трапиться вам на цих сторінках.

11. 01. 2011

ДОДАТОК: МІСТА, ЯКИХ ТУТ НЕМАЄ (проте дуже хотілося б)

Багдад, Бомбей, Буенос-Айрес, Бухара, Ванкувер, Марсель, Тбілісі, Трієст, Фергана, обов'язково одне-два словацькі, Вавилон, Карфаген, Помпеї, Содом, Ґоморра…

ААРАУ, 2006

Аарау лежить в Аарґау над річкою Аарою. Це означає, що Аарау лежить у Центральній Швейцарії, в кантоні Аарґау, недалеко містечка Аарбурґ. У цій книжці Аарау зовсім не було б, якби його назва не починалася фантастично-алеманським подвоєним «а». Чи, може, все-таки не алеманським, а кельтським? Я відкриваю рота і вимовляю «Аарау», якомога довше розтягуючи це задоволення від аа. Колись я поділився задумом цієї книжки з Вальтером Мосманном, і він запитав: «А яке місто буде першим?». Я відповів, що Ауґсбурґ. «Хоч я не надто знаю, що мені про нього написати», — додав я. Тоді Вальтер порадив мені почати з данського міста Aarhus. «Таким чином, у тебе з'явиться місто з подвоєним «а» на початок книжки», — сказав Вальтер. «Але я там не був», — заперечив я. «Поїдь», — сказав Вальтер. Однак я не поїхав, бо перевірив написання, і виявилося, що то вже не Aarhus, a Arhus, до того ж нашими літерами це передається як Орхус.

Натомість до Аарау виявилося зовсім близько — якась година потягом. Тобто спершу слід було опинитись у Швейцарії, а відтак зрозуміти, наскільки зручно вона влаштована — в залізничному сенсі. Наче спеціально для тих, котрі щохвилини і не роздумуючи можуть пуститись у подорож. Отже, ми зненацька сіли в потяг — і з міста Цуґ, кантон Цуґ, не роздумуючи рушили до міста Аарау, кантон Аарґау.

В місті Аарау стояв пам'ятник, і я попросив Пат, щоб вона зробила з нього фото. Мені страшенно сподобався напис: «ГАЙНРІХ ЦШОККЕ. 1771 — 1848. Письменникові, державному мужеві і другові народу — БАТЬКІВЩИНА».

Я зрозумів, що ми їхали недаремно. Приклад не відомого мені Гайнріха Цшокке виявився доленосним. Тепер принаймні я маю в житті високу мету — стати письменником, державним мужем і другом народу. Тільки от чи віддячить мені за це БАТЬКІВЩИНА? І чи віддячить вона мені пам'ятником? А так хотілося б!

АЛУПКА, 1966

Чи за абеткою, чи за роками — однаково в цій книжці Алупка йде другою. Якщо за роками, то перед нею тільки Ужгород.

«Алупка» римується з «голубка», а також — трохи не так повнозвуко — з «любка» і «шлюпка». Останнє непогано поєднується з морем, навіть і Чорним. Мій батько, знаний жартівник, якось відшукав ще одну риму — «залупка». При цьому він голосно тішився своїй знахідці, думаючи, ніби я замалий, щоб розуміти, в чому там гумор. «Пограймо в таку гру, — казав він. — Я називаю місто, а ти додаєш на початок «з». Я кивав головою на згоду. «Алушта», — казав батько. «Залушта», — відповідав я. «Алупка», — вичікувально мружився він. «Залупка», — відповідав я — і батько заходився реготом.