Алхімік

«Не знаю, як можна знайти Бога в семінарії», — подумав він, спостерігаючи за сходом сонця.

Мандруючи, він кожного разу намагався йти інакшим шляхом. Він ще ніколи не зупинявся у цій старій церковці, хоча багато разів проходив повз неї. Світ був великим і невичерпним; варто лишень було дозволити вівцям самим вибирати дорогу, як перед ними відкривалося безліч цікавих речей. «Але вони й не помічають, що йдуть щодня новим шляхом. Міняються пасовища, міняються пори року, а вони тільки й дбають, що про їжу та воду».

«А може, ми всі такі», — міркував юнак. «Навіть я — відколи зустрів доньку крамаря, зовсім перестав думати про інших дівчат».

Глянувши на сонце, він прикинув, що буде в Таріфі ще перед полуднем. Там він обміняє свою книгу на грубший том, наповнить пляшку вином, поголиться й підстриже собі волосся: мусить бути готовим до зустрічі з дівчиною, не припускаючи й думки, що якийсь інший чабан, з більшою отарою овець, міг би там опинитися раніше за нього й попросити її руки.

«Коли маєш змогу здійснювати мрію, то й життя цікавіше», — подумав він, глянувши ще раз на сонце й прискоривши ходу. Раптом пригадав, що в Таріфі живе стара жінка, яка тлумачить сни. Від неї він і довідається, що означає той сон, який йому вже вдруге приснився цієї ночі.

Стара запровадила хлопця до кімнати, яку від вітальні відділяла завіса з кольорового пластику. Там був стіл, двоє стільців і образ Святого Серця Ісусового.

Жінка сіла, звелівши присісти і йому. Тоді взяла його за обидві руки й почала тихо молитися.

Це була якась циганська молитва. Юнакові вже доводилося стрічати циган; вони також мандрували, тільки що без отар. Казали, що вони завжди когось обшахровують. Також казали, що вони уклали угоду з дияволом і викрадають дітей, аби ті їм були за рабів у їхніх загадкових таборах. У дитинстві юнак смертельно боявся циган, і, коли стара взяла його за руки, цей страх знову вернувся.

«Але тут є образ Святого Серця», — подумав він, намагаючись заспокоїтися. Він не хотів, щоб почали тремтіти руки і стара це помітила. Мовчки він проказав «Отче наш».

— Цікаво, — сказала жінка, не відводячи погляду від його рук, і знову замовкла.

Юнак почав нервуватися. Руки таки затремтіли, й жінка це відчула. Він рвучко забрав їх назад.

— Я не для того прийшов, щоб мені гадали, — сказав він, шкодуючи вже, що опинився тут. Мабуть, краще заплатити їй і піти геть, хай навіть нічого й не довідавшись. Не такий уже й важливий той сон.

— Ти прийшов, щоб збагнути сни, — мовила стара. — А сни — мова Бога. Коли він говорить мовою світу, я можу це витлумачити. Та коли він говорить мовою душі, збагнути можеш тільки ти сам. Як би там не було, але заплатити тобі доведеться.

«Чергова витівка», — подумав хлопець, але вирішив ризикнути. Життя чабана сповнене ризику — то вовки, то посуха, але тому воно й цікаве.

— Я двічі бачив однаковий сон, — сказав він. — Мені снилося, що я в полі зі своїми вівцями, і тут з’являється дитина й починає з ними бавитися. Я цього не люблю, бо вівці лякаються чужаків. Проте дітей вони чомусь ніколи не бояться. Не знаю чому. Не знаю, як тварини відрізняють дітей від дорослих.

— Ти сон розказуй, — сказала жінка. — Мені треба вечерю готувати. Крім того, в тебе й так мало грошей, то не забирай мого часу.

— Дитина якийсь час вовтузилася з моїми вівцями, — зніяковіло повів далі юнак. — А тоді раптом взяла мене за руки й перенесла до єгипетських Пірамід.

Він спинився на мить, бо не знав, чи стара щось тямить про єгипетські Піраміди. Але вона мовчала.

— Там, біля єгипетських Пірамід, — останні два слова він вимовив повільно, щоб стара могла зрозуміти, — дитина й каже: «Якщо ти сюди дійдеш, то знайдеш захований скарб». А коли вона вже ось-ось мала показати мені точне місце, я прокидався. Обидва рази.

Якийсь час жінка мовчала. Тоді знову взяла його долоні й почала уважно їх розглядати.

— Зараз я нічого з тебе не візьму, — сказала вона. — Але віддаси мені десяту частину скарбу, якщо його знайдеш.

Юнак радісно розсміявся. Він зможе заощадити ті грошенята, які ще в нього лишилися, завдяки сну про захований скарб!

— Ну, то поясніть сон, — попросив він.

— Спочатку поклянись. Поклянись, що віддаси десяту частку скарбу взамін за те, що я розповім.

Пастушок дав таку клятву. Стара звеліла йому поклястися вдруге, дивлячись цього разу на образ Святого Серця Ісусового.

— Це сон на мові світу, — сказала вона. — Я можу його розтлумачити, хоча це й нелегко. Тому я вважаю, що заслуговую частини скарбу. А ось тобі моє тлумачення: ти маєш вирушити до Пірамід в Єгипті. Я ніколи не чула про них, але якщо дитина тобі їх показала, значить, вони існують. Там ти знайдеш скарб, завдяки якому розбагатієш.

Юнак спочатку здивувався, а тоді почав дратуватися. Він не для цього розшукував цю стару! Але тут він згадав, що за це не потрібно платити.

— Мені не варто було марнувати час, — сказав він.

— Я попереджала, що твій сон складний. Найдивнішими є власне прості речі; лише мудреці й маги здатні збагнути їх. Я не мудрець, тому навчилася тільки гадати.

— Ну, а як же мені добратися до Єгипту?

— Моя справа тлумачити сни. Я не знаю, як їх здійснювати. Через те й живу на кошт своїх дочок.

— А якщо я ніколи не доберуся туди?

— То я лишуся без платні. Не вперше.

І жінка не сказала більше нічого. Звеліла лише, щоб юнак забирався геть, бо й так уже згаяла з ним забагато часу.

Розчарований юнак вирішив, що ніколи більше не віритиме у сни. Згадавши, що мав дещо залагодити, він купив на ринку харчі, обміняв свою книгу на грубшу, а тоді знайшов на ринковому майдані лаву, де можна було посмакувати свіжим вином. День був спекотний, і вино приємно збадьорювало. Овець він залишив під міськими воротами, у стайні свого приятеля. В юнака тут було багато знайомих, і це також якоюсь мірою пояснювало його любов до мандрів. Він завжди знаходив нових друзів, але не мусив бути з ними щодня. Коли ми бачимо постійно одних і тих самих людей — як це було в семінарії, — вони стають часткою нашого життя. А потім пориваються змінити це наше життя. Якщо ж їм це не вдається, починають гніватися. Бо кожен знає достеменно, як мають жити інші.

Але ніхто не знає, як жити йому самому. Як ота циганка, що тлумачить сни, не знаючи, як їх здійснити.

Перш ніж рушити в дорогу зі своїми вівцями, він вирішив зачекати, щоб сонце спустилося нижче. До зустрічі з донькою крамаря лишалося три дні.

Він почав читати грубезну книгу, яку придбав у місцевого отця. Розповідь починалася з опису похорону. Імена персонажів були дивні й незрозумілі. Якби він колись взявся писати книгу, подумав юнак, то виводив би своїх дійових осіб поступово, щоб не змушувати читача запам’ятовувати усіх відразу.

Коли почав зосереджуватися над книгою — а вона захопила його, бо похорон відбувався зимою, й це навіювало відчуття приємної прохолоди, — якийсь старий підсів до нього й спробував зав’язати розмову.

— Що вони там роблять? — запитав старий, показуючи на людей на майдані.

— Працюють, — сухо відповів юнак, вдаючи, що заглиблений у книгу. Насправді він думав про те, як стригтиме овець на очах у крамаревої доньки, показуючи, який він вправний. Багато разів він уявляв собі цю сцену: щоразу дівчина приходила в захват, коли він пояснював, як треба стригти овець — від хвоста до голови. А ще він розповідав би їй різні цікаві історії. Він їх вичитав у книжках, але міг би подати так, ніби трапилися вони йому. Вона нічого не запідозрить, бо не вміє читати.

Старий тим часом не відступався. Він поскаржився на втому, на те, що його мучить спрага, й попросив ковточок вина. Юнак подав йому пляшку в надії, що старий нарешті піде собі геть.

Але тому явно хотілося балакати. Він запитав, що воно за книга, і юнакові закортіло пересісти на іншу лавку, але батько вчив його бути чемним зі старшими. Тому він мовчки подав старому книгу — по-перше, тому що сам не знав, як вимовити її назву, а по-друге, якщо старий не вміє читати, то знітиться і пересяде.