Одинадцять хвилин

Жодна з них її не привітала й не побажала успіху в новій професії, але це було нормально, зрештою вона для них конкурент, суперниця в боротьбі за ті самі трофеї. Замість бути пригніченою, вона відчувала гордість — вона змагається, бореться, вона не є особою безпорадною. Вона може, якщо їй захочеться, відчинити двері й піти звідси назавжди, але потім вона згадуватиме, що знайшла в собі мужність прийти сюди, домовлятися та сперечатися про речі, про які в жоден із попередніх моментів свого життя вона не наважилася б і подумати. Вона не є жертвою долі, вона щохвилини собі повторювала: вона свідомо наражає себе на ризик, вона вийшла за свої межі, вона переживає події, які одного дня в мовчанці свого серця, у хвилини, наповнені нудьгою та старістю, згадуватиме з певною тугою, — хоч яким абсурдним це може здатися.

Вона була переконана, що ніхто не підійде до неї і завтра все це здаватиметься їй лише божевільним сном, який вона ніколи більше не зважиться побачити вдруге. До неї нарешті дійшло, що отримати тисячу франків за одну ніч — таке трапляється в житті жінки лише один раз, і для неї буде набагато безпечніше купити зворотного квитка до Бразилії. Щоб швидше згаяти час, вона почала підраховувати, скільки може заробити кожна з цих дівчат. Якщо вона матиме трьох клієнтів за ніч, то за кожні чотири години матиме більше грошей, аніж вона, Марія, за два місяці роботи в крамниці одягу.

Оце стільки грошей? Зрештою, й вона заробила тисячу франків за одну ніч, але поки що була, певною мірою, початківцем. Хай там як, а заробіток нормальної повії є більшим, набагато більшим, аніж вона зможе отримати, викладаючи французьку мову в себе на батьківщині. Стільки грошей тільки за те, що вона муситиме побути в барі протягом певного часу, потанцювати, розсунути ноги, дочекатися завершального пункту. Навіть розмовляти не обов'язково.

Гроші — причина серйозна, міркувала Марія далі. Але чи все вичерпується грішми? Чи, може, люди, які сюди приходять, клієнти та жінки, ще й знаходять у всьому цьому певну розвагу? Можливо, світ дуже відрізняється від того, про який їй розповідали у школі? Якщо вона користуватиметься презервативом, вона не наражатиметься на жоден ризик, навіть можна не боятися, що її впізнає тут хтось із співвітчизників. Ніхто не приїздить до Женеви, крім людей, — як сказали їй одного разу на курсах французької мови, — які знаходять собі втіху в тому, щоб відвідувати банки. Але бразильці, у своїй більшості, більше полюбляють відвідувати крамниці, переважно в Маямі або в Парижі. Триста франків за день, п’ять днів у тижні.

Ціле багатство! Що ж ці дівчата досі тут роблять, якщо за один місяць кожна може зібрати грошей досить, аби купити будинок для своєї матері? Чи, може, вони працюють тут зовсім недовго?

Чи — і Марія злякалася власного запитання, — чи вони почувають себе тут добре?

Їй знову захотілося випити — шампанське вельми допомогло їй учора.

— Хочете чогось випити?

Перед нею стояв чоловік віком років тридцяти, в уніформі авіаційної компанії.

Від цієї миті події стали розгортатися перед очима Марії, наче кадри уповільненої кінозйомки, й вона спізнала таке відчуття, ніби вийшла зі свого тіла й спостерігає за собою збоку, ззовні. Помираючи від сорому, але докладаючи всіх зусиль, аби контролювати колір шкіри на своєму обличчі, вона ствердно кивнула, усміхнулася — й зрозуміла, що відтепер її життя безповоротно змінилося.

Фруктовий коктейль, розмова, як вона потрапила до цієї країни, адже тут холодно, чи не так? Мені подобається ця музика, але я віддаю перевагу «Аббі», швейцарці — люди холодні, а ви з Бразилії? Розкажіть мені про свою країну. У вас там карнавал. Бразилійки — дівчата вродливі, а ви про це знали?

Вона всміхається, вислуховує компліменти, іноді напускає на себе сором’язливий вираз. Знову танцює, але пильно стежить за поглядом Мілана, який іноді шкребе собі потилицю й показує на годинник у себе на руці. Вона вдихає запах, який іде від цього чоловіка, швидко зрозумівши, що відтепер їй доведеться звикати до всіляких запахів. Цей принаймні є запахом парфумів. Вони танцюють, сплівшись у обіймах. Ще один фруктовий коктейль, час минає. А хіба Мілан не сказав їй, що це має тривати не довше ніж сорок п’ять хвилин? Вона дивиться на годинник, він запитує, чи вона чекає на когось, вона каже, що через годину прийдуть її друзі, вона має йти з ними, її запрошено. Готель, триста п’ятдесят франків, душ після сексу (її партнер, заінтригований, кидає репліку, що досі цього ніхто не робив). Це вже не Марія, це інша особа, яка перебуває в її тілі, яка нічого не відчуває, тільки машинально виконує щось подібне до ритуалу. Тепер вона актриса. Мілан розписав кожен її рух, лише забув сказати, як прощаються з клієнтом. Вона дякує, він реагує мляво і здається сонним.

Їй бридко, вона хоче додому, але треба повернутись до кабаре й віддати п’ятдесят франків, а там уже новий чоловік, новий коктейль, запитання про Бразилію, готель, знову душ (цього разу без коментарів). Вона повертається до бару, хазяїн забирає свої комісійні й каже, що тепер вона може йти додому, хоча вуличний транспорт сьогодні працює погано. Вона не бере таксі, проходить усю вулицю Берна пішки, дивлячись на інші кабаре, на вітрини з годинниками, на церкву на розі (зачинена, завжди зачинена…). Ніхто не відповідає на її погляд — як і завжди.

На вулиці холодно. Вона не відчуває температури, вона не плаче, не думає про зароблені сьогодні гроші, вона перебуває в стані, подібному до трансу. Деякі люди народжуються на світ для того, щоб долати виклики життя самотужки. Це не добре й не погано, це — життя. Марія належить до таких людей.

Вона починає збиратися на силі, аби обміркувати те, що сталося. Вона почала тільки сьогодні, а вже почувається професіоналкою, їй здається, що вона вийшла на цю дорогу дуже давно, що робила це протягом усього свого життя. Вона відчуває дивну любов до самої себе, вона задоволена, що не втекла. А зараз їй треба вирішити, чи варто продовжувати. Бо якщо вона й далі піде цією дорогою, їй доведеться стати багато в чому кращою — такою, якою ніколи не була досі, в жоден із моментів свого життя.

Але життя навчало її — і дуже швидко, — що виживають лише сильні. А щоб бути сильним, треба або залишатися самим собою, або робитися кращим; альтернативи цьому немає.

Рядки зі щоденника Марії, написані через тиждень:

Навіть думаючи про те, що кохання є чимось дуже важливим, Марія не забула поради, яку отримала першого вечора, й намагалася жити тільки на сторінках свого щоденника. Щодо всього іншого, то вона розпачливо намагалася знайти засіб бути якомога кращою у своєму ремеслі, заробити багато грошей за короткий час і знайти переконливу причину, яка пояснила б, чому вона робить те, що робить.