Поiзди йдуть на Берлiн (збiрка)

З людини знімали копії, робили два знімки, в профіль й анфас, антропометричним виміром компромітували голову, залишали в теках злісний дактилоскопічний відбиток великого пальця руки, виписували особливі прикмети, — «жона, двоє дітей, очі сірі, ніс з горбинкою, волосся русяве, на правому плечі бородавка», і за людиною по всій імперії котилися телеграфні блянки, — «негайно-таємно, в канцелярію його превосходительства ігрекського генерал-губернатора в Юго-западном крає... Суворий догляд... арештувать... іменем його величности государя імператора...»

І тепер, і в давнину пашпорти бували добрі й злі.

Були пашпорти військові проти дезертирства в арміях, були чумні пашпорти.

Під час чуми у Пскові в 1551-му році, новгородська сторожа хапала за петельки всякого проїжджого в охопленій епідемією зоні, який не міг показати чумної грамоти, і палила його з метою дезинфекції на місці, — з конякою, з возом, з усім добром, залишаючи від незадачливого холопа самі вишкварки.

Дуже багато було пашпортів, які падали на бюджет народу.

Ось типовий пашпорт на подорожній комфорт за рахунок лохви, виданий у 1493-му році піддячому Йолці:

«Од великого князя Івана Васильовича всея Руси. Од Москви по дорозі, по нашим землям, по Московській землі й по Твєрській землі по Твєрі, по ямам ямщикам: послав єси з мазовецьким послом з Іваном у приставах Йолку піддячого, і ви би Йолці давали на посла по сім підвід од яму до яму, а йому по дві підводи, а покорм би давали йому на яму (перераховується, що саме). А від Твєрі Твєрцою-рікою всім людем без одміни до Торжка, а в Торжку старості й усім міським людем, а од Торжка до Волочка, а на Волочку старості й усім холопам, а од Волочка Мстою-рікою до Великого Новгорода всім людем, чий би хто не був, щоби всі йому, Йолці піддячому, давали судно і гребців і кормщика. А де їм прилучиться стати, і ви би їм давали покорм на стану по цій грамоті. А од Новгорода по Новгородській землі і до Пскову по ямам ямщикам і всім людем без одміни, чий би хто не буде, щоби давали Йолці піддячому на посла на мазовецького по сім підвід та покорм, як у цій грамоті сказано; а де їм буде в потребі судно, і ви би їм давали судна і гребця. А як піде Йолка піддячий назад зі Пскову, і ви би йому давали по дві підводи од яму до яму і до Москви по цій моїй грамоті».

З цього видко, що на кожний пашпорт, як ми вже говорили, йдуть народні гроші, чужоземною валютою, своїми грішми й натурою, особливо натурою, бо ми маємо певні відомості, що Йолка піддячий не був таким дурнем, щоб не скористуватися з веселих привілеїв командированого руса 16-го віку, і не гульнуть із бабами на ямах.

До речі, з деякими сумнівами тактичного порядку, я можу заявити, що закордонними пашпортами користуються навіть папуаси-людожери з Нових Ґебрид.

Один з таких пашпортів випадково попав у мої руки; його подарував мені один з капітанів далекої плавби під час його стоянки зі своєю дірявою шкаралупою, що голосно звалася пароплавом, на рейді в Одесі в 1928-му році перед тим, як йому взагалі заборонено входити до порту, бо начальник останнього злякався, що «Анна» потоне в очах у публіки й утворить новий риф під Одесою, який зашкодить радянському транспортові.

Цей папуаський закордонний пашпорт писаний невідомою для мене мовою, — системою головоламних зарубок-закарлючок на бумеранзі, — у своєму первісному вигляді звучить так, коли вірити словам одного знавця:

ОКАТОЛАЧЕКАЛАКАТООНГА.

Ло-ла похаон гугу Напатогуучаге, паланг-палу воуон ду пху-пху Хохао Намба, о дао мбалоу Танемару на обиигу Малекулу ху Мбанга Гебрид — рану папувах, — тупу-тупу ндонг на дну-улу Вао, дха ваова ваато одлогу Оталонгу, ндяма Хаохо Намба, — оту го у лду ру ре занг-занг Ору, — даулогуаа тетеогу пину хохао тотемам Дивел-Дивел о даиаму хаоха пу па руру аробохоо охру до кця-кця бумеранг ота таратаа го вели ля Нагапате тонгуду.

Хао-Хоо.

Оу 27/12 гоонга ула ля Нагапате нбу 5/8 гоонг воо оу мбалоу Тапемару.

Вищезазначений знавець на моє прохання ласкаво згодився зробити переклад, який я й пропоную аматорам людожерства та його апологетам на Україні.

ЗАКОРДОННИЙ ПАШПОРТ.

Пред'явник цього, громадянин Напатогуучаге, хоробрий вояка з роду Великих Намба, що за бухтою Танемару на острові Малекулу у нових Ґебридах — країна папуасів, — їде за кордон на сусідній острів Вао, щоб звоювати підлого Оталонгу, вождя Маленьких Намба, — зжерти його й одержати руку та серце красуні Ору, віддавши належну данину великим богам Дивел-Дивелам, що прикладанням маленького пальця правої руки, пофарбованого охрою, та зарубкою секретаря його величности короля Нагапате й свідчиться.

Хао-Хоо.

В 27-мої дюжини молодиків правління короля Нагапате день 5-й 8-го молодика, дано в бухті Танемару.

Я закінчую історію закордонного пашпорту та чужоземних валют всіх віків у слов'янських народів, щоб перейти до синтези всіх пашпортів, до українського радянського червоного пашпорту, який лежить переді мною, нагадуючи мені всі ті авантури, що я їх чинив за його спиною, чи то пак, за його палятуркою, дома й за кордоном.

Але перед цим мушу ще зауважити, що видача закордонних пашпортів завжди мала своїми наслідками веселу й сумну брехню, бо то закладено в природі людини, щоб вона, побачивши заморські дива, — нещадно брехала про них у себе вдома. Коли потрібні факти, — будь-ласка:

Середньовічний мандрівник ангулемський доктор теології Тено у своїй книзі про мандрівку на море, написав таке про скитів, наших предків, що в мене аж вуші зав'яли, в чому кожний може пересвідчитися. — Він написав, що хвости скитських та сирійських баранів важили більше 30 фунтів, а до крупів треба було пристосовувати візки, щоб носити баранячі зади, такі вони довгі та важкі.

Можу сказати, що до доктора Тено в нас взагалі не мусить бути жодного довір'я, бо він не тільки був брехун, але й порнограф, а свій закордонний пашпорт носив у гульфіку.

Можу з задоволенням оголосити, що в нас у таких місцях закордонних пашпортів ніколи не носили.

Тепер подаю епілог, який і був за кінцеву мету всього сказаного перед цим, а саме:

Мій особистий закордонний пашпорт, що я вживав, подорожуючи в Европі, а також вдома, — мусить справляти надзвичайно приголомшуюче вражіния на людей, які не мали чести бачити і тримати в своїх руках радянського закордонного пашпорту. Як би то не було, зараз у Європі кожного сухого як вобла англійця, що швендяє по кунсткамерах з червоною палятуркою «бедекера» в руці, — бездоганно підозрюють в пропаганді комунізму. Варто ж собі уявити, як ті самі європейці поглядають на людину, яка має при собі не червоний «бедекер», а справжній червоний, радянський, на третину більший за розміри «бедекера», закордонний пашпорт.

Пардон! — Мушу зробити поправку: — коли в Европу з червоним пашпортом приїде який Чехов, Грановський, то першому гарантується головна роля в Райнгарда, а другому режисура над кількома поставами в «Лессінг-театрі». —

Люди ж у Европах не дурні, і під червоним пашпортом бачать душу іншого, скромнішого кольору.

Стоп!

Мій колір бездоганний!

ПРИТОНИ

Я сиджу в притоні берлінських бандитів і відчуваю прекрасне почуття риску, без якого на світі люди мусіли б сидіти на місці й не рипатися в пошуканні різних там культур, наук, відкрить, винаходів.