Габрieла
Габрieла читать книгу онлайн
Один із найкращих романів Жоржі Амаду, написаний у стилі "магічного реалізму". Сам автор називав його "сонячною книгою".
...На тлі протистояння колишнього всесильного полковника Бастоса і молодого підприємця, експортера какао Фалкана, Амаду створив привабливий образ юної мулатки Габрієли, відважної, життєрадісної, добродушної дівчини, котра уособлює найкращі риси бразильського народу...
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Поет Теодоро Кастро, постать трагічна і яскрава, без сумніву, помер від тяжкої душевної травми — неподіленого кохання (хто може заперечити щось Доктору?) — через десять років після того, як з воріт повитого жалобою замку вивезли у білій домовині тіло Офенізії. Поет помер, а вірніше втопився, в дешевій на ті часи кашасі [18] із заводів Авіли.
Як бачите, Доктор мав досить цікавого матеріалу для своєї ще не виданої, але вже відомої книжки. Авіла — з цукроварнями і броварнями, з сотнями рабів; Авіла — із замком в Олівенсі і резиденцією на Ладейре-до-Пелоуріньйо в столиці штату; Авіла — із казковим апетитом Пантагрюеля; Авіла — з придворними коханками; Авіла — з прекрасними жінками і хоробрими чоловіками разом з юристом. Окрім Луїса Антоніо і Офенізії, до них і після них були й інші видатні Авіли, наприклад, той, що в 1823 році в Реконкаво разом з дідом Кастро Алвесом [19] боровся проти португальських військ, відстоюючи незалежність батьківщини. Був ще Жеронімо Авіла, котрий встряв у політику і якого прокатали на вороних під час виборчої кампанії (в Ільєусі він сфальсифікував наслідки голосування, а в провінції це ж саме зробили його супротивники). Після невдачі «політичний діяч» створив бандитську зграю, почав грабувати людей на дорогах, а згодом навіть рушив на штурм столиці штату. Посередники домоглися мирного урегулювання конфлікту і матеріальної компенсації для розгніваного Авіли.
Занепад роду особливо посилився через Педро Авілу, рудобороду людину з шаленим темпераментом. Він залишив маєток (величезний особняк в Баїйї вже було продано), плантації, броварні (на той час теж віддані під заклад) і, покинувши родину в місті, втік з циганкою, неперевершеною красунею та, за свідченням дружини Педро, злою чарівницею. Про цього Педро Авілу кажуть, що під час вуличної бійки його вбив інший коханець циганки.
Все це становило частину того давнього минулого, що було забуте мешканцями Ільєуса. Після того як з'явилось какао,— життя тут почалося заново. Про минувшину не згадували. Цукроварні, броварні, плантації цукрової тростини і кави, легенди й історії тих років зникли безповоротно. Замість них зросли плантації какао і народились нові легенди та історії, в яких розповідалось про нещадну битву між людьми за землю. Сліпі співці славили по ярмарках найвіддаленіших районів країни імена й подвиги звитяжців какао, возвеличували славу Ільєуса. І лише Доктора тривожила минувшина роду Авілів, що, слід віддати належне об'єктивності земляків, не впливало на його авторитет, котрий з кожним роком все зростав серед мешканців міста. У цих грубих і жорстоких завойовників земель, малоосвічених і малограмотних естансьєро, була прямо-таки містична повага до знань і до вчених людей, які могли виступати в пресі, а також з промовами на зборах.
Що ж тоді й казати про людину такого розуму й ерудиції, котра здатна написати книгу, а може, вже й написала її? Адже стільки чуток поширювалось про книжку Доктора, так вихвалялась її якість, що більшість вважала книгу виданою багато років тому, а що це золотий фонд вітчизняної літератури, ніхто навіть не сумнівався.
Про те, як Насіб залишився без куховарки
Насіб прокинувся від настирливого стукоту в двері. Додому він повернувся вдосвіта,— після того, як бар зачинили, він ходив з Тоніко Бастосом і Ньо-Гало по різних кабаре, а потім доля закинула його до Марії Машадан, де й відбулася зустріч з Різолетою, молоденькою, трохи косоокою дівчиною з Аракажа.
— Хто там?
— Це я, сеньйоре Насібе. Я їду і хочу попрощатись.
В морі загув пароплав, очевидно, викликаючи лоцмана.
— Куди ж ти їдеш, Філомено?
Насіб підвівся, мимоволі прислухаючись до сирени, і подумав: «Мабуть, прийшла «Іта»». Помацав стрілки будильника, намагаючись визначити час. Тільки шоста. А він повернувся десь близько четвертої. Ну й жінка ж ця Різолета! Ніхто б не назвав її красунею, навіть косоока трохи, але ж вона знала свою справу! Гризнула його за вухо, а потім відсахнулась та як зарегоче... Що воно за ґедзь вкусив стару Філомену, з глузду з'їхала, чи що?
— ...В Агуа-Прету до сина. Житиму в нього.
— Ти що це вигадала, Філомено? Можна подумати, що ти збожеволіла!
Він розшукував ногами капці і ще напівсонний згадував про Різолету. Запах дешевих парфумів цієї жінки ще зберігався на його волохатих грудях. Босий, в довгій сорочці, він вийшов у коридор. Стара Філомена чекала на нього в залі, запнута новою хусткою і з парасолькою в руках. На підлозі стояла валіза і пакунок з іконами. Вона прислужувала Насібу з того дня, коли він купив бар, тобто десь понад чотири роки. Була вона зухвалою, буркотливою, але охайною, працьовитою, серйозною і дивовижно чесною жінкою. «Справжня перлина, коштовний самоцвіт»,— говорила про неї дона Армінда, коли мова заходила про служницю. Траплялося, що прокидалася вона в поганому настрої, і тоді все, що вдавалося від неї почути, зводилось до загрози виїхати в Агуа-Прету до сина, який кілька років тому придбав крамничку для торгівлі городиною. Розмови про цю поїздку вже стали звичними, і Насіб не зважав на них, приймаючи їх як дивацтва старої, котра жила в його будинку скоріше на правах родички, а не служниці.
Знову подав голос пароплав. Насіб відчинив вікно. Це була дійсно «Іта», що прийшла із Ріо-де-Жанейро і стояла біля скелі Рапа, викликаючи лоцмана.
— Але, Філомено, це ж божевілля! Як же можна так зразу, не попередивши заздалегідь?.. Дурниці!
— Бійтеся бога, сеньйоре Насіб! З тієї хвилини, як я переступила поріг вашого будинку, я щодня говорила: «Настане день, коли я неодмінно поїду до мого Вісенте...»
— Але ж принаймні вчора ви могли мене попередити про своє рішення?
— Я так і зробила,— попросила Шіко, щоб він вам сказав, але ви не зважили на це і навіть не навідались додому...
Справді, Шіко Молеза (Шіко-ледар), його прислужник і сусіда — син дони Армінди,— приніс йому разом із сніданком попередження старої. Але оскільки це траплялося щотижня, то Насіб не зважив на його слова.
— Я цілу ніч чекала на вас... До світанку... А ви тим часом волочились по різних забігайлівках. Люди у вашому віці мали б уже одружуватись і сидіти вдома, а не вештатись після роботи де заманеться... А то, хоча ви й міцний на вигляд, колись не витримаєте і зляжете.
Підвівши худий палець, вона вказувала на груди Насіба, що прозирали через комір сорочки, вишитої дрібненькими червоними квіточками. Насіб опустив очі і побачив сліди губної помади... Різолета!.. Стара Філомена і дона Армінда засуджували його за те, що він і досі парубкує, весь час на щось натякали і шукали для нього наречених.
— Але ж, Філомено...
— Нічого не вдієш, доне Насібе. Я їду, і притому за кілька хвилин. Вісенте написав мені, що має намір одружитися і що без мене йому буде важко. Я вже запакувала свої речі...
Напередодні грандіозного бенкету автобусної компанії «Сул Баїйяна» залишитись без людини, котра мала обслуговувати тридцять запрошених осіб,— це щось-таки означало і будь-кого вивело б із рівноваги!
— До побачення, доне Насібе! Хай береже вас Господь і допоможе вам знайти гарну наречену, яка б піклувалася про вашу господу.
— Але ж зараз лише шоста ранку, а поїзд відходить майже о восьмій?..
— Я не йму віри поїздам, вони ненадійні. Краще я прийду заздалегідь.
— Давайте я хоч розрахуюсь з вами...
Все це скидалось на примарний сон. Він босоніж ходив по залі, ступаючи на холодні кахлі, чхнув, тихенько вилаявся. Бракувало йому ще простудитись... От божевільна стара...
Філомена простягнула кістляву руку і подала йому кінчики пальців.
— Зоставайтесь здоровенькі, сеньйоре Насібе! Буватимете в Агуа-Преті, навідайтесь до нас.
Насіб порахував гроші, додав ще кілька рейсів [20] (все ж стара цього заслужила), допоміг їй підняти валізу, а також важелезний пакунок з іконами, що прикрашали її невеличку кімнату у флігелі, і, нарешті, парасольку. Через вікно до кімнати зазирали теплі промені сонця, грайливий вітрець приносив пахощі моря, лунали співи птахів, голубе небо, таке незвичне після довгих дощів, здавалось казковим. Насіб глянув на пароплав, до якого вже підпливав човен з лоцманом, махнув рукою і вирішив більше не спати. Краще вже подрімати якусь годину в обідню перерву, щоб увечері не клювати носом — він обіцяв Різолеті повернутись. От клята стара, зіпсувала день!..