Твори в 4-х томах. Том 4

Томас Хадсон поставив у затінок склянку з коктейлем і підвівся.

— Боже милий! — вигукнув Едді. — А що я казав!

Трохи оддалік, виткнувшись над синявою моря, мов коричневе вітрило рибальського човна, і розтинаючи воду потужними рухами хвоста, високий трикутний плавець швидко посувався до підводної печери в кінці рифу, де хлопець у масці тримав над водою впольовану рибину.

— Боже милий! — сказав Едді. — Акула-молот, та ще й яка величезна. О господи, Томе! Господи боже мій!

Томас Хадсон потім пригадував, що найдужче його вразило, який високий той плавець і як він шарпався то в один, то в другий бік — мов собака, що йде по сліду, — та все ж таки стрімко мчав уперед.

Він ухопив рушницю й вистрілив, цілячись трохи попереду. Вийшов переліт, куля збила сніп бризок, і він згадав, що дуло рушниці густо змащене. А плавець і далі розтинав воду.

— Кинь їй ту кляту рибину! — гукнув Едді до Девіда і, зіскочивши з рубки, гайнув до кубрика.

Томас Хадсон вистрілив знову, і цього разу сніп бризок зметнувся позаду. Він відчув, як йому зсудомило шлунок, неначе щось схопило всередині й не відпускало, і тоді він вистрілив ще раз, цілячись так ретельно й спокійно, як тільки міг, добре усвідомлюючи, що зараз важить цей постріл, але бризки води зметнулися попереду. А плавець і далі посувався вперед із страхітливою неухильністю. Тепер у Хадсона залишався тільки один постріл і жодного патрона в магазині, а тим часом акула була вже ярдів за тридцять від хлопця, так само розтинаючи воду трикутним плавцем. Девід зняв з гарпуна рибину й тримав її в руці, маску він зсунув на чоло і невідривно дивився, як акула наближається до нього.

Томас Хадсон силкувався перебороти напруження й цілити напевне, затамувавши віддих і не думаючи ні про що, крім пострілу; він міцно стискав рушницю і цілився трохи попереду й під самий низ плавця, що шарпався тепер дужче, ніж раніш; аж раптом він почув, як на кормі зацокотів автомат, і побачив навколо плавця бризки води. Потім автомат ударив знову, короткою чергою, і вода зметнулася вузьким снопом біля самої основи плавця. Він вистрелив і собі, й тієї ж миті пролунала ще одна автоматна черга, коротка й туга, і плавець зник під водою, а тоді вода в тому місці завирувала, і величезна акула-молот, — Хадсон такої ніколи й не бачив, — викинулася з моря білим черевом догори й шалено заметалася на спині, збурюючи воду, мов акваплан. Її біле черево безсоромно вилискувало проти сонця, паща завширшки в ярд ніби застигла в кривому осміху, на голові стриміли великі роги з очима на кінцях, і вона підстрибувала й ковзала по воді, а Едді розпорював її біле черево автоматними чергами, залишаючи на ньому темні цятки, що враз червоніли, аж поки вона тріпнулась і зникла під водою, і Томас Хадсон бачив, як вона раз по раз перевертається, ідучи на дно.

— Ану завертайте сюди тих бісових хлопчаків! — почув він крик Едді. — Несила мені більше це бачити.

Роджер уже швидко підпливав до Девіда, а Джозеф затяг Енді в човен і квапливо веслував до них.

— Хай йому чорт, — мовив Едді. — Чи ви бачили коли таку акулу? Хвалити бога, що видно з поверхні, коли вони женуться за здобиччю. Ні, ви бачили, як вона гнала?

— Дай-но мені коробку патронів, — сказав Томас Хадсон. Ноги в нього підтиналися, усередині млоїло. — Ану, гребіть сюди! — гукнув він.

Вони пливли поруч із човном, і Роджер підсаджував Девіда через борт.

— Могли б уже й далі ловити, — сказав Едді. — Тепер усі акули кинуться до неї. Вона принадить їх з усього океану. А ви бачили, Томе, як вона, стерво, викинулась на спину й почала крутитися? Боже милий, ото акулисько! А як наш хлопчина наготувався кинути їй рибину, бачили? Ну й Деві! Ну й молодець!

— Краще нехай пливуть сюди.

— Авжеж, нехай пливуть. То я просто так сказав. Он уже пливуть. Зараз усі будуть тут, не турбуйтеся.

— О боже, ото був жах. Звідки в тебе автомат?

— Та комісар почав був до мене чіплятися, що я держу його вдома, то я сховав його тут, у скриньці під койкою.

— А ти таки вмієш стріляти.

— Ой, та як же не зуміти, коли та бісова акула погнала просто на нашого Деві, а він так і завмер із своєю рибиною в руці, щоб шпурнути їй у пащу. Жде й очей з неї не спускає. Не приведи мені боже ще коли в житті таке побачити.

Човен підійшов до катера, і ловці перелізли через борт. Хлопці були мокрі й дуже збуджені, а Роджер ледве тримався на ногах. Він підійшов до Едді й потиснув йому руку, і Едді сказав:

— Даремно ми дозволили їм ловити аж там за такого припливу.

Роджер похитав головою і обійняв Едді за плечі.

— Це я винен, — провадив Едді. — Я ж тутешній, не те що ви. Отож ви ні в чому не винні. За все маю відповідати я.

— Ти вже відповів, і відповів добряче, — сказав Роджер.

— Е, к бісу, — мовив Едді. — Хто б не поцілив так близько.

— Ти бачив її, Деве? — дуже чемно запитав Ендрю.

— Тільки в самому кінці, а до того лише плавець. Потім побачив усю, і тоді вже Едді її поцілив, а вона пірнула й викинулась на спину.

Едді розтирав його рушником, і Томас Хадсон бачив, що ноги, плечі й спина хлопця досі вкриті сиротами.

— А як вона вистрибнула з води й заметалася на спині! — озвався Том-молодший. — Ніколи ще такого не бачив.

— І навряд чи скоро знову побачиш, — сказав йому батько.

— Ваги в ній, певно, фунтів з тисячу, — мовив Едді. — Навряд чи є в світі більша акула-молот. О боже!.. Роджере, ви бачили той її плавник?

— Бачив, — відказав Роджер.

— А витягти її не можна? — спитав Девід.

— Куди там к бісу, — відповів Едді. — Вона так і пішла перевертом чортзна в яку глибочінь. Десь вона вже сажнів за вісімдесят [69], і зараз весь океан її жертиме. Оце, мабуть, саме спливаються.

— Шкода, що не можна її підняти, — сказав Девід.

— Нема за чим шкодувати, Деві. У тебе, хлопче, он ще сироти не зійшли.

— Ти дуже злякався, Деві? — спитав Ендрю.

— Так, — відповів Девід.

— А що ти думав робити? — дуже шанобливо спитав Том-молодший.

— Думав кинути їй рибину, — відказав Девід, і Томас Хадсон помітив, як по плечах у нього перебіг короткий дрож. — А тоді вгородити їй у пащу гарпун.

— Сто чортів! — сказав Едді й одвернувся з рушником у руці. — Чого вам дати випити, Роджере?

— Чи не можна якоїсь отрути? — спитав Роджер.

— Облиш, Роджере, — спинив його Томас Хадсон. — Ми всі відповідальні.

— Краще сказати — безвідповідальні.

— Все минулося.

— Ну гаразд.

— Я зроблю коктейль із джином, — сказав Едді. — Том саме пив такий, коли це сталося.

— Он він і досі стоїть.

— Він уже ні к бісу не годиться, — сказав Едді. — Я приготую вам свіжий.

— Ти молодець, Деві, — сказав братові Том-молодший з гордістю в голосі. — Ось повернемось, я розповім про все хлопцям У школі.

— Вони не повірять, — промовив Девід. — Якщо і я піду до тієї школи, нікому не розповідай.

— Чому? — спитав Том-молодший.

— Не знаю, — відказав, скривившись, Девід. І раптом заплакав, наче мале хлоп'я. — А чорт, я не знесу, якщо вони не повірять!

Томас Хадсон узяв його на руки й пригорнув до грудей, а обидва брати відвернулись, і Роджер також одвів погляд убік, а тоді на палубу вийшов Едді з трьома коктейлями, вмочивши великий палець в одну із склянок. Томас Хадсон здогадавсь, що він уже не раз прикладався до пляшки в камбузі.

— Що з тобою, Деві? — спитав він. — Нічого.

— От і добре, — мовив Едді. — Отаке мені чути до вподоби, бісів хлопчиську. Ану годі рюмсати, злазь з рук, і нехай твій батько вип'є.

Девід став на ноги й виструнчився.

— А коли відплив, тут можна ловити? — спитав він Едді.

— Лови собі й нічого не бійся, — відказав той. — Хіба що мурен. А великих хижаків не буде. Коли відплив, тут надто мілко.

— То можна буде, тату?

— Ну, коли Едді так вважає. Його слово тут закон.

— Казна-що ви городите, Томе, — мовив Едді, аж сяючи з утіхи. Сяяли його змащені меркурохромом губи, сяяли набіглі кров'ю очі. — Та якби хто не влучив те поганюче акулисько із своєї тріскачки, то нехай би викинув її к бісу, поки не вскочив у халепу.