Повiя

- Де вона в гаспида взялася? - перше було його слово, забачивши Христю. Потiм вiн пiдiйшов до труни, узяв Христю за плече рукою i спитався:

- А ти вiдкiля се причимчикувала? Христя - одно тужила, одно голосила.

- Де взялася, питаю! - грiзно гукнув Грицько, рвонувши Христю за плече. Рука його сприснула, i вiн поточився.

- Та не займай її хоч тута! - обiзвалася Одарка, забачивши, що Грицько намiряється знову Христю за плече пiймати. - Господи! Оце невидане… Уже б же не прийшла, коли б не пустили.

- Та дай їй хоч матiр провести, - умiшалося кiлька чоловiкiв. - Уже ж коли втекла, не де дiнеться - тут буде.

Грицько оханувся i мовчки одiишов вiд труни. Чоловiки одвели Христю, вхопили нари i знову помчали, Христя знову затужила. Охриплий її голос то гув, неначе перервана струна, то тонко-тонко, як вилясок, пiднiмався вгору…

Грицько не заспокоївся. Вiн все таки думав, що Христя втекла - аж поки не прийшла у волость бумага, цю її зовсiм пущено…

- Таки викрутилась! - мовив вiн, чухаючи себе поза вухом…

- Як же ти, Христе, думаєш? - питалася Одарка на другий день пiсля похорон. - У своїй хатi ягитимеш, чи, може б, у нас оселилася? Разом би робили i годувалися.

- Спасибi вам, Одарко. Не зостануся я нiзащо тута. Далося менi се село узнаки, - провались воно крiзь сиру землю, окреме божого дому та людей добрих! Пiду шукати десь кращого мiсця…

- Хоч кращого, а хоч гiршого, аби - iншого!.. - не то сама собi, не то Христi одказала глухо Одарка.

Христя похнюпилася i, важко зiтхнувши, заплакала.