Енн iз Ейвонлi

Діана випросталася й зіперлася на узголів’я ліжка. Коли в сутінках ваша подруга каже такі моторошні речі, краще безсумнівно знати, що у вас за спиною.

— Боюся, спілка теж занепаде, коли ви з Гілбертом поїдете, — сумовито завважила вона.

— Нізащо, — енергійно відказала Енн, із країни мрій вертаючись до практичних щоденних справ. — Вона вже так міцно стоїть на ногах, і старше покоління нас цілковито підтримує. Глянь, як вони взялися цього літа розчищати газони й стежки. А я в Редмонді теж вигадуватиму для нас нові завдання — напишу доповідь і пришлю її вам узимку. Не дивися так похмуро на речі, Діано. І не заздри моїй недовгій миті щастя й тріумфу. Вже згодом, коли мені доведеться їхати, я відчуватиму що завгодно — тільки не щастя.

— Ти й маєш бути щаслива — поїдеш до коледжу, будеш там веселитися й заводити купу нових друзів.

— Сподіваюся, я знайду нових друзів, — відповіла замислена Енн. — Нові знайомства так прикрашають життя. Та байдуже, скільки їх у мене з’явиться: вони не будуть такі дорогі мені, як давні друзі — надто одна чорноока дівчина з ямочками на щоках. Знаєш, хто вона, Діано?

— Але там, у Редмонді, буде стільки розумних дівчат, — зітхнула Діана. — А я лише дурненька провінційна дівчина, що часом каже «я вибачаюся». Але не хочу про це думати. Звісно, ці два останніх роки були надто прекрасні, щоб тривати довго. А хтось таки радіє, що ти поїдеш звідси. Енн, я хочу тебе запитати… серйозно запитати, і скажи мені, будь ласка, теж серйозно, не сердься. Тобі подобається Гілберт?

— Так, як друг, але зовсім не в тому значенні, про яке ти думаєш, — твердо відповіла Енн. Їй здавалося, що вона каже щиро.

Діана зітхнула. Чомусь вона сподівалася іншої відповіді.

— Ти зовсім не збираєшся виходити заміж, Енн?

— Колись, може, і вийду — коли зустріну того єдиного, — відповіла Енн, замріяно всміхаючись назустріч місяцю.

— А як ти знатимеш, що зустріла саме його? — не вгавала Діана.

— О, я знатиму… щось мені підкаже. Ти ж знаєш, який він — мій ідеал.

— Часом ідеали змінюються.

— Мій не зміниться. І я не зможу покохати чоловіка, що йому не відповідатиме.

— А якщо так ніколи й не зустрінеш його?

— Тоді помру старою панною, — пролунала життєрадісна відповідь. — Мені здається, це не найтяжча смерть.

— Вмерти старою панною, може, й легко, а от жити так я б не хотіла, — сказала Діана без жодного наміру пожартувати. — Хоч я була би згодна стати такою, як панна Лаванда. Але це неможливо. У сорок п’ять я буду страшенно гладка. Худенька стара панна ще може бути романтична, а гладка — ніколи. Ти знаєш, до речі, що три тижні тому Нельсон Аткінс освідчився Рубі Джилліс? Мені сама Рубі сказала. Вона спершу зовсім не хотіла за нього виходити, бо знала, що тоді доведеться жити з його батьками, але він освідчився так гарно й романтично, що в неї просто серце розтануло. Та вона не хотіла приймати рішення поспіхом, і сказала, що мусить тиждень подумати. А через два дні його мати проводила збори кравецького клубу, і там на столі у вітальні Рубі знайшла книжку — «Повний курс етикету». Вона каже, що просто не в змозі описати, що відчула, коли в розділі «Кавалерам та майбутнім женихам» виявила те саме Нельсонове освідчення, слово в слово. Вона пішла додому й написала йому нищівну відмову, і відтоді батьки не зводять з нього очей, щоб він, бува, не втопився в річці, — але Рубі каже, що дарма вони бояться, бо в тому розділі для кавалерів і майбутніх женихів є поради тим, кому відмовляють дівчата, і там нічого не сказано про те, щоб топитися. А ще вона каже, що Вілбер Блер за нею гине — але тут вона нічого вдіяти не може.

Енн нетерпляче махнула рукою.

— Не хочу цього казати — мені це видається зрадою, та я більше не люблю Рубі Джилліс. Ми були добрими подругами в школі й у семінарії… хоч і не такими добрими, звісно, як із тобою чи Джейн. Але за цей останній рік у Кармоді вона дуже змінилася — стала така… така…

— Я знаю, — кивнула Діана. — Такі вже вони — усі Джилліси, і Рубі теж. Пані Лінд каже, що коли хтось із їхніх дівчат і думає про щось, крім женихів, то нічим цього не виказує — ні словами, ні поведінкою. Рубі говорить лише про хлопців — які компліменти вони їй роблять, і як гинуть за нею в Кармоді… Дивно, але вони, здається, таки справді гинуть, — визнала Діана із прикрістю. — Вчора я бачила її в крамниці пана Блера: вона мені шепнула, що «підкорила» ще одного. Я не стала запитувати, хто він, бо видно було, що вона тільки цього й чекає. Ну, та Рубі все життя цього хотіла. Згадай — навіть у дитинстві вона мріяла крутити всім голови й добряче повеселитися, перш ніж вийде заміж. Джейн зовсім інакша, правда? Розумна, чемна й хороша.

— Джейн — чудова дівчина, — згодилася Енн, — проте, — додала вона, нахиляючись уперед і ніжно гладячи пухкеньку з ямочками руку, що лежала на її подушці, — в усьому світі немає рівних моїй Діані. Пам’ятаєш той вечір, коли ми щойно зустрілися й «присягнули» на вічну дружбу у твоєму саду? Ми дотримали тієї «клятви». Жодного разу не було між нами ні сварок, ні навіть охолодження. Ніколи не забуду, який трепет охопив мене тоді, коли ти сказала, що любиш мене. Моє дитяче серденько так прагнуло дружби — лише тепер я починаю розуміти, яка самотня була тоді. Ніхто не любив мене і не хотів про мене дбати. Я була б геть нещаслива, якби не той химерний уявний світ, що я собі вимріяла — де була із дорогими серцю друзями. А потім я приїхала сюди, і все змінилося. Тут я зустріла тебе. Ти не знаєш, Діано, що означала для мене твоя дружба. І зараз я хочу тобі подякувати, мила, за теплу щиру любов, яку ти завжди дарувала мені.

— І я завжди, завжди тебе любитиму, — схлипнула Діана. — Ніколи, ніякої дівчини я не полюблю так сильно, як тебе. А якщо вийду заміж, і в мене буде своя дівчинка, назву її Енн.

Розділ 27

ВЕЧІР У ПАННИ ЛАВАНДИ

— Енн, а куди ти йдеш у цій гарній сукні? — запитав Деві. — Така ловка!

Енн спустилася до обіду в новій сукні з блідо-зеленого мусліну — кольору, якого вона не носила від дня смерті Метью. Сукня личила їй пречудово, підкреслюючи тонкі й ніжні, мов у квітки, барви лиця й сліпучо-яскравий колір волосся.

— Деві, скільки разів я казала тобі не вживати слова «ловкий», — дорікнула Енн. — Іду в Прихисток Луни.

— Візьми мене із собою, — благально простогнав Деві.

— Взяла б, якби їхала бричкою. Та я піду пішки, — це надто далеко для твоїх восьмирічних ноженят. Крім того, зі мною буде Пол, а його товариство тобі, здається, немиле.

— Тепер мені Пол уже більше подобається, — мовив Деві, люто накидаючись на свій пудинг. — Коли вже я сам став кращий, то мені не так шкода, що він кращіший за мене. Якщо так і далі піде, я скоро його дожену — і з ногами, і з кращістю. А ще Пол добрий до нас, менших хлопців — не дає старшим лупцювати нас і вчить бавитися в різні ігри.

— А як так вийшло, що Пол учора впав у струмок? — запитала Енн. — Я зустріла його на майданчику — він був увесь мокрий як хлющ. Я швидко відправила його додому, переодягтися в сухе, і навіть не з’ясувала, що сталося.

— Це було трошки випадково, — пояснив Деві. — Голову він навмисне запхав у струмок, а решта його впала таки випадково. Ми всі там гуляли біля струмка, а Пріллі Роджерсон за щось розсердилася на Пола — бо вона гарна, але дуже жадібна й зла, — і вона сказала, що йому бабуся вечорами крутить волосся на папілотки. А Пол, може б і не звернув на це уваги, тільки Грейсі Ендрюс засміялася, і він страшно почервонів, бо знаєш, Грейсі — вона його дівчина. Він за нею гине, квіти їй дарує і носить зі школи її книжки. І тоді він почервонів, як буряк, і сказав, що його бабуся нічого такого не робить, а волосся в нього саме собою кучеряве. І він ліг на березі й запхав голову в струмок, щоб їм усім показати…. не в той струмок, з якого ми беремо воду, — додав він, уздрівши нажаханий вираз Марілли, — а в той нижній. Але там дуже слизький берег, і Пол з нього впав. Такий ловкий хлюп у нього вийшов! Ох, Енн, я не хотів казати цього слова — воно само вискочило. Я хотів сказати — чудовий хлюп. І він був такий кумедний, коли звідти виліз, весь брудний і мокрий. Усі дівчата сміялися, крім Грейсі. Вона його жаліла. Грейсі хороша, та в неї ніс кирпатий. Коли я виросту, і в мене буде своя дівчина, то вона буде не кирпата. У неї ніс буде гарний, такий, як у тебе, Енн.