Навколо свiту за вiсiмдесят днiв

Філеас Фоґґ здійснив подорож навколо світу, але прибув у Лондон на п’ять хвилин пізніше призначеного строку!..

Він програв.

Розділ тридцять п’ятий,

Мешканці вулиці Севіль-роу дуже здивувалися б наступного дня, якби їм сказали, що Філеас Фоґґ повернувся до свого будинку. Двері й вікна були зачинені. Зовні також не було помітних змін.

Справді, вийшовши з вокзалу, Філеас Фоґґ наказав Паспарту закупити харчів і попрямував додому.

Наш джентльмен зі звичною безпристрасністю пережив удар долі. Він банкрут! І все через цього кретина — поліцейського інспектора! Впевнено подолати всю відстань, перебороти тисячу перешкод, не злякатися тисячі небезпек, знайти навіть час для кількох добрих справ — і раптом відступити перед грубою силою, яку не можна було передбачати й перемогти, — це було справді жахливо! Від значної суми, яку він прихопив із собою на початку подорожі, залишалися жалюгідні копійки. Весь його статок становив тепер двадцять тисяч фунтів стерлінґів, що лежали в банку братів Беринґів, але ці гроші він повинен був сплатити своїм колегам по Реформ-клубу. Після таких витрат він не розбагатів би навіть у тому разі, якби виграв парі, та навряд чи він сподівався розбагатіти, позаяк належав до людей, що закладаються лише заради честі; але програне парі зовсім розоряло його. Як-не-як, він прийняв рішення. Наш джентльмен знав, що йому залишається робити.

Одну з кімнат будинку на Севіль-роу надали в розпорядження місіс Ауди. Жінка була в розпачі. За кількома фразами містера Фоґґа вона збагнула, що він обмірковує якийсь недобрий план.

Усі знають, до чого іноді можуть дійти одержимі настирливою ідеєю англійці-мономани [32]. Тому Паспарту крадькома пильно стежив за своїм паном.

Та передусім француз піднявся у свою кімнату й загасив газовий ріжок, що горів вісімдесят днів. У ящику для листів він знайшов рахунок газової компанії і вважав більш ніж своєчасним припинити цю витрату, що стосувалася його особисто.

Минула ніч. Містер Фоґґ ліг спати, але чи заснув він? Місіс Ауда й на мить не заплющила очей. Паспарту, як вірний пес, усю ніч сторожував біля дверей хазяїна.

Наступного ранку містер Фоґґ покликав його і коротко наказав приготувати сніданок для місіс Ауди. Сам він обмежиться чашкою чаю і підсмаженим хлібом. Нехай місіс Ауда дарує за те, що він не вийде до сніданку й до обіду, бо він має намір упорядковувати свої справи. Увечері він просить її приділити йому кілька хвилин для розмови.

Паспарту залишалося тільки виконувати денний розпорядок. Проте він дивився на свого, як завжди, незворушного пана й не міг наважитися вийти з кімнати. В нього було важко на серці. Його мордували докори совісті, бо він більше за всіх звинувачував себе у непоправному лихові. Якби він попередив містера Фоґґа, якби він розкрив Фіксові плани, містер Фоґґ, звичайно, не потяг би за собою детектива в Ліверпуль, і тоді…

Паспарту не міг більше стриматися…

— Пане, пане Фоґґ, прокляніть мене! — закричав він. — Це моя провина, що…

— Я нікого не звинувачую, — спокійно відповів містер Фоґґ. — Ідіть!

Паспарту вийшов із кімнати і попрямував до леді, щоб повідомити їй про наміри свого пана.

— Пані, — сказав він, — сам я нічого не можу вдіяти! Я не маю ніякого впливу на пана Фоґґа. Може, ви…

— Та який я можу мати вплив! — відповідала місіс Ауда. — Містер Фоґґ не з тих людей, що піддаються впливові. Він ніколи не розумів почуття моєї безмежної вдячності. Чи зазирнув він хоч раз у моє серце?.. Друже мій, його не можна залишати ні на мить. Ви кажете, що він висловив бажання поговорити зі мною сьогодні ввечері?

— Так, пані. Очевидно, він має намір подбати про ваше майбутнє в Англії.

— Почекаємо, — мовила жінка й замислилася.

Отже, будинок на Севіль-роу цієї неділі видавався безлюдним; уперше за все своє життя в цьому будинку Філеас Фоґґ не пішов у клуб, коли на парламентській вежі пробило пів на дванадцяту.

І навіщо нашому джентльменові йти до Реформ-клубу? Там його більше ніхто не чекав. Раз він не з’явився в клубі вчора, у фатальну суботу 21 грудня о восьмій годині сорок п’ять хвилин вечора, він програв парі. Йому навіть не треба було йти до свого банкіра, аби взяти в нього двадцять тисяч фунтів стерлінґів для розплати. Його суперники мали підписаний ним чек, і достатньо було пред’явити його, щоб перевести гроші Філеаса Фоґґа на їхній рахунок.

Отже, в містера Фоґґа не було потреби виходити з будинку, і він не вийшов. Він залишився у своїй кімнаті і взявся впорядковувати свої справи. Паспарту безперестанку бігав нагору і вниз сходами будинку на Севіль-роу. Час для бідолашного парубка тягнувся безкінечно. Він підслухував біля дверей свого пана і зовсім не вважав це непорядним! Він дивився у замкову щілину й уявляв, що має на це цілковите право! Паспарту щохвилини чекав катастрофи. Іноді він згадував про Фікса, але його думка про детектива різко змінилася. Він більше не звинувачував поліцейського інспектора. Фікс помилився щодо містера Фоґґа, як і решта, але, вистежуючи й заарештовуючи його, вважав, що виконує свій обов’язок, у той час як він, Паспарту… Ця думка гнітила його, і він вважав себе останнім покидьком…

Коли слузі незмога було залишатись на самоті, він стукав до місіс Ауди, входив до неї в кімнату, мовчки сідав у кутку і дивився на жінку, занурену в свої думки.

Пів на восьму вечора містер Фоґґ поцікавився у місіс Ауди, чи може вона прийняти його, і незабаром вони залишилися віч-на-віч у її кімнаті.

Філеас Фоґґ узяв стілець і сів біля каміна проти молодої жінки. На його обличчі нічого не можна було прочитати. Після повернення містер Фоґґ залишився таким самим, як був до від’їзду.

Вони просиділи мовчки хвилин із п’ять. Потім він підвів очі на місіс Ауду й сказав:

— Пані, чи зможете ви пробачити мені, що я привіз вас в Англію?

— Чи вибачаю? Містере Фоґґ, я… — пролепетала леді, серце якої шалено калатало.

— Дозвольте мені завершити, — продовжував містер Фоґґ. — Коли я вирішив вивезти вас із небезпечної для вас країни, я був багатий і розраховував надати у ваше розпорядження частину свого майна. Ви жили б тоді вільно й щасливо. Тепер я розорений.

— Я це знаю, містере Фоґґ, — відповіла Ауда, — і в свою чергу запитую вас: чи пробачаєте ви мені, що я пішла за вами і — хто знає? — можливо, цим спричинила до вашого знищення?

— Пані, ви не могли залишатися в Індії, і ваша безпека вимагала, щоб ви поїхали якнайдалі від цих фанатиків, аби вони не схопили вас.

— Отже, містере Фоґґ, — продовжувала місіс Ауда, — мало того, що ви врятували мене від жахливої смерті, ви ще вважали себе зобов’язаним забезпечити моє існування на чужині?

— Так, пані, — відказав містер Фоґґ, — проте обставини обернулися проти мене. Все-таки я прошу дозволити мені надати до ваших послуг те, що в мене залишилося.

— Але, містере Фоґґ, що ж буде з вами? — запитала місіс Ауда.

— Мені, пані, — відповів холодно джентльмен, — нічого не треба.

— Яким ви уявляєте ваше майбутнє?

— Таким, як має бути, — мовив містер Фоґґ.

— У всякому разі, — вела далі місіс Ауда, — така людина, як ви, не може потрапити в скруту. Ваші друзі…

— У мене немає друзів, пані.

— Ваші рідні…

— У мене немає рідних.

— Коли так, мені вас дуже шкода, містере Фоґґ, адже самотність — надто сумна річ! Як? Невже немає нікого, з ким ви могли б поділитися своїм горем? Адже кажуть, що вдвох і злидні не страшні!

— Так, пані, кажуть.

— Містере Фоґґ, — сказала жінка, підводячись і простягаючи йому руку, — хочете мати відразу і родичку, й друга? Хочете, щоб я стала вашою дружиною?