Габрieла

Думки місцевої інтелігенції про його вартість розійшлися і суперечки точилися без кінця. Своїми чіткими і простими лініями він контрастував з неоковирними двоповерховими будівлями і приземкуватими особняками в колоніальному стилі.

Доглядала квіти єдина донька Мелка, учениця монастирської школи Малвіна, за якою упадав Жозуе. Із замріяним виглядом ставала вона на коліна перед квітами і була гарніша від них самих. Щовечора, після навчання і традиційних бесід в «Папеларіа Модело», вчитель ішов прогулятися майданом; не менше двадцяти разів проходив він повз сад Малвіни; не менше двадцяти разів жалібно поглядав на дівчину з німим виразом кохання. Постійні відвідувачі бару Насіба спостерігали це щоденне паломництво, кидаючи в'їдливі дотепи:

— А вчитель наполегливий...

— Хоче завоювати незалежність і одержати плантацію какао, не обтяжуючи себе роботою по його посадці.

— Рушив на покаяння...— мурмотіли старі діви, зустрінувши захеканого вчителя, що вже в котрий раз оббігав майдан. Вони симпатизували йому, співчували його гарячій пристрасті, яка залишалася без взаємності.

— Та вона просто кривляка, удає з себе царицю. Чого вона ще прагне, чим для неї не пара цей інтелігентний, вихований молодик?

— Але ж він бідний...

— Шлюб з розрахунку не веде до щастя. Такий пристойний хлопець, такий вчений, навіть вірші пише...

Підходячи до церкви, Жозуе притишував ходу і знімав капелюха, доземно уклоняючись старим дівам...

— Такий вихований... Такий вишуканий...

— А він, кажуть, слабує на груди...

— Доктор Плініо казав, що з легенями в нього все гаразд. Просто він такого ніжного складу.

— Кривляка вона, і все. Та й чого чекати від неї, коли має гарненьке обличчя і грошовитого батька? А юнак, бідолаха, так побивається...— І з пласких грудей старої діви виривається зітхання.

Під доброзичливі зауваження старих дів і насмішки відвідувачів бару Жозуе наближався до вікна Глорії. Він ішов, щоб побачити чудову, крижану Малвіну. Заради неї він щовечора проробляв цей моціон з книгою поезій у руках. Та мимохідь його натхненний погляд зупинявся на розкішних, високих персах Глорії, що лежали на підвіконні, немов на блакитній таці. Від персів погляд Жозуе звертався до смаглявого обличчя з повними, пристрасними губами і променистих, закличних очей. Замріяний погляд Жозуе запалювався грішним, підлим бажанням, а його бліде обличчя рожевіло на якусь лише мить, бо минувши вікно, що зажило недоброї слави, він знову прибирав благочестивого вигляду, обличчя його ставало ще блідішим, а очі шукали Малвіну.

Вчитель Жозуе в глибині душі також не схвалював злополучної ідеї багатого полковника Коріолано Рібейро поселити свою таку спокусливу і таку відверто доступну іншим коханку на майдані Сан-Себастьяна, де мешкали кращі сім'ї міста, та ще й поряд з будинком полковника Мелка Тавареса. Якби Глорія жила на якійсь іншій вулиці, подалі від саду Малвіни, він, можливо, в одну з темних ночей ризикнув би одержати те, що обіцяли закличні очі Глорії і її напіврозтулені губи.

— Іч ти, як їсть хлопця очима!..

Старі діви в довгих, чорних, наглухо застебнених сукнях, з чорними хустками на плечах, здавалися нічними птахами, що сіли на паперть невеличкої церкви. Вони бачили, як, повертаючи голову, Глорія стежила за Жозуе в час його прогулянок перед будинком полковника Мелка.

— Він порядний хлопець. Дивиться лише на Малвіну.

— Я молитимусь святому Себастьяну,— сказала огрядна Кінкіна,— щоб Малвіна полюбила його. Я поставлю святому якнайбільшу свічку.

— І я...— додала худорлява Флорзінья, у всьому солідарна з сестрою.

Зітхання Глорії, що сиділа край вікна, нагадували стогін. Сум, печаль, гнів чулися у цих зітханнях, що линули над майданом.

Її переповнював гнів до чоловіків взагалі. Всі вони були боягузами і лицемірами. Коли в години пообідньої спеки майдан порожнів і вікна будинків зачинялися, чоловіки, проходячи повз відчинене вікно Глорії, усміхалися до неї, благали її поглядом і вітали з неприхованим хвилюванням. Але коли на майдані з'являлася бодай одна-однісінька стара діва або коли чоловік йшов не сам, він одразу відвертався, вперто дивився в протилежний бік, немовби йому було противно бачити Глорію з її розкішним бюстом, що рвався на волю з-під вишитої батистової кофтини. Вони вдавали з себе ображених, невинних хлопчиків, навіть тоді, коли, не пізніше як учора, говорили їй на самоті різні люб'язності. Глорія з насолодою розчинила б вікно так, щоб ударити кого-небудь з них по обличчю, але, на жаль, вона не могла цього зробити хоча б тому, що іскра бажання, яка тліла в очах чоловіків, була єдиною розрадою її самотності. Ця іскра все одно не могла втамувати її спраги, її голоду. Але коли б Глорія когось ударила рамою, то не змогла б у подальшому розраховувати навіть на крадькома вимовлені слова, такі бажані для неї. В Ільєусі не було одруженої жінки (а в Ільєусі всі заміжні жінки жили строго, нікуди не ходили і займалися лише господарством), яку б так надійно охороняли і яка була б такою неприступною, як ця полюбовниця. З полковником Коріолано жартувати не було охочих.

Його так боялися, що з бідною Глорією не наважувались навіть вітатися. Лише Жозуе був трохи сміливішим. Щовечора його погляд спалахував, коли він ішов повз вікна Глорії, і романтично згасав перед ворітьми Малвіни. Глорія знала про пристрасть вчителя і також почувала неприязнь до дівчини, що була байдужою до такого кохання. Вона називала її нудотною дурепою. Знаючи про пристрасть Жозуе, Глорія все одно не переставала усміхатися тією ж закличною і обіцяючою усмішкою і була йому вдячною, оскільки він ніколи, навіть у тих випадках, коли Малвіна була біля воріт під квітучим кущем жасмину, не відвертався від неї, Глорії. Ех, якби він був хоробріший і штовхнув уночі вхідні двері, які Глорія залишала незамкненими... Хто знає?.. А раптом... От тоді вона б примусила його забути горду дівчину.

Але Жозуе не наважувався штовхнути масивні вхідні двері. Та й інші теж не осмілювались. Чоловіки боялися гострих язиків старих дів, пліток і скандалів, а найбільш — полковника Коріолано Рібейро. Адже всі знали історію Жуки і Шікіньї.

Того дня Жозуе прийшов трохи раніше, в години сієсти, коли майдан вже спорожнів. Відвідувачів у барі залишилося обмаль, там сиділо лише кілька комівояжерів і Доктор з Капітаном, що грали в шашки. Енох, вирішивши відсвяткувати одержання коледжем офіційного статусу, відпустив після сніданку всіх учнів додому. Учитель відвідав невільничий базар, де спостерігав за прибуттям чималої групи біженців-переселенців, погомонів у клубі «Папеларіа Модело», а тепер пив коктейль у барі, перемовляючись з Насібом.

— Безліч біженців. Посуха знищує сертан.

— А жінки між ними є? — поцікавився Насіб.

Жозуе зажадав довідатися про причину такої зацікавленості:

— Вам що, не вистачає жінок?

— Ви жартуєте, а моя куховарка поїхала, і я шукаю іншої. Інколи серед цих біженок трапляються варті уваги...

— Там є кілька жінок, але вигляд у них жахливий. Одягнені в лахміття, брудні і наче зачумлені...

— Пізніше піду туди, може, щось підшукаю...

Малвіна не з'являлася у воротях, і Жозуе починав помітно нервувати. Насіб повідомив:

— Дівчинка зараз на набережній. Вона нещодавно попрямувала з подругами саме туди..

Жозуе миттю розрахувався і встав з-за столика. Насіб довго ще стояв на порозі бару, спостерігаючи його швидкі кроки — мабуть, таки добре почувати себе закоханим. Мабуть, коли дівчина не зважає на тебе, вона стає ще бажанішою. Рано чи пізно таке кохання все одно має завершитися шлюбом. Глорія з'явилася у вікні, очі Насіба спалахнули. Якщо тільки полковник її колись покине, всі ільєуські чоловіки кинуться полювати на неї. Але й тоді йому, Насібові, не володіти нею, заможні полковники цього не дозволять.

Таці із солодощами і закусками нарешті принесли, любителі аперитивів тепер не ремствуватимуть. Проте не може ж він платити такі шалені гроші сестрам Дос Рейс. Як тільки надвечір зміліє потік відвідувачів, він неодмінно сходить подивитися на переселенців. Хто знає, а може там йому поталанить знайти куховарку?