Камiнний господар

(торкаючи гостевого кубка своїм)

Вiчний спокiй!

С т а р а г р а н д е с а

(що сидить праворуч донни Анни. Стиха, нахилившись до господинi)

Я мало знаю їх, тих де Маранья, - чи се не дон Жуан?

А н н а

Йому наймення

Антонiо-Жуан-Луїс-Уртадо.

С т а р а г р а н д е с а

Ах, значить - се не той…

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

(наслухає сю розмову, iронiчно всмiхається, нишком до сусiдки)

Якраз той самий!

С т а р и й г р а н д

(до сусiда свого, молодшого гранда)

Чи ви не знаєте, чим де Маранья так переважив нас, що без намислу на чiльнiм мiсцi сiв?

М о л о д ш и й г р а н д

(похмуро)

Не знаю, справдi.

С т а р и й г р а н д

Запевне, тим, що честь його нова, а наша вже зостарiлась.

М о л о д ш и й г р а н д

Запевне.

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

(до дон Жуана, голосно)

Послухайте, сеньйоре де Маранья, я вас не встигла розпитати вчора, - не хтiла вам перебивать розмови, коли ви потiшали донну Анну на гробi мужа, - а проте цiкаво менi довiдатись, який же саме ви родич їй? Запевне, брат у перших?

Д о н Ж у а н

Нi, ми зовсiм не родичi.

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

Ах, так?..

Але яке в вас добре, чуле серце!

Є наказ, правда, i в письмi святому:

"Зажурених потiш…"

А н н а

(трохи пiдвищеним голосом)

Свояцтво миле!

Дозвольте вам тепера пояснити, чому се я таким ладом незвиклим врядила сю вечерю…

(До дон Жуана).

Ах, пробачте, ви мали щось казати?

Д о н Ж у а н

Нi, прошу, провадьте вашу мову, донно Анно.

А н н а

(до лицарiв)

Коханi свояки, скажiть по правдi, чи я коли чим схибила повагу iмення роду вашого?

Л и ц а р i

Нiчим!

А н н а

(до дам)

Своячки любi, вам найкраще знати, як потребує жiнка молода поради й захисту в ворожiм свiтi.

А де ж поради й захисту шукати вдовi, що не покликана вiд бога вступити в стан чернечий найсвятiший?

Ослона тая, що менi постачив серпанок жалiбний, тонка занадто, щоб люди не могли мене дiткнути колючим осудом, хоч i невинну.

Скажiть менi, у кого й де я маю шукати оборони?

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

Ох, найкраще, коли зовсiм її шукать не треба!

Д о н Ж у а н

Ще краще - колючкам не потурати i не давать їм на поталу волi.

Н а й с т а р i ш и й г i с т ь

(дивлячись проникливе на дон Жуана)

Своячка наша має повну волю чинити все, що не плямує честi iмення де Мендозiв. А якби хто iнший заважав своячцi нашiй держати високо ту честь, - хай знає, що є в родинi лицарiв багато, i всi їх шпаги до послуги дамi.

Д о н Ж у а н

Вона багато шпаг не потребує, поки у мене є оця одна!

(Витягає свою шпагу до половини з пiхви).

Н а й с т а р i ш и й г i с т ь

(до Анни)

Чи вам доволi однiєї шпаги для оборони?

Д о н Ж у а н

Як не досить шпаги, то я знайду ще й iншу оборону.

Н а й с т а р i ш и й г i с т ь

(знов до Анни)

Вiн має право се казати?

А н н а

Так.

Н а й с т а р i ш и й г i с т ь

Менi здається, ми в сiм домi зайвi.

(Встає, за ним iншi гостi).

Сеньйор маркiз, як бачте, ще не зважив, котору форму оборони вибрать.

Та краще се зробить на самотi, анiж прилюдно. А рiшинець, певне, нам оголосять не пiзнiш, як завтра, або вже ми його сами вгадаєм.

(Вклоняється Аннi, за ним усi гостi, рушають iз свiтлицi).

Донна Анна i дон Жуан лишаються сами.

Д о н Ж у а н

От i замкнулася камiнна брама!

(Гiрко, жовчно смiється).

Як несподiвано скiнчилась казкаї

З принцесою i лицар у в'язницi!..

А н н а

Чи то ж кiнець лихий - собi дiстати з принцесою i гордую твердиню?

Чого ж нам думати, що се в'язниця, а не гнiздо - спочин орлинiй парi?

Сама звила я се гнiздо на скелi, труд, жах i муку - все переборола i звикла до своєї високостi.

Чому не жити й вам на сiм верхiв'ї?

Адже ви знаєте крилатий дух - невже лякають вас безоднi й кручi?

Д о н Ж у а н

Мене лякає тiльки те, що може зломити волю.

Ан н а

Волi й так немає,

її давно забрала вам Долорес.

Д о н Ж у а н

О нi! Долорес волi не ламала!

Вона за мене душу розп'яла i заколола серце!

А н н а

А для чого?

Щоб вам вернути знов громадськi пута, колись такi ненавиднi для вас!

Д о н Ж у а н

О, певне, я б 'не витримав їх довго, якби не ви. Я б розрубав їх знову, коли iнакше з них нема визволу.

А н н а

Хто самохiть їх прийме хоч на мить, тому навiк вони вгризуться в душу - я добре знаю се, менi повiрте! - i вже їх скинути з душi не можна, та можна силою й завзяттям духа зробити з них ланцюг потужний влади, що вже й громаду зв'яже, наче бранку, i кине вам до нiг! Я вам кажу: нема без влади волi.

Д о н Ж у а н

Хай i так.

Я владу мав над людськими серцями.

А н н а

Так вам здавалося. А тi серця вiд влади вашої лиш попелiли i внiвець оберталися. Єдине зосталось незруйноване - моє, бо я вам рiвня.

Д о н Ж у а н

Тим я так змагався, щоб вас подужати!

А н н а

I то даремне.

Хiба ж не краще нам з'єднати силу, щоб твердо гору ту опанувати, що я на неї тяжко так здiймалась, а вам - доволi тiльки зняти персня з мiзинця i менi його вiддати.

Д о н Ж у а н

Долорес персня маю вам вiддати?!

А н н а

Чом нi? Таж я Долорес не вбивала.

Се ви поклали в сьому домi трупа, що мусив би лежати межи нами неперехiдним i страшним порогом.

Але готова я переступити i сей порiг, бо я одважна зроду.

Д о н Ж у а н

Багато в чiм мене винують люди, але одвагу досi признавали i друзi й вороги.

А н н а

Її в вас досить, щоб вихiд прорубати з сього дому,

Вас не злякають шпаги де Мендозiв, того я певна.

Д о н Ж у а н

Як же з вами буде?

А н й а

Що вам до того? Мною не журiться.

Найгiрше лихо - легше, анiж помiч нещира, вимушена.

Д о н Ж у а н

Ось мiй перстень!

(Здiймає персня з мiзинця i дає Аннi).

А н н а

(мiняється з ним перснями)

Ось мiй. А хутко я вам подарую iнакший: щоб печатi прикладати до командорських актiв.

Д о н Ж у а н

Як то?

А н н а

Так.

Я вам здобуду гiднiсть командорську.

Бо вже ж обранець мiй не стане низько в очах лицарства й двору. Всi те знають, що лицарем без страху ви були i в тi часи, коли були банiтом, а вже тепер ви станете зразком усiх чеснот лицарських - вам се легко…

Д о н Ж у а н

(впадає в рiч)

По-вашому, се легко - утопитись у тiм бездоннiм морi лицемiрства, що зветься кодексом чеснот лицарських?

А н н а

Доволi вже порожнiх слiв, Жуане!

Що значить "лицемiрство"? Таж признайте, що й ви не все по щиростi чинили, а дещо й вам траплялось удавати, щоб звабити чиї прекраснi очi, то вiдки ж се тепер така сумлiннiсть?

Чи, може, тут мета вам зависока?

Д о н Ж у а н

(в задумi)

То се я мав би спадок одiбрати пiсля господаря твердинi сеї?..

Як чудно… лицар волi - переймає до рук своїх тяжкий таран камiнний, щоб городiв i замкiв добувати…

А н н а

Ви, лицар волi, як були банiтом, були бандитом.

Д о н Ж у а н

Я ним бути мусив.

А н н а

А, мусили? То де ж була та воля, коли був примус бити й грабувати, щоб вас не вбили люди або голод?

Я в тiм не бачу волi.

Д о н Ж у а н

Але владу, признайте, мав я.

А н н а

Нi, не признаю!

Було "взаємне полювання" тiльки, - я пам'ятаю, як ви се назвали, так бути ж ловчим не велика честь!

Ви ще не знаєте, що значить влада, що значить мати не одну правицю, а тисячi узброєних до бою, що можуть i скрiпляти й руйнувати всесвiтнi трони, й навiть - здобувати!

Д о н Ж у а н

(захоплений)

Се горда мрiя!

А н н а