Габрieла

Насіб, заклопотаний останніми складними приготуваннями, увійшов у колишню колію: рідко відвідував кабаре, спав з Марою, коли був вільний час. Як тільки з Ріо приїде кухар, буде точно визначено дату урочистого відкриття «Комерційного ресторану». В час аперитиву чимало відвідувачів бару піднімались на другий поверх, аби помилуватись залою, прикрашеною свічадами, кухнею з величезною плитою, холодильником та іншими дивовижними речами.

Кухар прибув через Баїйю одним пароплавом з Мундіньйо Фалканом. Експортер навідувався до столиці штату на запрошення губернатора, щоб розв'язати назрілі питання, пов'язані з наступними виборами. Арістотелес супроводжував Мундіньйо. Було одержано повну перемогу, губернатор поступився у всьому: Вітор Мело і Маурісіо Каїрес були полишені самі на себе. Що ж стосується Алфредо, то він зняв свою кандидатуру на посаду депутата штату, і претендентом на це місце виявився якийсь Жувенал з Ітабуни, що не мав жодних шансів і надій. По суті, виборча кампанія була закінчена, опозиція впевнено крокувала до влади.

Побачивши кухаря, Насіб був вражений. Дивне створіння! Окоренкуватий товстун з нафарбованими стрілоподібними вусиками і жіночими манерами, він поводився якось підозріло. Надто поважний і зарозумілий, наче вельможа, тоном розбещеної красуні кухар запросив високу платню.

Жоан Фулженсіо констатував:

— Це не кухар, а президент республіки.

Португалець за походженням, кухар розмовляв із помітним акцентом, зневажливо і з достоїнством кидаючи слова, нерідко французькі. Насіб потрапив у скрутне становище, бо не розумів цієї мови. Кухар називав себе на французький кшталт Фернаном. Його візитна картка, передбачливо збережена Жоаном Фулженсіо і докладена до картки бакалавра Аржілеу Палмейра, повідомляла: «Фернан — шеф-кухар».

В супроводі кількох цікавих з числа відвідувачів бару Фернан, разом з Насібом, пішов оглянути ресторан. Побачивши плиту, він похитав головою.

— Tres mauvais! [88]

— Що? — перепитав приголомшений Насіб.

— Погано. Нікуди не годиться...— переклав Жоан Фулженсіо.

Шеф-кухар вимагав металеву плиту, яка топилася б вугіллям. Спорудити її належало не пізніше, як за місяць. Коли ж цього не буде зроблено, він поїде додому. Насіб благав кухаря зачекати два місяці, оскільки плиту доведеться виписувати з Баїйї або з Ріо. Його величність погодились, зверхньо кивнувши головою і тієї ж миті висунувши нову вимогу — збільшити кількість кухонного інструменту. Кухар розкритикував баїйянські страви, не варті, за його словами, шляхетних шлунків, і одразу ж викликав у всіх глибоку антипатію до себе. Доктор виступив на захист каруру [89], ефо [90].

— Цей чоловічок — справжній віслюк,— промурмотів він.

Насіб відчував перед кухарем страх і приниження. Коли він збирався щось сказати, зарозумілий шеф-кухар кидав на нього осудливий, холодний погляд. Якби Фернана не було виписано з Ріо, якби він не коштував стільки грошей і, головне, якби ця ідея виписати його не належала Мундіньйо Фалкану, Насіб послав би до дідька цю потолоч разом з усіма стравами, що мали такі дивовижні назви, і з його французькими словами.

Щоб перевірити шеф-кухаря, Насіб попрохав його приготувати закуски і солодощі для бару і обід для нього самого. І знову Насібу довелося вхопитися за голову. Страви вийшли надзвичайно дорогими, закуски також. Шеф-кухар обожнював консерви: маслини, рибу, телятину. Собівартість кожного пиріжка майже дорівнювала його продажній ціні, до того ж пиріжки були глевкими — багато тіста, мало начинки. Господи праведний, яка різниця між пиріжками Фернана і пиріжками Габрієли! Тісто Фернана застрягало в зубах і приклеювалось до піднебіння. А пиріжки Габрієли були гострі, але водночас ніжні, вони танули в роті і викликали потребу випити. Насіб хитав головою.

Він запросив Жоана Фулженсіо, Ньо-Гало, Доктора, Жозуе і Капітана на сніданок, приготований вельмишановним шефом. Майонез, зелений суп, курка по-міланському, філе з яйцем. Не можна сказати, щоб це було несмачно... Але хіба ішло воно в якесь порівняння з місцевими стравами, гостро приправленими, пахучими, смачними? Як зіставити їх із стравами, приготованими Габрієлою? Жозуе почав пригадувати: страви Габрієли були поемою із креветок і олії денде, риби і кокосового соку, м'яса і перцю. У Насіба голова йшла обертом. Чи сприймуть відвідувачі цю чужу кухню, ці білі соуси? Вони їли, але не знали, що їдять: рибу чи курку? Капітан одним реченням підвів підсумки:

— Дуже добре, але не для нас.

Що ж стосується Насіба, то для цього бразільця, котрий народився в Сірії, будь-яка баїйянська страва, за винятком кібе [91], була несмачною. Він був прихильником лише місцевої кухні. Але що робити? Цей напиндючений нахаба, що цвенькав французькою мовою, був тут, і Насіб сплачував йому шалені гроші. Хоча Насіба і тривожила доля ресторану, відвідувачі виявляли зацікавленість кухарем; про шефа говорили, як про важливу постать, розповідали, що він працював у відомих ресторанах, вигадували різні історії, особливо щодо уроків кулінарії, які він викладав найнятим йому на допомогу каброшам. Бідолахи нічого не розуміли, а куховарка із Сержіпе, через заздрощі, назвала його «каплуном».

Зрештою, все було готово, і відкриття призначили на неділю. Власники «Комерційного ресторану» влаштували сніданок для почесних громадян Ільєуса. Насіб запросив усіх місцевих тузів і всіх найстаріших відвідувачів бару, за винятком Тоніко Бастоса, звичайно. Для сніданку шеф-кухар склав найвишуканіше меню. А Насіб усе частіше задумувався над натяками дони Армінди. Так, немає кращої куховарки від Габрієли...

На жаль, це неможливо, навіть думати нічого. А шкода! 

Про бойового товариша 

Коли місяць, розганяючи нічний морок, з'являвся з-за скелі Ріпа, відбувалося диво: кравчині ставали пастушками, Дора оберталась на казкову королеву, а її дім — у сніжно-білий вітрильник. Люлька сеньйора Ніло спалахувала яскравою зорею, правицею він тримав королівський скіпетр, лівою щедро сіяв веселощі. Заходячи, Ніло влучно кидав на старий манекен свою безкозирку, в якій гніздилися вітри і бурі. І починалось чаклунство. Манекен оживав, ставав одноногою жінкою, одягненою в ще не дошиту сукню і з безкозиркою на голові. Вона обіймала сеньйора Ніло за стан, і вони танцювали. Манекен танцював дуже смішно на своїй єдиній нозі. Сміялися пастушки, Мікеліна реготала, мов божевільна. Дора усміхалася, наче королева. Та вона й була королевою.

З пагорба спускались інші пастушки, приходила й Габрієла. Вони вже не були простими пастушками, вони були доньками святого, весталками Янсани [92]. Щовечора сеньйор Ніло наповнював кімнату веселощами. В убогій кухоньці Габрієла готувала свої багатства: мідні аракаже, срібні абари і золоту таємницю ватапи. Свято починалося...

Дора належить Ніло, Ніло — Дорі; небагатьох пастушок обдаровував своїми милостями сеньйор Ніло, божок террейро [93]. Вони були нічними кобилками, верховими кіньми для святих, а сеньйор Ніло перевтілювався і уособлював усіх святих — Огуна і Шанго, Ошоссі і Омолу, для Дори ж він був богом Ошала. Він називав Габрієлу Єманжею, богинею води, матір'ю річки Кашоейри і моря Ільєуса, а також усіх джерел, що плескочуть поміж камінням. Освітлений променями місячного світла, будинок-вітрильник плив у повітрі, піднімався на пагорб, вирушав на свято. Пісні — це вітер, танці — весла. Дора — наяда на носі корабля; Капітаном — сеньйор Ніло, він командує матросами.

Матроси приходили з порту: негр Теренсіо, чудовий барабанщик; мулат Траїра, уславлений гітарист; юнак Батіста, виконавець народних пісень; Маріо Краво, дивакуватий святенник, ярмарковий штукар. Сеньйор Ніло свистів, і кімната зникала, вона оберталась на террейро, святе місце для кандомбле і макумби, ставала залою для танців, шлюбним ложем, баркасом без керма на пагорбі Уньан, що пливе під вітрилами у місячному світлі. Сеньйор Ніло щовечора дарував веселощі. Він ладен був завжди танцювати й співати. Сете Волтас, його товариш, був полум'яною шпагою, втраченим променем, страхом уночі, шумом дзвіночків. Коли Сете Волтас, ідучи перевальцем, з ножем біля пояса, яким він скрізь вихвалявся і який так подобався дівчатам, з'являвся з сеньйором Ніло в будинку Дори, будинок обертався у веселий хоровод. Пастушки схилялися перед волхвом, одним з богів террейро, святим вершником цих конячок.