Старо-свiтськi батюшки та матушки
Старо-свiтськi батюшки та матушки читать книгу онлайн
У повісті-хроніці І. С. Нечуя-Левицького (1838– 1918) з неперевершеним гумором, іноді навіть карикатурно змальовано життя українського духовенства 20—40-х років минулого століття. Читача захоплюватимуть смішні пригоди і старосвітських, і новітніх батюшок і матушок – численні «гарбузи» Балабухи, «скакання в гречку» його попаді Олесі, запопадливість у хазяйстві дружини Харитона Моссаковського. Глузуючи з духовенства, письменник з теплою симпатією показав народ, його побут, його несміливі спроби протесту проти різних знущань.
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
– Прощай, моя дорога доню, моя приятелько! Теперечки я зостанусь сама в хаті, як билина в полі. Я з твоєю молодістю неначе вдруге пережила й перебула свою молодість,– говорила Балабушиха, виряджаючи Настю.
Балабуха не спромігся дати за Настю приданого ні мідного шага й тільки надарив своїм благословенням на дорогу.
Балабуха посивів і став аж білий. Балабушиха помарніла й зсохлась, як опеньок, але й в старості зосталась проворною та говорючою. На сьомому десяткові вона почувала, що її сили слабішають, фантазія згасає і замирає, сон тікає од неї. Вона прокидалась вночі, в четвертій, навіть в третій годині, а щоб підсилити свої нерви й прогнати нудьгу, чотири рази на день пила чай. Наймичка часом ставляла для неї самовар в глупу північ. Здається, Олеся тільки й жила чаєм та тютюном. Папіроси вона курила сливе цілий день. І тепер вона любить веселу молоду компанію, цілі вечори дивиться, як танцюють та бавляться молоді паничі та панни, слухає музику та все читає романи. Неважка наука, безробітне життя на довгий час зберегли її сили. Балабуха вже оглух, але ще й досі добре бачить. В Балабушихи навіть цілі усі зуби. Вона дуже не любить ні говорити, ні навіть слухати за смерть.
1881 року
