Вогнем i мечем. Том другий

С. 258. Бахмат — низькоросла, витривала порода коней, що використовувалася у татарській кінності.

С. 328. Данило Нечай — герой народно-визвольної війни 1648–1654 років, сподвижник Богдана Хмельницького, брацлавський полковник (1648–1651). Із 1648 року був одним з організаторів народно-повстанського руху проти польських магнатів і шляхти спочатку на Київщині, а згодом на Брацлавщині й Волині. У червні 1649 року командував передовими загонами селянсько-козацького війська, очолюваного Хмельницьким. У бою під Меджибожем завдав нищівної поразки польсько-шляхетським військам, що полегшило головним силам визволити Старокостянтинів. Відзначився і під час Збаразької облоги. У 1650 році очолив на Волині, Поділлі й Брацлавщині селянсько-козацьке повстання проти польської шляхти, яка за умовами Зборівського договору 1649 року повернулася на Правобережну Україну. У листах до Хмельницького польсько-шляхетський уряд називав Нечая «найбільшим бунтівником» і вимагав суворо покарати його. Загинув 1651 року у нерівному бою з військами гетьмана Калиновського за прикордонну фортецю Красне.

С. 329. Ланова піхота — була створена у Польщі 1655 року. До неї брали селян — по одному селянинові з п’ятнадцяти ланів землі.

С. 349. … короля Густава Адольфа під Тширною під Пуском… — Маються на увазі битви, виграні польськими військами у війні зі Швецією наприкінці 20-х років XVII століття за прибалтійські землі. Густав II Адольф був шведським королем у 1611–1632 роках.

С. 353. … два відважні полковники, Гладкий і Небаба… — Матвій Гладкий (рік народження невідомий — 1652) — миргородський полковник, учасник визвольної війни 1648–1654 років. Брав участь у боях під Корсунем, Пилявцями, Збаражем, у походах на Львів і Замостя. У битві під Берестечком, де було тимчасово полонено Хмельницького татарами, виконував обов’язки гетьмана. Виходець із козацьких низів, Гладкий був у опозиції до старшини шляхетського походження. Він протидіяв вступові на Лівобережжя польських військ, які йшли туди за умовами Білоцерківського договору 1651 року. За свідченням літописця Самовидця, Гладкий після Берестецької битви намагався посісти посаду гетьмана. За наказом Хмельницького страчений.

Мартин Небаба (рік народження невідомий — 1651) — чернігівський полковник, один із видатних українських військових діячів періоду визвольної війни. У травні 1648 року очолив повстання проти польської шляхти на Чернігово-Сіверщині. Після вигнання польських загарбників 1648 року був призначений полковником Чернігівського полку. Брав учать у Пилявецькій битві, у поході селянсько-козацьких військ під Замостя, у Збаразькій облозі та Зборівській битві 1649 року, у поході на Молдавію 1650 року. Виконував важливі дипломатичні доручення Хмельницького. 1651 року керував обороною Чернігово— Сіверщини. Улітку 1651 року під час наступу на Україну литовсько-польської армії, очолюваної Я. Радзивіллом, командував загоном козаків Чернігівського і Ніжинського полків. Загинув у бою під Лоєвом.

С. 433. … це був сам король… — Ян II Казимир (1609–1672) — польський король (1648–1668) із династії Ваза. Родом із Франції, де був кардиналом. Після смерті свого брата, польського короля Владислава IV, був запрошений на польський престол. За Яна II Казимира всі сили Речі Посполитої були спрямовані на придушення визвольної війни українського народу. 1649 і 1653 року він особисто очолював народне ополчення в Україну. Війни, які Річ Посполита вела за його правління, викликали соціально-економічну кризу, загострили класові суперечності в країні й послабили королівську владу. Спроби Яна II Казимира зміцнити королівську владу викликали опір магнатів. У 1668 році король зрікся престолу і виїхав до Франції, де й помер у Невері.

С. 433. Ієронім Радзейовський (1622–1667) був коронним підканцлером, вів інтриги проти Яна II Казимира, був засуджений і втік до Швеції. Під час шведської навали слугував окупантам, прибув до Польщі укупі зі шведським військом. Виведений у романі «Потоп».

С. 433. Єжи Оссолінський (1595–1651) — польський магнат, коронний канцлер (із 1643-го). Проводив загарбницьку політику щодо України. Належав до правлячих кіл шляхетської Польщі, які домагалися зміцнення королівської влади та обмеження феодальної анархії. Через спротив переважної більшості польських магнатів і шляхти змушений був відмовитися від своїх політичних намірів. У зовнішній політиці орієнтувався на габсбурзьку монархію, у союзі з якою готувався почати війну проти султанської Туреччини, сподіваючись на військову підтримку українського реєстрового козацтва. На початку народно-визвольної війни намагався схилити на бік шляхетської Польщі керівну верхівку козацької старшини і з її допомогою придушити повстання українського народу. Проте ці підступні плани зазнали краху. Під час Зборівської битви 1649 року, у якій польсько-шляхетські війська зазнали поразки, Оссолінському вдалося підкупити кримського хана Іслам-Гірея III і домогтися укладення Зборівського договору.

С. 454. Під Зборовом укладено перемир’я… — Зборівський договір було укладено між Богданом Хмельницьким і польським королем Яном II Казимиром 8 серпня 1649 року, після перемоги українських селянсько-козацьких військ над польсько-шляхетською армією під м. Зборовом. Хмельницький вимушений був підписати його під тиском кримського хана Іслам— Гірея III, який зрадив і перейшов на бік шляхетської Польщі. Договір формально підтверджував права і привілеї козацького війська. Кількість козаків у реєстрі встановлювалася у 40 тисяч і була значно менша за фактичну. У трьох воєводствах — Київському, Чернігівському і Брацлавському — влада польської шляхти обмежувалася. У них не повинні були розміщуватися польські війська. Адміністративні й інші посади мали право обіймати тільки представники української шляхти, козацької старшини і міщанства. За гетьманом закріплювалося володіння Чигирином. Учасники війни не мали зазнавати жодних покарань. Київський митрополит діставав місце у сенаті Речі Посполитої. Згідно з договором скасовувалась унія, проголошувалася свобода православного віросповідання. Польські пани могли володіти своїми маєтками в Україні. Селяни-повстанці, які не потрапляли до реєстру, поверталися до своїх панів. Однак сейм Речі Посполитої не затвердив Зборівського договору. Магнати і шляхта не погодилися навіть на незначний компроміс. Фактично договір так і не набув чинності, визвольна війна тривала й далі.

Євген Литвиненко