Наше меню (нажмите)

Сон кельта

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Сон кельта, Льоса Маріо Варгас-- . Жанр: Историческая проза. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Сон кельта
Название: Сон кельта
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 196
Читать онлайн

Сон кельта читать книгу онлайн

Сон кельта - читать бесплатно онлайн , автор Льоса Маріо Варгас

Маріо Варґас Льоса (нар. 1936) — всесвітньб відомий перуано-іспанський прозаїк, драматург, есеїст, філософ, публіцист, політичний та громадський діяч, лауреат Нобелівської премії 2010 р. за «зображення прихованих механізмів влади і найяскравіші картини людської боротьби, бунту і поразки». Таке формулювання перш за все відноситься до роману Льоси «Сон кельта» (2010). 

В основу сюжету покладено реальну історію легендарного борця за незалежність Ірландії Роджера Кейсмента. Колишній британський консул, якому надали широкої популярності звіти про лиходійства, що чиняться колонізаторами в Конго і Амазонії, був страчений за заклики до заколоту проти панування Британської імперії. Останні свої дні Кейсмент провів у камері у повній ізоляції, зраджений друзями та соратниками, обуреними його змовою з німцями і гомосексуальними зв’язками, про які стало відомо з його щоденника — чи то справжнього, чи то сфальсифікованого.

2010 року у видавництві «Фоліо» вийшов роман Льоси «Витівки кепського дівчиська».

Роман «Сон кельта» українською друкується вперше.

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту pbn.book@yandex.ru для удаления материала

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 101 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

Єдиною очевидністю була для нього переконаність у тому, що ідея великих благодіянь для тубільців не відповідала істині. Він довідався про це, наприклад, слухаючи десятників, які супроводжували Стенлі під час його подорожі в 1871—1872 роках, коли він вирушив на пошуки доктора Лівінґстона, вони розповідали, що та експедиція була набагато менш мирною, аніж ця, в якій він, безперечно, виконуючи інструкції самого Леопольда Другого, виявляв велику обережність у взаєминах із племенами, з чиїми вождями — чотириста п’ятдесятьма в загальній кількості — він мав підписати угоди про передачу їхніх земель та їхньої робочої сили. Події, про які розповідали брутальні чоловіки, які втратили людську подобу внаслідок тривалого перебування в джунглях, примушували волосся ставати дибом. Спалені села, вожді, яким відтинали голови або розстрілювали їхніх дружин та дітей, коли вони відмовлялися годувати учасників експедиції або надавати їм носіїв, провідників і мачетеро, що прорубували б їм дорогу в джунглях. Ці давні товариші Стенлі боялися його й вислуховували його догани мовчки та з опущеними очима. Але вони сліпо довіряли його рішенням і говорили з релігійною шанобливістю про його знамениту подорож тривалістю в дев’ятсот дев’яносто дев’ять днів між 1874 і 1877 роками, під час якої померли всі білі й велика частина африканців.

Коли в лютому 1885 року на Берлінській конференції, де не був присутній жоден конголезець, чотирнадцять головних держав, які брали там участь на чолі з Великою Британією, Сполученими Штатами, Францією та Німеччиною, великодушно подарували Леопольдові Другому, поруч із яким невідлучно перебував Генрі Мортон Стенлі, два з половиною мільйони квадратних кілометрів Конго та двадцять мільйонів його жителів, для того, щоб він «відкрив цю територію для комерції, заборонив рабство й цивілізував поган, навернувши їх на християнство», Роджер Кейсмент, якому щойно виповнився двадцять один рік і який уже рік жив в Африці, вітав цю подію. Так само вітали її всі службовці Міжнародної асоціації Конго, які в передбаченні цього дару працювали вже певний час на тій території, закладаючи основи для проекту, який мав намір здійснити монарх. Кейсмент був хлопець дужий, високий, стрункий, з чорним волоссям і чорною борідкою, глибокими сірими очима, мало схильний до жартів, лаконічний, схожий на дорослого зрілого чоловіка. Його турботи бентежили його товаришів. Хто з них міг сприйняти всерйоз оту мрію про «цивілізаторську місію Європи в Африці», яка не давала спокою молодому ірландцеві? Проте його цінували, бо він був працьовитим і міг завжди допомогти кожному, хто попросить, замінивши його в якійсь роботі або в комісії. Крім куріння, він, схоже, не мав жодних вад. Майже не пив міцних трунків, і коли під час привалів язики розв’язувалися від випитого спиртного й чоловіки починали говорити про жінок, то помічали, що він соромиться й хоче піти. Він був невтомний у переходах по джунглях і любив плавати в річках і лагунах, енергійно вимахуючи руками перед сонними бегемотами. Любив собак, і його товариші пригадували, як під час експедиції в 1884 році, в той день, коли дикий кабан угородив ікла в його фокстер’єра на ім’я Спіндлер, побачивши, як тварина стікає кров’ю з роздертого боку, він пережив нервову кризу. На відміну від решти європейців, які брали участь в експедиції, гроші його не цікавили. Його привела в Африку не мрія стати багатою людиною, а такі мало кому зрозумілі аргументи, як бажання принести прогрес дикунам. Він витрачав свою платню, що становила вісімдесят фунтів стерлінгів на рік, на частування товаришів. Сам він жив дуже скромно. Проте дбав про свій зовнішній вигляд, чепурився, мився й розчісував волосся під час привалів, так ніби перебував не в таборі, розбитому на галявині в лісі або на березі річки, а в Лондоні, Ліверпулі або в Дубліні. Він мав схильність до вивчення мов; опанував французьку та португальську й намагався засвоїти правильну вимову слів із африканських говірок у ті рідкісні дні, коли вони ставали табором біля якогось племені. Завжди записував усе, що бачив, у свої шкільні зошити. Хтось відкрив, що він пише вірші. Коли на цю тему пожартували, то сором’язливість ледве дозволила йому промурмотіти спростування. Він признався, що коли був малий, то батько шмагав його батогом, тому він терпіти не міг, коли наглядачі шмагали тубільців, що впускали на землю вантаж або не виконували наказів. Вигляд у нього майже завжди був замріяний.

Коли Роджер, що дуже повільно одужував від малярії, згадував про Стенлі, його опановували суперечливі почуття. Шукач пригод із Велсу бачив в Африці лише привід для авантюрних подвигів і персонального грабунку. Але хто міг би заперечувати, що він був одним із людей, чиї подвиги описані в міфах і легендах, людей, які зневажали смерть і лише завдяки своїй сміливості та амбіціям знаходили в собі сили, щоб прорватися за межі людських можливостей? Бачили, як він носив на руках дітей, чиї личка й тіла пожерла віспа, як давав пити зі своєї фляги тубільним жінкам, що помирали від холери або сонної хвороби, так ніби ніщо не могло його заразити. Ким був насправді цей чемпіон Британської імперії та амбіцій Леопольда Другого? Роджер не мав сумніву, що ця таємниця не розкриється ніколи і його життя завжди залишиться захованим за густою павутиною вигадок. Яким було його справжнє ім’я? Генрі Мортоном Стенлі цього чоловіка назвав комерсант із Нового Орлеана, який у далекі й туманні дні його юності був до нього великодушний і, мабуть, його всиновив. Ходили чутки, ніби його справжнє ім’я Джон Роулендс, але він нікому цього не казав. Нікому він також не розповідав, що народився у Велсі й дитинство його минуло в одному із сирітських притулків, куди приймали дітей без батька й матері, яких працівники охорони здоров’я підбирали на вулиці. Схоже, ще дуже юним він подався до Сполучених Штатів як охоронець на одному з вантажних кораблів і протягом Громадянської війни спочатку воював там як солдат у лавах конфедератів, а потім у війську янкі. Згодом, здається, він став журналістом і писав хроніки про походи першопрохідців на Захід і їхні битви з індіанцями. Коли газета «Нью-Йорк Геральд» послала його до Африки, на пошуки Дейвіда Лівінґстона, він не мав найменшого досвіду як дослідник. Як він зміг вижити, мандруючи дрімучими джунглями, схожий на людину, що шукає голку в сіні, і як йому вдалося знайти того, кого він шукав, в Уджіджі 10 листопада 1871 року, і хто, згідно з його хвалькуватою розповіддю, був приголомшений привітанням: «Маю честь зустріти доктора Лівінґстона, так я думаю?»

Одним із досягнень Стенлі, яким Роджер Кейсмент найбільше захоплювався у своїй юності, навіть більше, ніж його експедицією від витоків річки Конго до її впадіння в Атлантичний океан, було прокладення між 1879 і 1881 роками караванного шляху. Караванний шлях відкривав дорогу для європейської комерції від впадіння великої річки до величезної річкової лагуни, яка з роками стане називатися так само, як і дослідник, Стенлі-Пул. Згодом Роджер відкрив, що це було ще однією з передбачливих операцій короля Бельгії з метою створення інфраструктури, яка після Берлінської конференції 1885 року дозволила йому здійснювати освоєння цієї території. Стенлі був символом і виконавцем його задуму.

— І я, — не раз казав Роджер Кейсмент, ще перебуваючи в Африці, своєму другові Гербертові Ворду, — мірою того як починав усвідомлювати, що б означала Незалежна Держава Конго, — був одним із його працівників від самої першої миті.

Хоч і не зовсім, бо коли Роджер прибув до Африки, Стенлі вже протягом п’ятьох років відкривав караванний шлях, будівництво першої ділянки якого, від Віві до Ісанґвіли, на вісімдесят три кілометри вгору по річці Конго, де панували дрімучі вологі джунглі, змережані глибокими ущелинами, — а там, де гілля могутніх дерев затуляло сонце, росли дерева, поїдені червою, і тяглися смердючі болота, — було завершене 1880 року. Звідти й до Муянґи на відстані ста двадцятьох кілометрів річка Конго була судноплавною для досвідчених лоцманів, спроможних обминати водоверті, а коли починалися зливи й вода підіймалася, знаходити притулок на бродах та в печерах, щоб не налетіти на скелі, будучи підхопленими однією з бурхливих течій, які безперервно утворювалися та розпадалися. Коли Роджер почав працювати для Міжнародної асоціації Конго (МАК), яка починаючи з 1885 року перетворилася на Незалежну Державу Конго, Стенлі вже збудував, між Кіншасою і Додо, станцію, яку назвав Леопольдвіль. Був грудень 1881 року, за три роки до того, як Роджер прибув у джунглі, й чотири до легального утворення Незалежної Держави Конго. На той час це колоніальне володіння, найбільше в Африці, створене монархом, який ніколи не ступив ногою на його територію, було вже комерційною реальністю, до якої європейські комерсанти могли добутися через Атлантичний океан, долаючи перешкоду Нижнього Конго, непрохідного через бурхливі течії, круті зміни рівня води, покручені лабіринти водоспадів Лівінґстона, завдяки дорозі завдовжки майже в п’ятсот кілометрів, яку збудував Стенлі між Бомою та Віві і яка тяглася до Леопольдвіля та Пула. Коли Роджер прибув до Африки, зухвалі торговці, аванпости Леопольда Другого, почали проникати в глиб конголезької території й вивозити звідти перші вантажі слонової кістки, звіриних шкур і кошики з каучуком із регіону, де росло безліч дерев, які виділяли чорний сік, доступний для кожного, хто хотів зібрати його.

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 101 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)

0