Марина — цариця московська

Може, це не так уже й важливо, які плаття зодягати цариці, руські чи польські, — але й це відіграло свою роль, адже московити були ревниві і чи не вороже ставилися до тих, хто у їхньому домі не дотримувався їхніх звичаїв. Комусь це ще можна було й пробачити, але тільки не Марині Мнішек, яку московити охоче вибрали собі на царицю, що на Московії завжди вважалася матушкою всього народу, царицею-заступницею.

Святковий обід 9 травня 1606 року в Кремлі явно не вийшов урочистим.

Московські бояри та дворяни, як і інші служилі люди, на тім обіді почувалися ображеними — ледь чи не скривдженими.

По-перше, у день Миколи весняного не треба було затівати весільних учт з танцями, «мусікою» і співами, по-друге, цар і цариця все ж таки мали подавати добрий приклад своїм підданим, а по-третє, ті чвари, що їх затіяв пан посол і продовжив пан воєвода (і це — батько молодої), і геть зіпсували їм святково-урочистий настрій і перетворили невимушену радісну веселість на тяжку повинність, коли вони почувалися на царському обіді в кремлівських палатах і геть чужинцями...

Зате гості — поляки — веселилися і гуляли на всю широту! Чи не напропале, як ніби то був останній у їхньому житті святковий обід. Гуляли за відомим принципом: пиймо-веселімося сьогодні, а що завтра буде, то завтра те й покаже. Сьогодні свято, а завтра хоч і потоп!

Яств — різноманітних і вишуканих, але в більшості не руських, незнайомих московитам, — було вдосталь, хмільного питія — не міряно (слуги лише встигали його підносити). Не вгавала музика, старалися танцівники і співаки — весело було розвесело! І сам цар був у просто-таки пречудовому настрої, їв і пив, проголошував за гостей заздравні тости, жартував, сміявся (цариця, правда, сиділа мовчазно і була стримана, все ніяк не могла забути вибрик рідного батька, але на неї ніхто не звертав уваги) і заохочував до веселощів своїх гостей.

Гості старалися.

Особливо налягали на веселуху — хмільні напої, на різні варенухи та меди... А від них так вдаряє в голову і часто й ноги відбирає!

Конрад Буссов, який на тім бенкеті і пив і їв мало, а лише спостерігав за тим, що діялося в кремлівських палатах, пізніше засвідчить у своїй «Московській хроніці»:

«Поляки на радощах так перепилися, що при роз’їзді, направляючись на свої квартири, надто бешкетували (чи уявляли себе в ролі переможців? — В. Ч.). Вони порубали (навіть так? — В. Ч.) і обранили шаблями московитів, які зустрічалися їм на вулицях. Жінок знатних князів і бояр вони витягували силоміць із карет і вдосталь знущались над ними, що руські мовчки запам’ятовували, думаючи свою думу».

Думаючи свою думу...

Все спостерігали — особливо безчинства гостей, чию співплемінницю вони обрали собі за царицю, — все за­пам’ятовували і...

І думали думу свою.

В тім числі й ті, хто був на царській службі і мав доступ до Кремля, придворні бояри і дворяни, стрілецькі воєводи і слуги...

Так почало визрівати повстання...

10 травня 1606 року, МОСКВА, КРЕМЛЬ — ТРЕТІЙ ДЕНЬ ЦАРСЬКОГО ВЕСІЛЛЯ

Того дня цариця Марина приймала духовенство на чолі з патріархом Ігнатієм. Цариця сиділа на троні, а духовенство низько їй кланялось, ледь чи не замітаючи перед собою підлогу бородами розкішними, істинно руськими.

Відкланявшись, піднесли матушці «рысьи меха, соболей, бокалы, парчу».

«Невдовзі багато хто з церковних ієрархів будуть анафем­ствувати «розстригу», який посадив на царство не хрещену в православії дівку «люторкские веры», і забудуть, як самі вітали свою імператрицю», — зауважить один з тих, хто писатиме про Марину Мнішек.

Правда, іноземне вбрання Марини Мнішек їм тоді, за першого вітання цариці, все ж не сподобається, але вони — патріарх, архімандрити, єпископи, ігумени та ін., як згадуватиме Арсеній Єлассонський, знову пішли у палац «з численними подарунками царю і цариці...». Вищим клірикам московської церкви чомусь здалося, що за першим разом, як вітали царицю-матушку, вони зробили надто скромні «подношения» — якісь там «рысьи меха, соболей, бокалы та парчу» піднесли. Біднувато, як для володарки Кремля і царства-государства Московського! Тому «наступної неділі патріарх, архимандрити, ігумени і ми пішли до палацу з численними дарунками цареві і цариці, що складалися із срібнопозолочених ікон, оксамитів золототканих, срібновизолочених кубків, оксамитів і соболів». І далі Арсеній Єлассонський пише, що вони «прийшли до палацу, коли там вже чекали вельми багато знатних бояр та інші особи, які прийшли з численними дарами і багли їх піднести царю і цариці. (Це ті дарувальники багатих дарів, котрі, як цар і цариця втратять владу, будуть шпигати їх як «дєвку з Польщі» і збіглого «розстригу» Гришку Отреп’єва».) Зайшовши до золотої палати слідом за архієреями, патріарх спочатку благословив царя і царицю, які сиділи на царських багатих тронах, і сів праворуч біля царя на меншому троні, гарно вбраному. Піднявшись, патріарх підніс цареві всі дарунки, попередньо і потім благословив його, також він підніс дарунки і цариці, благословивши її. Точно так же благословили царя і царицю всі архієреї і вручили дарунки, а архімандрити і ігумени піднесли дари царю і цариці, поклонившись їм. Отже, не здалося приємним патріарху, архієреям, боярам і всьому народові, які бачили царицю, зодягнену в невідому іноземну одіж, яка мала на собі польське вбрання, а не руське, як то було прийнято в царському чині і як це робили царі раніше. Все це вельми сильно (всіх) засмутило. Це й слугувало причиною і приводом до багатьох бід, до погибелі царя і всього народу обох національностей, руських і поляків».

Доки духовенство, хоч і незадоволене іноземним вбранням царя й цариці, все ж не без підлабузництва «золотило ручку» цариці, цар тим часом вітав польських жовнірів, які — разом з російськими козаками — складали основну його військову силу, пообіцявши їм виплатити по 100 злотих кожному, а тому вони дружно гаркнули «віват» цареві і пообіцяли за таку щедру платню горою стояти за його величність.

Розчулений цар розпорядився надалі готувати для жовнірів тільки на царській кухні і готувати тільки їхні національні, себто польські, страви.

Тут і стався фатальний «прокол».

Річ у тім, що 10 травня польським жовнірам приготували на царській кухні «кушання по-польськи», в тім числі й варену та смажену телятину.

Всього лише варену і смажену телятину — звичайнісіньку страву, як на теперішні руські виміри, але що тоді, року 1606-го, зчинилося у Москві!

Це як руські кухарі, загледівши, що на царській кухні варять і смажать телятину (для поляків, правда, але ж і для царя та цариці водночас), та розповіли про те московитам. Як свідчить цитований вище К. Буссов, після тієї злополучної телятини «у цареві стали дуже сумніватися і руським почали казати, що він, мабуть, поляк, а не московит, адже телятина вважається у них (московитів. — В. Ч.) нечистою і її не їдять».

І додає красномовну фразу:

«Вони (московити) це мовчки стерпіли, очікуючи зручного випадку».

Ось до чого призвела всього лише варена і смажена телятина, яку залюбки споживали поляки (а з ними і цар Дмитрій) і яку в ті часи традиційно не вживали московити, вважаючи таке м’ясо нечистим...

Всього лише варена і смажена телятина, якась там печеня з телятини, що її любив споживати (розпробувався, ще коли перебував у поляків) цар Дмитрій, і як дорого йому обійдуться його кулінарні уподобання!

Телятина — м’ясо не тільки дуже смачне, але й дієтичне — не жирне і не дуже ситне. На продаж ідуть туші бичків і теличок від трьох до п’яти місяців, яких вирощують у спеціальних загонах...

Це з Інтернету, всесвітньої павутини: «Російська кухня. М’ясні блюда», рік 2008-й.

Ще з того ж Інтернету.

Оскільки в телятині практично немає жиру, її треба готувати у якій-небудь рідині, приготувавши в соусі, запікати на решітці і постійно поливати соусом. Добре приготувати телятину зможе досвідчений кулінар... Дуже цінується вирізка — найвишуканіша частина телятини, що розташована між тонким філеєм і крижами. Такий філей використовується для приготування ростбіфів на сильному вогні — так м’ясо стає смачнішим і вкривається рум’яною скоринкою...