Мазепа. Людина. Полiтик. Легенда.

Невелика (у порівнянні з байронівською) поема Віктора Гюго «Мазепа» (1828) є надзвичайно насиченою яскравими, гіперболізованими образами – змучений жахливою карою Мазепа, його могутній кінь, безкраї степові простори, зграї хижих птахів-стерв'ятників, які чекають на здобич тощо. Поема складається з двох частин – у першій (більшій) викладена власне історія Мазепи, а в другій міститься філософське порівняння долі митця, людини творчої, з долею головного героя поеми.

Тема нещасливого великого кохання, що ламає рамки умовностей, не могла не знайти відображення і в музиці доби романтизму. Перелік музичних творів, у котрих використано образ Мазепи (здебільшого в байронівському трактуванні), нараховує двадцять одну позицію. Це твори французьких, німецьких, навіть американських композиторів, що були створені в проміжку між 1837 і 1925 роками. Найвідоміші з них – звісно ж, симфонічна поема № 6 великого угорця Ференца Ліста («Мазепа») та однойменна опера Петра Чайковського.

Синтез літературних, музичних і живописних засобів породив навіть специфічний тип видовища, яке поєднувало елементи мелодрами та цирку з дресированими кіньми. Байронівська історія Мазепи багаторазово пристосовувалась до цієї мети: в Сполучених Штатах (1825), Англії (1823, 1831) та Італії (1838). В афішах вистав і в стилізації героя використовувались художні образи Жеріко і Верне. У другій половині XIX століття значного успіху в цирковій ролі Мазепи здобула американська акторка Ада Менкен. Ці спектаклі започаткували вид іконографічних документів – зображень конкретних акторів у ролі Мазепи. Така роль спіткала навіть… англійського короля Вільгельма IV в сучасній йому англійській карикатурі, де володаря несе кінь з написом «реформа», перескакуючи при цьому струмок з написом «революційний потік».

Треба визнати, що Мазепа в прочитанні Байрона чудово годився на роль романтичного героя. Його історія, заснована на екзотичних реаліях, містила сюжет нещасливого кохання і жорстокої кари. Нескінченний галоп коня (мотив, що сам по собі дуже впливав на романтичну уяву) водночас сприймався як знаряддя долі, яка готувала Мазепу до великих політичних звершень. Важливим нам видається образ табуна диких коней, яких зустрічає втомлений кінь Мазепи зі своїм напівживим вершником. Вони символізують справжню свободу і неприборканість, що знайшла собі притулок десь в таємничих і неосяжних українських степах… Навіть остаточна поразка гетьмана приносить йому «німб мучеництва». Зрештою, має певне значення і певний еротичний елемент образу – пластика молодого оголеного тіла в динаміці, краса людини і тварини.

Варто пригадати, що вищезазначені мотиви забезпечували популярність згаданого образу Мазепи в середовищі широкої публіки, жадібної до гострих відчуттів, сенсації та екзотики, що чудово використовували театрально-циркові видовища.

Окрім такого поверхового сприйняття постаті Мазепи, існувало і існує інше, значно глибше. Коротко його можна визначити як «Мазепа – бунтар». Байронівський «шляхетний злочинець», який заради справжнього кохання кинув виклик суспільному порядкові і зазнав за свій вчинок покарання. Любов до волі і поразка у боротьбі з силами зла дозволяють провести цікаві паралелі з образом митця, Прометея, який поліг жертвою на вівтарі ідеалу. Привнесений французькими художниками до поеми Байрона мотив хижих птахів, що кружляють над тілами Мазепи та його коня, така собі «прометеївська стилізація» постаті Мазепи не є випадковою. Цікаво, що і тут інтуїція генія не підвела Байрона – мало того, що український гетьман був сам поетом і покровителем мистецтв, про що Байрон не знав, так ще і в свідомості багатьох українців, навіть не знайомих із твором британського поета, Мазепа сприймався і сприймається саме як герой-мученик, покараний за виклик, який він кинув імперії.

Підсумовуючи сказане, зауважимо, що в романтичній уяві Заходу рішуче переважає Мазепа молодий над Мазепою старим, Мазепа – нещасливий коханець над Мазепою – політиком. Найбільшим інтерес до постаті Мазепи був у першій половині та в середині XIX століття, поступово згасаючи наприкінці доби романтизму. Проте на той момент український гетьман вже міцно зайняв своє місце в галереї світових образів-символів, і повне забуття йому вже більше не загрожувало.

Насамкінець скажемо кілька слів про те, як постать гетьмана змальовувалася в польській літературі.

Гетьман Мазепа не відіграв в історії Польщі значної ролі ні в позитивному, ні в негативному плані. Польським народним героєм (таким собі анти-Хмельницьким) він міг би стати, якщо б тільки здійснив повернення козацької України до Речі Посполитої, чого він навряд чи коли-небудь щиро прагнув.

Цікаво, що незважаючи на популярність Байрона, поему якого було видано 1843 року в польському перекладі Антонія Едварда Одиньця, європейський романтичний міф про Мазепу знайшов у Польщі досить слабке відображення. Досі єдиними прикладами є кілька картин та малюнків Боратинського, Коссака, Гєримського та Павлішака.

Причин цього, схоже, було декілька. Польська традиція зберегла історію Мазепи у версії, відмінній від натхненної, але сильно ідеалізованої стилізації Байрона. Про те, що ця традиція була ще жива, свідчить вищезгадана поема Мусьницького (1803). Видання та перевидання мемуарів Пасека (1836) і Отвіновського (1838) множили подробиці стосовно тривіального тла випадку. Зраджений чоловік, мовляв, був не могутнім і мстивим магнатом, а звичайним небагатим шляхтичем, волинським сусідом Мазепи. Героїня роману була не нещасною дамою, виданою заміж проти своєї волі, а такою собі нудьгуючою провінційною пані, охочою до романтичних пригод.

Крім того, незалежно від цих другорядних обставин, на схвалення не міг розраховувати сам факт роману з чужою дружиною. У старій Речі Посполитій подружня зрада зустрічала загальний осуд, а часом, особливо коли йшлося про представників нижчих суспільних прошарків, могла бути підставою до винесення таких собі квазісудових покарань. Спокусник, який був упійманий на гарячому і на місці покараний чоловіком, отримував, на загальну думку, те, чого заслуговував. Мазепа, нагий, вимазаний смолою та пір'ям, прив'язаний обличчям до хвоста власного коня, перетворювався на постать, не тільки позбавлену будь-якого героїзму, але й просто комічну. Виразні сліди такого сприйняття його історії зберегли польські прислів'я «Мажеться, як Мазепа» та «Вимазаний, як Мазепа». Вони сформувалися під впливом польської фольклорної традиції, заснованої на легенді, створеній Пасеком. їхньому розповсюдженню міг допомогти один простий чинник – фонетична співзвучність дієслова «мазати» та прізвища «Мазепа». До речі, чи не було це співзвуччя власне підґрунтям для творення такого компонента міфу, як мазання майбутнього гетьмана дьогтем, у версії Пасека, Отвіновського та Мусьницького? Нам здається, що це питання вимагає подальших ґрунтовних досліджень.

Проте навіть вільний від усіх описаних застережень, байронівський Мазепа, герой романтичної Європи, не зміг би увійти до пантеону власне польського романтизму. Його драма була драмою особистою, а кара, якої він зазнав, не була пов'язана зі служінням вітчизні – те, що вимагалось від ідеального польського героя (типу гетьмана Чарнецького). Щоб удостоїтись такого звання, нещасливий коханець мав би перетворитись на воїна і мученика, як у багатьох польських творах тієї та пізнішої епохи (герої поеми «Діди» Міцкевича або шляхтич Кміциц з відомого роману «Потоп» Генріка Сенкевича).

На героїзацію в польській традиції XVIII – XIX століть скоріше міг би розраховувати Мазепа старий, який узяв на себе безнадійну боротьбу за свободу вітчизни, подібно до багатьох польських героїв, що зазнали поразки, але зберегли честь. Однак в цьому разі молодечі гріхи і кара, що принижувала шляхетську гідність, ставали зовсім не тим епізодом, який заслуговує на те, аби його пам'ятати. Польський шанувальник постаті Мазепи (а вони, як ми побачимо далі, були), який намагався надати їй героїчного виміру, мусив обійти або зовсім по-іншому інтерпретувати події, що полонили уяву читачів Західної Європи з Байроном на чолі.