Темнота

На дворі лютий, гострий вітер, саме сьогодні повіяло ним від Уралу — загуло, закрутилося, посипало густим, дрібним, колючим снігом.

Кілька хвилин по восьмій до контори входить високий чоловік, що, осліплений гострим світлом лямпи, зупиняється біля порога. На ньому одяг, з якого вилазить шматками вата, ноги замотані ликом, соломою, на голові купа дивовижно зложеного ганчір'я. Обличчя темне, заросле, вуса вкриті льодом. Здавалось, що він п'яний… Не стояв, а хитався на довгих, тонких ногах.

— Ви Мороз будете? — запитав Ворман приходька.

— Мороз, — відповів той спокійно.

— Іван Григорович?

— Так.

— Востаннє працювали в радгоспі ім. Дзержинського — Мошни, Шевченківська округа?

— Так.

— Підходьте ближче, познайомимося. Я Ворман, може чули. Сідайте, — і вказав на дерев'яне крісло з поруччям. Іван сів. — Курите? — Іван простягнув зовсім чорну руку і взяв цигарку. При тому стягнув з голови ганчір'я. Купа розкуйовдженого волосся виглянула на світ.

Ворман кілька разів глянув на Мороза.

— Ну, от. Я запросив вас сюди з наказу начальника ҐПУ Ягоди. Маємо про вас точні і вичерпуючі відомості. Хочемо доручити вам керівництво великим ділом. Завтра летите літаком до Ухти і там почнете роботу. Не зобов'язані вертатися до вашого бараку, ночуєте у мене, а там переходите в свобідний стан.

Ворман глянув на Мороза, слідкував, видно, яке враження зробить на того його заява, але Іван був весь у своїй бороді і його майже не видно. Рухи його далі спокійні і байдужі.

— Ну, що ви на це? — питає Ворман.

— Діло нове, — каже Мороз глухим голосом.

— Думаю, що ви з ним справитесь?

— Побачимо.

— Як ваше здоров'я?

— Нічого. Два-три дні нормального стану і пройде. Кінцівки, на щастя, цілі.

— За ваші кінцівки наперед подумано. У нас тут діло, потребуємо людей… І велике діло. Ухт-Печорський комбінат — нафта, вугіль, ліс, будова залізниць, доріг, міст, освоєння білих плям. Завдання гідне ваших здібностей, Мороз, і я певен, ви не будете до нас в претенсії за деякі турботи, вам спричинені. До вашого розпорядження прийде п'ятнадцять тисяч робочої сили, а згодом, за пляном тисяч сімсот-вісімсот. Понад триста тисяч квадратових кілометрів простору…

— Спробуємо, — каже Мороз.

— Ну, от… А тепер ідіть зо мною…

І вони виходять, на дворі чекає машина, сідають і їдуть проти різючого вітру, згодом зупиняються перед невеликим дерев'яним будинком з мезаніном. Входять до середини, Ворман дає розпорядження, а Іван відразу йде до вмивальні. Ванна, бритва, чиста білизна, чистий одяг. Все готове, все чекає. Іван не Дивується, все так є, так бути має, скидає своє лахміття, згрібає з себе пудами багно і воші, вода у ванні стає чорною, випускає її, впускає чисту і так три рази. А далі бриє страшну, дику бороду, розчісує патли. По годині на нього глянула з дзеркала костиста, бліда личина, подібна почасти на людину, почасти на рибу. Великі вгрузлі очі, могутні брови — і це все.

Побачив свою вечерю. На білому, круглому столі краяна печеня, паштетова ковбаса, білий хліб, чорна ікра, масло, чай і вино.

— На жаль, не можу з цього скористати, — каже Іван. — Щось потонше. У мене, бачте, присох до спини шлунок.

— Ах, так. Вибачайте, Іван Григорович… Я зараз. Пройде.

— А того — мене трохи розібрало у ванній… На цей раз вже… — не договорив речення і вже гримнув на поміст. Здається чути, як заторохтіли його кістки.

Очуняв Мороз у білому ліжку, вузька, тепла кімната, столик і стілець. Над ним стояв з посміхом Ворман.

— Вибачайте. Це зо мною вперше така комедія… Воно пройде.

— Ясно — пройде, — каже Ворман. — Тепер не вставайте, вам принесуть чай, а завтра о шостій ми з вами зустрічаємось. Бажаю спокійної ночі! — і Ворман вийшов.

Дивне почуття огорнуло в цей мент Івана. Не вірилось. Не розумів, здавалось, де знаходиться. Подивився вправо, вліво, помацав простирало, білу подушку. Прикритий товстою, шерстяною, сірою прикривкою. Глянув на свої прозоро-воскові руки, кинув погляд на стіни — дерев'яні, небілені, негладжені, але свіжі, що пахнуть сосною. Малий під склом портретик Сталіна і невелике, подвійне, зовсім замерзле вікно.

І пригадав свій барак, з якого витягнуто його годину тому. Довга, вузька, заморожена, мокра щілина з двома поверхами нарів, з вузьким проходом посередині і багато сотень тіл по обох боках проходу. Бачить їх, ті тіла, в їх нереальному світі. «І прийде господар, і візьме тих слуг невірних, і вкине в преісподню, де буде плач і скрегіт зубів», — читалось колись. Ціла земля виринає в пам'яті — континенти, океани, рівнобіжники, широти. Де те місце на плянеті, в якому він зараз знаходиться? Де та непомітна точка на глобусі?

До кімнати хтось постукав, і ввійшла дівчина, молода, свіжа, білява у ватянці, у руках у неї таця, на якій парує кварта молока, мисочка вівсяної каші, кілька окрайців білого хліба, шматок масла і двоє яблук.

— Добрий вечір! — сказала дівчина, і голос дзвенів соковито й молодо. — Хочете вечеряти?

— Дякую. — сказав Іван.

— Не вставайте, не вставайте. Дам вам до постелі.

— Дякую, — каже Іван.

— Вам так не вигідно, вам треба роздягнутись, може вам помогти, може покликати лікаря?

— Ні. Дякую. Все добре. Ставте отут — і Іван трошки звівся на ліктях. Дівчина підмостила вище подушку і поставила перед ним тацю. Іван почав їсти, а дівчина дивилась на нього великими очима. В тих очах Іван бачив багато гарного і доброго. Дівчина помагала йому, подала йому велику, дерев'яну ложку, мазала хліб маслом, краяла яблуко. Іван мовчки і спокійно їв, і коли все скінчилось, відкинувся назад на подушку, а дівчина забрала тацю, поправила в печі, приставила до ліжка стілець, запитала, чи нічого йому не бракує, забрала тацю і пішла. При дверях Іван затримав її. — Завтра розбудіть мене о п'ятій, — сказав він. Дівчина кивнула з посмішкою головою і пішла.

На другий день ще затемна Іван виходив із свого готелю одягнутий у білий з високим коміром кожух, сиву з наушниками шапку, у валянках на ногах. Машина під свист вітру повезла його порожніми, темними вуличками до того ж будинку, де вчора вперше зустрівся з Ворманом, там уже світиться, і Ворман чекає.

— Ну, як справи, Іван Григорович? — питає Ворман і подає руку.

— Пройде, — каже Іван.

— Сідайте — почнем, — і подав Іванові пачку цигарок «Зефір». Іван закурює. — Діло таке, товаришу Мороз, — почав Ворман, — виконуючи гасло ЦК «поставимо північ на службу п'ятирічкам», чергова сесія ЦІК СССР з минулого року, прийняла плян дослідження та експлуатації нафтових і вугляних засобів Печорського басейну. На основі цього… (Ворман підійшов до карти і загально окреслив район між Двиною і Об'ю на північ від шістдесятого рівнобіжника)… отут в цьому місці… (Ворман вказав на карті) здовж річки Чіб'ю, поблизу Ухти — допливу Іжми, що впадає до Печори, має постати нове будівництво, завданням якого буде освоєння території і використання підземних багатств в інтересах радянського господарства. Іжма, Вимь, Вичегда, Кельтьма, — це місця, де є родовища нафти. Західні відноги північного Уралу і доплив Печори Уса — вугіль. Поклади нафти нам ще невідомі достаточно, натомість поклади вугілля відомі, вони величезні, на кілька століть, мільярди тонн, місцями виходять на поверхню, одне лихо — вони далеко і місцевість не освоєна.

— Минулого року, — продовжує Ворман, — ми зорганізували дослідчу експедицію в складі ста двадцяти людей, яку ми назвали Ухтинською, завданням якої було дослідити басейн Ухта-Чіб'ю, і вона дала початок Ухт-Печорлагові — першій дитині першої п'ятирічки. Тепер ви там знайдете п'ятнадцять тисяч робочої сили і вашим завданням буде: 1) Побудова залізниці Котлас—Воркута (Ворман вказав на карті) тисяча сто кілометрів довжини, побудова автодороги Усть-Вимь-Чіб'ю триста кілометрів довжини, побудова трьох нових міст Чіб'ю, Кожва, Воркута і 2) дослідження і експлуатація природних багатств на північ від шістдесятого рівнобіжника до устя Печори і Канінського півострова.