Золотий Ра

Він збудував собі величезний мармуровий палац, оздобив його з небаченою пишністю, в царському дворі жило багато танцюристок і співаків, а славетний поет Анакреон оспівував веселе життя в цьому щасливому домі. Така пишність була хіба що в палаці перського Царя.

Полікрат уклав договір про дружбу з фараоном Аб-мосе й обмінявся з ним багатими подарунками. Він дуже часто писав йому листи, а в листах розповідав про свої успіхи. Чутки про щасливого Полікрата доходили до Аб-мосе й так, це, зрештою, дуже стривожило фараона, й він якось теж написав Полікратові листа: мовляв, це дуже приємно, коли тобі щастить, але не треба забувати, як ревниво ставляться боги до щастя смертних людей. Для себе, мовляв, я бажав би, щоб мені щастило тільки через раз. Я зроду не бачив такої людини, мовляв, якій би раз у раз щастило і яка, зрештою, не скінчила б вельми погано. Отож вислухай, мовляв, мене й зроби так, як я пораджу. Перелічи в пам'яті все, що маєш, і вибери з-поміж нього найдорожчу й найлюбішу для тебе річ. А тоді позбав себе тієї річі. Й так чини щоразу, коли тобі надміру щастить.

Полікрат прочитав листа й весело розреготався, коли ж нареготавсь досхочу, то сів і замислився. Боги справді ревниво ставились до щасливих людей, яким без угаву таланило. Полікратові стало дуже шкода себе. Що він робитиме, коли боги помітять його щастя й раптом схаменуться? Щастити ж справді не може без кінця.

На жіночій половині палацу було гамірно, чулися радісні й заклопотані голоси. Жінки й рабині готувалися до весілля старшої Полікратової доньки, а в нього на серці був тягар, загроза з небес видавалася дедалі страшнішою.

Полікрат ходив палацом і заглядав до всіх дверей, поплентався до скарбниці й знову зійшов нагору, шукаючи найдорожчу для себе річ. Усе здавалось не досить цінним і давно набридлим. Отак він довго блукав, аж нарешті згадав про старовинний перстень, якого носив ще Геракл — прапращур їхнього роду.

Той великий золотий перстень з видовженим смарагдом, у якому ряхтіла яскраво-зелена зоря, певно, божественний погляд Геракла.

Душу Полікрата пойняв страх. Невже можна позбутись оцього небесного дару? А потім цей страх перелився в страх за власне життя.

Тепер Полікрат уже не вагався. Він одкупиться від заздрих богів саме цим перснем Геракла. Боги побачать його щедрість і надалі не чинитимуть йому перепон.

Він ляснув у долоні й звелів рабам нести себе до причалів, де завжди стояв напоготові під вітрилами п'ятдесятивесельний бойовий корабель. Полікрат заплив далеко-далеко в море, тоді зняв перстень з пальця й щосили пошпурив його в найбільшу глибінь, де не міг би дістати дна й найуправніший мисливець за губками.

Спочатку йому ніби відлягло. Тепер жодне божество не позаздрить людині, що викинула в море цілий скарб, ще й з власної волі. Та коли Полікрат підплив до берега й висів з корабля, на душі в нього було вже не так легко. Він утратив найдорожчу річ!

За три дні почалось весілля, пишний палац плавав на хвилях пісень Гіменея, гості півлежали на крабатах і піднімали повні розведеного водою вина кіліки за щастя молодят, а господар палацу не міг прогнати з-перед очей чорну хмару. Навіщо він послухав Аб-мосе?

Полікрат відчув себе найнещаснішою в світі людиною. Той коштовний перстень був священним талісманом в усіх його вчинках і думках, відтепер йому, Полікратові, ніколи в житті більше не поталанить. Десь-то нереїди підібрали перстень Геракла й піднімають дурного смертного на глум...

Отак Полікрат ятрив собі серце, аж поки підійшла служниця й шепнула на вухо кілька слів. Цар невдоволено сіпнув кощавим ліктем, а тоді знехотя підвівся й поплентав до дверей.

За порогом стояв старий зморшкуватий рибалка. Полікрат сердито його спитав:

— Чого тобі треба, Дормідонте?

Дормідонт уклонився йому й сказав такі слова:

— Я не мав чого подарувати твоїй доньці на весілля, але сьогодні нереїди загнали в мої сіті ось цього тунця. Такої чудової рибини я не ловив навіть замолоду. Це, певно, знак якогось божества. Такий тунець гідний лише царського столу, Полікрате. Я був твоїм рабом, ти відпустив мене на волю, тож я з радістю дарую тобі цього тунця.

Тунець і справді був великий і криваво-червоний, а очі його світилися мерехтливим зеленим вогнем. Було навіть дивно, як відпущеник Дормідонт дотяг такого велетня на собі, але Полікрат лише досадливо скривився:

— Віддай його поварним рабам.

А сам знову поплентав на оте нудне весілля. По тривалому часі просто до нього підбіг убраний У брудний хітон поварний раб, на закривавленій долоні в нього блищав золотий перстень з величезним ясно-зеленим смарагдом.

— Де ти його взяв?!

— Знайшов у череві Дормідонтової рибини, Полікрате!

Й знову написав Полікрат листа фараонові Аб-мосе, й знову хвалився йому своїм щастям. Тепер він уже, мовляв, напевно знає, що таланить йому неспроста: він став улюбленцем якогось доброго, щедрого бога.

А фараон відповів йому так: «Твій лист мене ще дужче збентежив, Полікрате. Я тепер остаточно збагнув, що за тобою пантрує якась таємнича ворожа сила, вона вирішила поглумитися з тебе й жорстоко вдарити тебе. Ми уклали договір про дружбу й вічну любов, але я передчуваю, що незабаром доведеться оплакувати когось, через те вирішив розірвати наш союз і повернути тобі твої дарунки. Не хочу більше писати й одержувати від тебе листи, щоб не знати бодай про твої майбутні біди!»

Цей лист збентежив Полікрата й навіть засмутив його.

Та ось через три роки після смерті Кіра новий перський цар Камбіс пішов походом на Єгипет. Військо Камбіса було б загинуло в аравійських страшних лісках, але боги відступились од Єгипту. Аб-мосе раптово помер, а його колишні союзники — арабські князьки — після цього дали персам себе підкупити. Новий фараон Псамменіт чекав Камбіса за мурами фінікійських міст, а перси несподівано з'явилися з пустелі, коли Ніл саме вийшов з берегів.

Останній єгипетський фараон процарював усього шість місяців.

Почувши таку новину, Полікрат розреготався: мовляв, ось чим закінчилися твої пророцтва, мій любий друже Аб-мосе! Я живий-здоровий, а тебе вже просмолили й поклали твою мумію в саркофаг. Сина твого Псамменіта спалили, на тому світі не буде куди навіть повернутися його душі, коли ваш бог Осіріс побажає його воскресити, чи як воно там у вас. А що сталося з твоїм Єгиптом? У твоєму палаці живе пришелепуватий перський цар, негідний син великого Кіра. А я правлю численними містами й островами, й мені, як і досі, в усьому щастить.

Йому справді щастило. Він одне по одному завойовував грецькі міста на малоазійських берегах, користуючись із того, що персам було тоді не до тих міст. І щоразу Полікратові допомагала перемогти якась дрібничка; в битві з лесбосцями то був кажан, який несподівано вчепився в білі хряпи коня лесбійського стратега, кінь схарапудився й поніс вершника назад, і все військо Лесбосу теж кинулося втікати, хоча вже майже перемогло.

Після таких перемог Полікрат іще дужче повірив у свою щасливу зірку, ніби всі боги Олімпу сприяли йому.

А після раптової смерті молодого царя Камбіса в Персії почалася велика скрута. Мідія повстала й посадовила на перський престол свого царя. Відкинулась Вавілонія. Так міцно збита Кіром держава тріщала по всіх швах.

Отоді-то Полікрат вирішив, що настав його день.

А тут саме прибув гонець від перського сатрапа в моїх рідних Сардах — Орета. Орет переказував через гінця, що добре знає наміри Полікрата, схвалює їх і хоче йому допомогти, сподіваючись потім на справедливу віддяку.

— Чим же він хоче мені допомогти?

— Сріблом і золотом. Срібла-золота в Орета цілих сім скринь. Якщо ти допоможеш вивезти з Сард його скрині, чотири з них він подарує тобі. Треба скористатися з нагоди, поки в персів не з'явився новий цар, бо тоді все срібло й золото піде в царську скарбницю.

Полікрат відчув у собі приплив нових сил. Для його величних задумів бракувало саме стільки срібла-золота. Тепер він зможе найняти ще багато воїв і кораблів. Поки Персію шарпають шакали, він позахоплює всі острови й міста на азійських, європейських та африканських берегах. Нарешті здійсниться його мрія: він стане самодержавним володарем усіх морів!