Пiшки на полюс

Це було так несподівано, що в першу мить усі розгубились. Найстрашніше на полюванні — це коли поранений звір кинеться на мисливця. Схопивши гвинтівки, кілька чоловік кинулось на допомогу Сєдову. А він у цей час боровся один на один з розлюченим звіром. Спритно ухиляючись від ведмедя, Сєдов пробував накинути на нього зашморг.

Несподівано ведмідь кинувся у воду. Сєдов не розгубився. Він підбіг до краю крижини. Як тільки з води показалась вишкірена морда звіра, Сєдов накинув на неї зашморг. Але ведмідь відразу пірнув, і мотуз зісковзнув. Так повторювалось кілька разів.

Коли інші мисливці приєднались до начальника, ведмідь підплив до невеликої крижини і пірнув під неї. Мисливці приготувалися стріляти. Вони чекали довго, терпляче. Але ведмідь більше не з’являвся.

— Ох і мисливці! — сміявся Сєдов. — Ну, чого носи повісили? Іншим разом не втече. Наш буде.

Наступного дня, уже надвечір, коли втомлений Сєдов спускався з вант, де він провів багато годин, залунали вигуки вахтового матроса:

— Ведмідь! Бачу ведмедя!

Втому як рукою зняло. Сєдов знову, випередивши всіх, кинувся за борт. Біг навздогін ведмедеві, не розбираючи дороги. Не раз провалювався по пояс у крижану воду.

Але й цього разу мисливці повернулись без трофеїв. Утік ведмідь.

І лише на третій день полювання закінчилось успішно. Ледве-ледве притягли матроси на корабель свою здобич. А незабаром на «Фоці» розпочався справжній бенкет. Корабельний кок ледве встигав готувати котлети і смажити біфштекси. Скрізь на кораблі лунав веселий сміх, чулися дотепні жарти.

Після ситної вечері завели грамофон. Потім хором співали пісні. І на деякий час забули про тяготи і злигодні. Не хотілось думати про труднощі. Та й самі труднощі почали здаватись зовсім не страшними, легко переборними.

На відпочинок розійшлись пізно вночі. Тихо стало на кораблі. Чувся тільки безперервний шурхіт крижин, що терлися об борт судна, та гарчання собак.

А наступного дня прийшла біда.

«Фока» йшов вузькою протокою, обминаючи невеличкий острів Панкратьєва, що прилягав до північної частини Нової Землі. Раптом почувся дужий удар. Судно здригнулось. Затряслись, захитались щогли, і «Фока» зупинився, натрапивши на мілину.

— Нічого, — сказав Сєдов, — поки погода тиха, облегшим ніс, завеземо кормовий якір. А коли почнеться приплив, «Фока» зіскочить з мілини.

Почався аврал. Разом з усіма Георгій Якович перевантажував вугілля. Переносив мішки і ящики з носа корабля і з трюму на корму.

— Ви б відпочили, Георгію Яковичу, — пропонували йому матроси, коли він брався за якийсь чималий тюк. — Ми самі впораємось.

— Гаразд, гаразд! — весело відповідав Сєдов. — Для мене це звична справа.

Усі на «Фоці» знали, що Сєдов не білоручка, що перед тим, як він потрапив у Мореходні класи і став досвідченим моряком, йому чимало часу довелось попрацювати вантажником у ростовському порту.

І зараз, хоч відтоді й минуло багато років, Георгій Якович дивував усіх своєю спритністю і невтомністю. Ніхто з команди не міг з ним зрівнятися. Найважчі мішки або ящики, з якими й двом нелегко впоратися, Георгій Якович звалював собі на спину і, широко розставляючи ноги, легко переносив на нове місце.

Аврал тривав майже цілий день. Надвечір погода погіршала. Посилився вітер. Посипав густий сніг. Уже в темряві матроси навантажили на шлюпку якір вагою в шістдесят пудів. Завезли його якнайдалі від «Фоки» і скинули на дно. Повернувшись на корабель, почали вибирати якірний ланцюг, сподіваючись зрушити «Фоку». Але він міцно сидів на мілині і не зрушував з місця. Тоді Сєдов наказав підняти паруси. І це не допомогло. Становище стало серйозним.

Побачивши, що всі дуже стомились, Сєдов вирішив відкласти роботи до ранку.

— Спати! Відпочивати! Ранок мудріший від вечора! — жартома додав він, щоб підбадьорити команду.

Всі розійшлися по своїх каютах. Георгій Якович цієї ночі не склепив очей. З відкритого моря почали бити великі хвилі, і на «Фоку» посунули важкі крижини. Вони з такою силою билися об його корпус, що від обшивки почали відлітати шматки дерева. Сєдов і кілька вахтових матросів весь час захищали «Фоку» від ударів крижин. Вони просовували між обшивкою і крижинами товсті колоди і дошки.

А на ранок величезна крижина насунула на судно і почала довбати його підводну частину.

«Невже кінець?» з тривогою думав Сєдов, прислухаючись до ударів крижини об днище корабля.

Але трапилось зовсім непередбачене. Цього разу крижина допомогла Сєдову. Від її ударів «Фока» зрушив з місця й опинився на глибокому.

Знову закипіла робота. Звільнений корабель рушив уперед, щоб якнайшвидше вибратися з протоки у відкрите море. Одначе, як це часто буває в Арктиці, погода раптом різко погіршала. Налетів дужий вітер. Сходився шторм,! в протоку набилось стільки криги, що вона затисла «Фоку», як лещатами.

Здавалось, цей шторм ніколи не скінчиться. Минув день. Другий. Шторм не вщухав. Різко понизилась температура. Ударив мороз.

Настрій у всіх підупав. Люди працювали похмуро. У ці дні вперше хтось сказав уголос слово «зимівля». Тут, за багато кілометрів від Землі Франца-Йосифа, не передбачали зимувати, це слово лякало. Воно означало, що досягнення мети надовго відтягується.

Один Сєдов не втрачав гумору, хоч він краще від усіх розумів, чим може закінчитись цей несподіваний полон «Фоки».

Кожного разу, коли всі учасники експедиції збиралися в кают-компанії, Георгій Якович бадьоро і впевнено говорив:

— Ось припиниться шторм, розведемо пару і повним ходом рушимо до Землі Франца-Йосифа.

Сєдов говорив так впевнено і твердо, що всі починали вірити в це. Слово за слово, і в кают-компанії розгоралася суперечка: на який з численних островів архіпелагу тримати курс, де зимувати, щоб зручніше було звідти вирушити на полюс на початку літа. Люди сперечались, гарячкували. Кожний захищав свою думку і в цей час забував про те, що бушує шторм і крижини міцно тримають «Фоку» далеко від Землі Франца-Йосифа.

Вранці 25 вересня шторм трохи втихомирився. Розвели пару. Вирушили.

І знову весь день боровся Сєдов з кригою. До вечора пощастило трохи просунути корабель вперед. Потрапили у велику протоку і попливли по ній. Але незабаром знову вперлись у крижаний бар’єр. До відкритої води залишилось не більше п’яти кілометрів. Її вже добре було видно з містка.

Настала ніч. Сподіваючись, що, можливо, крижини за ніч розімкнуться, Сєдов дав команду стати на якір. Але вночі знову сходився шторм. Він бушував цілу добу.

Вранці, коли шторм затих, Сєдов піднявся на місток. Невесела картина постала перед ним. До самого обрію простягалось безмежне крижане поле.

Довго стояв Георгій Якович, вдивляючись у далину, туди, де ще зовсім недавно було відкрите море, потім повільно спустився в кают-компанію. Буфетник подав ранковий чай. Ніхто з присутніх не сідав до столу. За морським звичаєм, чекали запрошення старшого начальника.

— Прошу до столу, — спокійно сказав Сєдов.

Снідали і пили чай мовчки, ніби ховаючи один від одного невеселі думки. Коли сніданок закінчувався, механік запитав Сєдова:

— Казан будемо тримати під парою?

Сєдов відповів не зразу. Він допив чай.

Відсунув склянку. Довгим поглядом обвів усіх за столом. Потім встав і спокійно, але твердо сказав:

— Пару доведеться випустити… На зимівці будемо огріватись чавунними грубками. — І вже біля дверей, усміхнувшись, додав: — Якщо скресне крига, пару підняти недовго!

Але крига не скресла. І пару не довелось піднімати. Наступного дня минув місяць з того дня, як «Фока» вирушив з гирла Двіни на морський простір.

Усе зробив Сєдов, щоб якнайшвидше досягнути Землі Франца-Йосифа. Але перешкоди, одна несподіваніша від іншої: шторми, вимушені стоянки і, нарешті, рання зима — порушили його плани.

Важко було Сєдову вимовити слово «зимівля» так далеко від наміченої мети. Але нічого іншого не залишалось.

На «Фоці» закипіла робота. Насамперед утеплили житлові приміщення. Закрили люки. Встановили чавунні грубки. Організували кабінети для наукової роботи під час зимівлі. Усе робилось швидко, споро. Начальник експедиції скрізь встигав, допомагав матросам і учасникам експедиції, підтримував їх бадьорим слівцем і веселим жартом. Коли всі приготування до зимівлі були закінчені, Сєдов влаштував для команди святковий обід. А ввечері відбувся самодіяльний концерт.