Серця трьох

— Здається, я все ж добряче настрахав Цього представника морганівської сімейки. — І, підійшовши до стіни, взявся розглядати копію, що висіла на ній, з портрета сера Генрі, родоначальника Морганів. — Отже, пане пірате, — посміхнувшись, продовжував він, — двоє ваших останніх нащадків ледве не прикінчили один одного з револьверів, порівняно з якими ваша допотопна зброя — копійчана іграшка.

Він схилився до старенької, побитої шашелем морської скриньки, підняв віко з вирізаною на ній літерою “М” і знову звернувся до портрета:

— Так, шляхетний предку, валлійський пірате, небагато ж ти мені залишив: старе ганчір’я та обличчя, як дві краплі води схоже на твоє. Але коли б мене обстріляли, як тебе в Порт-о-Пренсі, я б теж зумів себе не гірше показати.

З цими словами він почав натягати на себе поїдений міллю одяг, постарілий за довгі роки лежання в скрині.

— Ось я і причепурився, — додав він через хвилину. — Нумо, найдорожчий предку, вийди-но з рами і тільки посмій сказати, що ми з тобою не схожі як дві краплі води!

Тепер, коли молодик убрався в стародавній одяг сера Генрі Моргана, засунув за широкий пояс два величезні, прикрашені різьбою кремінні пістолі та припасував до, нього ножа, подібність між ним, живою людиною, і портретом старого пірата, що давно перетворився на порох, стала воістину разючою.

заспівав молодик, торкаючи струни гітари, давню піратську пісню. Поступово образ, що дивився на нього з портрета, став розпливатися, і молодик побачив перед собою зовсім іншу картину. Притиснувшись спиною до щогли, поблискуючи ножем, стояв старий пірат, а перед ним півколом юрбилися химерно повдягані матроси; спиною до нього, з другого боку щогли, стояла інша людина, одягнена так само і теж із ножем у руці, перед таким же півколом матросів, що утворювали коло довкруг щогли.

Яскраве видіння молодика раптом зникло з дзенькотом розірваної струни, що лопнула від надмірного запалу молодика. У тиші, що запанувала, йому здалося, що старий сер Генрі вийшов із рами і, ставши перед ним, смикає його за рукав, немов наказуючи вийти з хатини, а сам потойбічним голосом усе шепоче:

Підкоряючись заклику примари, а можливо, власній загостреній інтуїції, молодик вийшов з хатини і спустився до моря. Поглянувши через вузьку протоку на острів Бика, він побачив свого недавнього супротивника, який, притиснувшись спиною до величезного уламка коралового рифа, відбивався від напівголих індіанців, котрі наступали на нього зі своїми мачете; у руках у нього була важка ломака, виловлена, мабуть, із води.

У цей час хтось влучив Френку каменем по голові, і все попливло в нього перед очима; непритомніючи, він раптом побачив щось, що майже переконало його, що він уже перебуває в царстві тіней: сер Генрі Морган, власною персоною, з ножем у руці, поспішав берегом йому на допомогу. Більше того, він розмахував цим ножем і, трощачи індіанців праворуч і ліворуч, співав гучним голосом:

Ноги у Френка підігнулися, він весь обм’як і повільно опустився на землю; останнє, що він запам’ятав — індіанці, що кинулися врозтіч, переслідувані таємничим піратом.

“Боже милосердний!”, “Свята Діво, врятуй нас!”, “Адже це примара старого Моргана!” — долинули до нього їхні крики.

Френк опритомнів лише у вкритій травою хатині на Тельці. Перше, що він побачив — був портрет сера Генрі Моргана, який дивився на нього зі стіни. А потім він побачив точну копію сера Генрі, тільки зовсім молодого, із плоті й крові, — і цей сер Генрі підніс до його губ флягу з бренді і примусив зробити ковток. Як тільки Френк ковтнув із фляги, сили відразу повернулися до нього, і він звівся на ноги; пройняті однаковим спонуканням, молоді люди пильно подивилися один на одного, потім на портрет і, цокнувшись флягами, випили за предка і за себе.

— Ви сказали мені, що ви Морган, — вимовив незнайомець. — Я теж Морган. Ця людина на стіні дала початок моєму роду. А ваш рід звідки бере початок?

— Від нього ж, — відповів Френк. — Мене звуть Френк. А вас?

— Генрі — так само, як нашого предка. Ми з вами, вочевидь, далека рідня — брати в четвертих чи щось подібне. Я тут шукаю скарби хитрого старого скнари валлійця.

— Я теж, — сказав Френк і простяг йому руку. — Тільки до біса усілякий розподіл!

— Це в тобі промовляє кров Морганів, — схвально посміхнувся Генрі. — Хай дістанеться все тому, хто знайде. Я перевернув майже весь острів за ці півроку, і все, що знайшов — оце ганчір’я. Я, звичайно, спробую знайти скарб раніше за тебе, але як тільки знадоблюся тобі і ти мене покличеш, стану з тобою пліч-о-пліч біля щогли.

— Це чудова пісня, — сказав Френк, — я 6 хотів її вивчити. Нумо, повторімо приспів ще раз.

І, цокнувшись флягами, вони заспівали:

РОЗДІЛ ІІІ

Проте нестерпний головний біль змусив Френка припинити спів, і він з радістю дозволив Генрі укласти себе в гамак у холодку. Тим часом Генрі поплив на “Анжеліку” — передати капітанові наказ свого гостя стояти на якорі і ні в якому разі не пускати матросів на берег Тельця. Лише вранці наступного дня, після довгого важкого сну, Френк нарешті звівся на ноги і сказав, що голова в нього знову ясна.

— Я знаю, як то буває, сам якось упав з коня, — співчутливо зауважив його дивний родич, наливаючи йому великий кухоль ароматної чорної кави. — Випий-но, і відразу станеш іншою людиною. Не можу запропонувати тобі нічого особливого на сніданок, окрім солонини, сухарів та яєчні з черепашачих яєць. Яйця свіжі, за це можу ручитися: я викопав їх ранком, поки ти ще спав.

— Кава й сама вже сніданок, — тоном знавця відгукнувся Френк, розглядаючи свого нового родича і час від часу переводячи погляд з нього на портрет.

— Адже ти точна його копія, і схожі ви не тільки зовні, — розсміявся Генрі, спіймавши погляд Френка. — Коли ти відмовився вчора ділитися, то був такий, як старий сер Генрі. Він мав уроджену антипатію до поділу, навіть із власною командою. Звідси все його лихо. І звичайно ж, він не поділився б жодним пенні зі своїми нащадками. А ось я зовсім інший. Я не тільки готовий віддати тобі половину Тельця, а й свою половину на додачу, разом із майном і добром: бери собі і хатину, і чарівну обстановку, і родинні цінності — усе, навіть невиконані черепашачі яйця. Коли ж вам завгодно буде вступити у володіння всім цим?

— Як це розуміти? — запитав Френк.

— А ось як. Тут нічого немає. Я, можна сказати, перевернув увесь острів, і єдине, що я знайшов, — це скриня, набита ганчір’ям.

— Але це мало б надихнути тебе на подальші пошуки!

— Ще б пак! Я вже думав, що скарб у мене в кишені. В усякому разі, ця скриня свідчила, що я на правильному шляху.

— А чому б нам не спробувати щастя на острові Бика? — запитав Френк.