Секретний фарватер

Шубін узяв із собою запас пального в кількох гумових мішках. Ішов, як завжди, на своєму старому катері, яким командував Павлов. Розвідників було двоє. їх — і рацію — вмостили поміж жолобами для торпед. Для глибинних бомб місця не вистачило. Але Князєв, який незмінно супроводжував командира загону, мав у себе па борту і пальне, і бомби.

Вийшовши у море, Шубін “намацував” його спершу ногами — як пішохід стежку в темряві.

Ага! Вибралися нарешті з затоки! Хвиля стала довша, розмахи її різкіші.

Коли очі призвичаїлись до темряви, моряки побачили, що нічне море світліше за небо. І межа між ними розрізнилася попереду, хоча й не дуже чітко. Прямуючи до південно-західної частини горизонту, торпедні катери немовби провалювались у велетенську щілину чи заглиблювалися в печеру.

Та остраху Шубін не відчував. Він був нерозривно зв’язаний з громадою флоту, що навально наступала, п його сторожовими кораблями, есмінцями, крейсерами, лінкорами, з його стрімкою морською авіацією і самовіддано хороброю морською піхотою. Балтика за спиною Шубіна грізно здиблювалась, готова до стрибка.

А попереду флоту, як завжди, посувалися два маленьких загублених серед ночі катери Шубіна!

Він не почув пострілів за оглушливим ревінням своїх моторів. Тільки побачив різноколірний, дуже красивий струмінь, який дугоподібно спадав з неба. Так ніби боженька з дурного розуму заходився поливати море з поливальниці!

Але то був не боженька, а ворожий літак!

Уночі піна світиться. А катер люто пінить воду на ходу. Світиться бурун за кормою. Світяться “вуса”, що тягнуться за форштевнем. Кажуть, згори це має такий вигляд, немовби по морю летить маленький спис, що світиться.

Шубін наказав Павлову застопорити хід. Те саме зробив Князєв. Світний слід на воді зник.

У тиші, що запала, стало виразно чути дзижчання велетенського свердла. З кожним витком воно ближче й ближче вгвинчувалося в пітьму.

Катери рвонулися, трохи проскочили вперед, зупинилися.

Літак, як і раніше, кружляв десь дуже близько.

— Збий-но гада у мене з хвоста! — наказав Шубін Князеву. — Зчини шум, освітися — і поведи за собою! Зустрінемося за двадцять миль на схід від Рістна.

Князєв відповів: “Єсть!” — розторопно ввімкнув світло в рубці і вимкнув глушителі. Потім на повній швидкості, весь у пінявому ореолі, зробив циркуляцію і помчав у відкрите море. Дуга трасуючих куль почала швидко зміщуватися слідом за ним.

Небезпечна гра, та інакше не можна! На катері Павлова — розвідники, їх треба зберегти за всяку ціну, доставити живими і неушкодженими на притоплений транспорт!

Тривогу про Князева, якого довелося поставити під удар, ІПубін відсунув кудись у найдальший куточок душі. І без цього клопоту по самі вуха!

Павлов доповів, що пошкоджено гірокомпас. Лопнула трубка вакууму, — очевидно, коли різко зменшили швидкість. Тепер катер ішов тільки по магнітному компасу.

Потім у гру — на боці ворога — вступив місяць. Прорвавши важку пелену хмар, він просунув між ними своє кругле усміхнене обличчя.

— Чекаємо не дочекаємося вас! — сердито пробубонів Шубін. — Уже й скучати почали! — І кинув Павлову: — Бери різко праворуч!

Тепер було безпечніше пливти під берегом, ховаючись у його тіні.

Зліва Шубін угадував спадисті дюни, обрідні сосни. При місячному світлі — не пейзаж, схема пейзажу, як на дитячих невмілих малюнках. І все тільки олівцем: чорним по білому. А штрихи прямі, вуглуваті, дуже різкі.

Не хотілося б опинитися на цьому колючому ворожому березі!

Потім з лівого борту знову заблищала водна гладінь.

Ірбенська протока!

Поминувши її, Шубін нетерпляче припав до бінокля.

Через певний час проступили попереду щогли, а за ними і цілий силует притопленого корабля — в незвичайному ракурсі, ніби обрубаний.

Підпливши ближче, моряки побачили, що корабель дав великий крен. Над водою похило стирчали щогли, ніс і палубні надбудови. Усе інше пішло під воду. Хвилі з шипінням перекочувалися через корму.

— Кінці і кранці — на лівий борт!

Шубін подав команду стиха. Нерви були напружені до краю. Чекав: зараз по них вдарить постріл чи просто їх нагукають.

Але чорна брила, що нависла над катером, була мовчазна.

Першими на транспорт вилізли розвідники, за ними — Шубін, Шурко і Фаддєїчев, тримаючи автомати напоготові.

Крен корабля був градусів двадцять п’ять. Палубою рухались обережно, наче косогором, раз по раз хапаючись за леєри.

Пройшовши кілька кроків, один розвідник підняв руку Усі зупинилися, пригнувшись.

— Наче донка працює?

Шубін прислухався:

— Днище об каміння човгає!

Так, сумнівів немає! Корабель покинули люди.

Другий розвідник озирнувся на в’яло звисле полотнище прапора, перекреслене свастикою.

— Може б, зняти це ганчір’я, га?

— Е, ні! — обізвався Шубін. — Тут нічого не можна міняти. Транспорт добре видно з берега. І кораблі ходять мимо. Чим тобі прапор завадив? Фашисти самі на собі поставили хрест.

Шубін порадив розвідникам отаборитися в трюмі, у тій його частині, яка не була затоплена.

— Найбільш надійно! Удень спостерігатимете в ілюмінатор, уночі гулятимете по палубі. Вогкувато, звичайно! Але ж не до тещі на вареники приїхали.

Розвідники з допомогою Шурка заходилися натягувати по палубі антену. А боцман почав оглядати трюм. У нього, старого фронтовика, був особливий нюх на харчі.

Через кілька хвилин він урочисто приніс і поставив перед Шубіним розкритий ящик з консервами:

— Компот, товаришу гвардії капітан-лейтенант!

— Он як! — Шубін присвітив ліхтариком. — А тут же їх сила-силенна цих ящиків. Товариші розвідники! Вареників у вас, правда, не буде, зате компотом забезпечені, сидіть у трюмі хоч до кінця війни!

— Може й інші консерви є? — зробив припущення боцман.

— Тобі ціле меню подавай. Як у ресторані. Гей, прошу швидше, товариші новосельці! Адже лічильник клацає на таксі. Мені до ранку треба повз острови проскочити. Інакше всім нам буде компот!

І раптом з палуби пролунав протяжний крик.

Літак?

Шубін кулею вискочив нагору. Та небезпека з’явилася не з повітря. Павлов показав у напрямі моря.

Удалині Шубін побачив щось темне, дуже довге.

Підводний човен?

Наяву повторювався його кошмар! З томливою послідовністю підіймалася з води бойова рубка, потім виплив вузький праскоподібний корпус. Вода розступилася без піни, без сплесків.

Вітер ущух. Довкола штильове море. На світлій смузі лежав самотній підводний човен.

Чи є на його палубі гармата? Ні! Тільки спарені кулемети, два коротких стволи, піднято під кутом! Тепер, коли підводний човен трохи розвернувся, це дуже добре видно.

І бойова рубка незвичайно висока! Довга пряма тінь від неї падає на воду. На одному-єдиному підводному човні Шубін бачив отаку рубку.

Усі прикмети як є!

Немовби матеріалізуючись на очах, ущільнюючи підняту в повітря вологу і тремтливе місячне світло, перед Шубіним з’явився “Летючий Голландець” — увесь із зайчиків і тіней!..

Миттєвий військовий рефлекс — атакувати! Кинутись на ворога і закидати глибинними бомбами!

— Заводь мотори!

Шубін сторч головою скотився на палубу катера. За ним, гуркаючи автоматами, Фаддєїчев і Шурко. Палуба задрижала під ногами. Павлов був напоготові, мотористи швидко завели один мотор. Другий завівся на ходу.

Транспорт немовби стрибнув назад, до берега. Якусь мить видно було маленькі постаті розвідників біля щогли. Потім на крутому розвороті притоплений корабель закрило буруном, що здибився за кормою.

Та поки катер стояв, приткнувшись до борту транспорта, він зливався з ним. Як тільки відскочив, одразу перестав бути невидимкою.

На підводному човні помітили атакуючий торпедний катер. Рубка почала зменшуватись. Як і завжди, не приймаючи бою, “Летючий Голландець” почав занурюватись.