Дiаманти Кiвi-Кiвi

Тепер у Леопольдвілі знову заговорили про Ківі-Ківі. І хоча Баантумічо заперечував, що будь-коли бував там, досвідчені знавці тропіків хитро мружили очі: «Ясно, як день! Коли хлопець так палко заперечує, то нема сумніву: вони були саме на Ківі-Ківі».

Але район Ківі-Ківі вдвічі, а може і втричі більший за деяку державу. Це непрохідні зарослі очерету, слонової трави, драговиння та чорної багнюки. Там справжній рай для бегемотів, носорогів, крокодилів, зміїв та мухи цеце. Десь серед цього пекельного місця згубився крихітний клаптик землі, який приховував свій багатющий скарб — вихід алмазного родовища. Ще ніхто не прибрав до рук не те що гектара, навіть морга тієї землі! Там, серед безмежних боліт, кожен міг збирати, копати, привласнювати все, що вдавалося знайти.

За кілька днів ціни на негрів-сафарі підвищилися вдвічі. По базарному майдану Леокіна тинялися тільки чванькуваті мулати та старі негри. Носильники, молоді витривалі хлопці з джунглів, і вкриті шрамами мисливці з Великої ріки протягом однієї ночі уклали трудові договори. Цього разу вони ставили свої умови, бо білі намагалися перехопити один в одного досвідчених людей. Договори укладали через контрактну контору на три, чотири, а то й шість місяців, і хазяї вносили гарантійні суми відразу ж, без будь-яких заперечень. Сафарі і мисливців направляли в одне місце — «прикордонна зона на Кассаї». Здавалося, ніби всі кинулися насаджувати цивілізацію у нововідкритій провінції.

Торговці Порт-Франкі посилали в Леопольдвіль на замовлення великі партії товарів, і слабосилі пароплавчики з натужним пахканням повзли вверх по течії, вкрай навантажені спорядженням і людьми.

Коли стривожений Самуель Беніссон примчав до Тіля Брюггенсена із звісткою про похід численних експедицій в район середньої течії Кассаї, той тільки голосно зареготав:

— Нехай собі показяться! Болота Ківі-Ківі великі, до того ж я нікому не казав, де знайшов родовище. Чому я й досі не подав на нього заявки? Бо хотів, щоб усі конголезькі пройдисвіти опинилися подалі від Леокіна. Я не вірю, що місце залягання родовища, на яке зроблять документ, буде збережено в таємниці. Краще помізкуйте, Беніссон, скільки вам не шкода дати мені за мої права!

— Ніби це залежить від бажання! — буркнув Беніссон. — Ціну визначить компанія після детального обстеження вашого родовища і висновку експертів по алмазах. Видужуйте швидше, Тіль, і поведете туди наших фахівців!

— Якщо компанія добре заплатить, то чому б і ні! — жартував фламандець. — Але тепер сотня белы у день мене вже не влаштує. Крім того, я ставлю умову, що всі алмази, добуті з пробних шурфів, належать мені. Складіть такий договір, щоб у ньому було все ясно, і тоді я покажу місце ікс десь між Кассаї і Ківі-Ківі, а компанія Де Беерс дістане право розробляти родовище.

— Якщо компанія взагалі піде на це! — удавано зітхнув агент. — Тепер збут алмазів дуже поганий. На один проданий камінець припадає три непроданих. Їх доводиться притримувати, щоб ціна на алмази зовсім не впала. Нікудишній ринок!

— Я можу ще дужче зіпсувати вам ринок, — глузував Тіль. — Знайду собі інших компаньйонів, людей з грішми. Хто відмовиться стати моїм компаньйоном при сотні процентів вірного прибутку! Ще й конкуруватиму з вашою компанією. Отже, якщо Де Беерс не хоче… Тепер у промисловості попит на алмази дедалі зростає. Алмази потрібні для бурових коронок. А в моєму родовищі карборундів скільки завгодно. Дещо ви вже бачили. Ну то як?

— Заспокойтесь, Тіль. Наша угода лишається в силі, — промовив Беніссон. — Проект договору вже складено. Ви будете задоволені ним. Може, тепер ви трохи більше довірятимете мені.

— Ви весь час торочите: «довіра», «довіра», — посміхнувся хворий. — А я, коли йдеться про діло, зовсім забуваю це слово. Я відчуваю довіру тільки до свого негра, так, тільки до нього. А до ваших хижаків-капіталістів… — він засміявся і, відкинувшись на подушки, тремтячою рукою взяв склянку. — Мінеральна вода. Дорога, як високоякісний свіцлерум, а гидка, мов болотяна твань. Але лікар примушує пити. Спитайте його, коли вже я підведуся. Тоді підпишемо наш великий договір.

Спокуси Тіля Брюггенсена

Тіль Брюггенсен уже кілька разів виходив з бунгало. Минуло півроку відтоді, як він прийшов у Леокін. У цей час почали повертатися з джунглів Кассаї розчаровані шукачі алмазів. Вони були злі, роздратовані, хворі і ледве могли розрахуватися з найнятими по контракту робітниками.

Судячи з їх розповідей, шукачі сходили болота Ківі-Ківі вздовж і впоперек, але не принесли з того тропічного пекла жодного камінця.

— Брюггенсен вказав нам хибний шлях! — лаялися невдахи.

Коли ці балачки доходили до фламандця, той тільки сміявся:

— Чому саме я? Я не казав жодній людині, де знайшов камінці, та й негр мій не з базік. Якщо ви не знайшли алмазів, то хіба моя вина, що у вас поганий нюх?

— Отже, він таки знайшов алмази, — гомоніли в барах і трактирах.

— Слухай, хлопче, одного такого камінця досить, щоб забезпечити тобі безтурботну старість. Не треба буде більше сидіти за ткацьким верстатом і сушити мозок, за віщо жити завтра. Касир банку, напившись у барі мадам Хаттерас, присягався, що на рахунку Тіля Брюггенсена сімсот п'ятдесят тисяч бельг.

— Це так, але наступного дня касир обійшов усіх, хто з ним пив, і зрікся своїх слів, — глузували скептики. — Він, мовляв, помилився: на поточному рахунку Брюггенсена всього-на-всього сім тисяч п'ятсот бельг.

— Отже, в Бельгійському Конго з'явився новий багач. Колись ми були з ним добрими приятелями. Він тоді виготовляв на продаж тапіоку. Треба його відвідати!

Але хворий не приймав гостей. Високий стрункий Баантумічо в своєму новому блискучому тарабуші зустрічав їх перед сходами.

— Пан Тіль жалкує, але він не в силі розмовляти… В нього багато-багато гарячки і поганого-поганого кашлю. Пан лікар суворо заборонив підходити чужому до його ліжка. Ти — давній приятель? Ну, будь ласка, напиши ось тут своє ім'я… Дякую. Мій господар дуже радіє, коли в нього з'являється в Кіншаші ще один давній приятель.

— Вони вважають нас за дурнів! — лаялися колишні знайомі. — Поміркуйте тільки, чому у Брюггенсена таке незвичне ім'я — Тіль Уленшпігель. Ім'я фландрського дурня. Вже тільки це свідчить про хитрість Брюггенсена. Ні, ще раз топтати стежку до його бунгало марно.

У ці дні хворий почав напосідати на лікаря.

— Любий Массіньї, малярія вже покинула мене. Я обіцяю дотримуватися ваших настанов. Спиртного навіть у рот не візьму, нізащо! Боже, до чого ж смачний свіцлерум і женевер з пальмовим вином! Але я відрікаюсь од них. Ще місяців три поживу в цій клятій країні, а потім подамося з вами на батьківщину в Остенде, лікарю. Що? Кажете, більгарціоз ще не залишив мене? Коли ж я його позбудусь?

Більгарціоз — мікроскопічно малі нитяні глисти, їхні личинки, які можна побачити тільки під мікроскопом, живуть у тропічних водах, заражених калом хворих. Личинки проникають крізь пори шкіри в тіло людини і міцно прикріпляються десь у ньому. Потім з них виростають глисти завдовжки близько дванадцяти міліметрів. У декого личинки викликають нариви зовні на шкірі. Але іноді ці паразити оселяються десь усередині або під черепом, тоді хвороба більгарціоз не менш небезпечна, ніж бубонна чума.

У Тіля Брюггенсена глисти вразили діафрагму, і, на думку лікаря Массіньї, вилікуватись од них було складніше, ніж від запалення легень.

Та настав день, коли лікар, добре вислухавши Тіля і глибоко, боляче обмацавши його під ребрами, дозволив своєму виснаженому пацієнтові виходити на кілька годин.