-->

Операцiя «Кришталеве дзеркало»

На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу Операцiя «Кришталеве дзеркало», Ненацький Збігнєв-- . Жанр: Прочие приключения. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Операцiя «Кришталеве дзеркало»
Название: Операцiя «Кришталеве дзеркало»
Дата добавления: 16 январь 2020
Количество просмотров: 223
Читать онлайн

Операцiя «Кришталеве дзеркало» читать книгу онлайн

Операцiя «Кришталеве дзеркало» - читать бесплатно онлайн , автор Ненацький Збігнєв

В основу повісті лягли достовірні події і факти, що мали місце в Польщі у 1946–1947 роках. З дозволу керівництва органів управління держбезпеки я ознайомився із справами, позначеними шифрами «Кришталеве дзеркало» та «Дунай», завдяки чому з'явилася ця повість, яка, сподіваюся, зацікавить читачів. Персонажі її не вигадані, я лише змінив їхні імена. Деякі сторінки книжки — це справжні документи й донесення, взяті мною із справ. Я не торкався тільки тих подій, що могли б видатися читачам занадто вже неймовірними. Обставини захоплення ватажків банди насправді були набагато драматичнішими, ніж ті, що їх я описав у повісті. Я обмежився тут розповіддю тільки про одну подію…

Збігнєв Ненацький

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала

1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 17 ... 31 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:

Рачинська, нарешті, відпустила Альбертову руку. Поставила нову платівку.

— Потанцюємо? — звернулася вона до Крихняка. Черевань танцював, смішно підстрибуючи і крутячи задом. Приземкуватий, він увесь час зачіпав носом бюст господині. Це збуджувало Крихняка. Та поволі він заспокоювався: з очей його відринула кров, вони знову ставали голубими, а погляд — наївним і добродушним.

Альберт підійшов до «нареченої» архітектора. Її негарна, зів'яла шкіра, де-не-де вкрита плямами екземи, здалася йому відразливою.

— Ви полюбляєте небезпечні ігри? — мовив він неуважливо, цілуючи її всипану перснями руку. Альберт вирішив, що такий початок розмови відповідає стилю провінційних донжуанів.

— Ви говорите по-англійському? — спитала жінка. Її англійська вимова була бездоганна.

— Так… — відповів Альберт, трохи повагавшись. А подумки дорікнув собі: «Треба рахуватися з примітивною уявою цих людей і напускати якомога більше таємничості».

— Я провела в Англії всю війну. Повернулася з сяким-таким капітальцем і відкрила тут кравецьку майстерню. А ви?

— Я історик.

— Учитель?

Він кивнув.

— Авжеж. Шукаю роботи. Можу давати уроки англійської мови.

— Переважно вродливим жінкам, правда ж?

— Я кажу серйозно.

— Ви були в Англії?

— Так.

— У Лондоні?

— У Мортакле.

У дверях вітальні Альберт побачив уже одягнену панну Рамуз. Він вибачився перед «нареченою» і, ні з ким не попрощавшись, поквапився до виходу. За хвилину вони вже йшли вулицею. Альберт узяв дівчину під руку і повів її досить швидко, боячись спізнитися на зустріч з Міколаєм.

Нічого важливого для передачі він не мав, просто кортіло побачити обличчя приятеля, почути його голос, дружній і сердечний, голос людини, якій він міг повністю довіряти.

— Як бачите, я все-таки повернувся з Домброви. І післязавтра провідаю вашого батька.

— Куртман не повернувся. Я передчувала це. Передчувала вже тієї миті, коли проводжала його до автобуса.

— Ви кохали його?

— Ні… Так, так, — швидко поправила вона себе. — Я з ним цілий рік, як у нас тут кажуть, «ходила». Його вважали моїм нареченим. По суті, він був мені байдужий до того моменту, поки не вирішив податися в ліс. Я заперечувала, але саме це рішення зробило його героєм у моїх очах. Я трохи сентиментальна. Сумувала за ним, боялася за нього. А це зближує жінку з чоловіком. Ваш знайомий не розповідав подробиць про смерть Куртмана?

— Ви ще когось проводжали в Домброву?

— Шкільного товариша. Він був тропіки закоханий у мене, я не знала про це. Коли він ішов у ліс, несподівано набрався сміливості й освідчився мені в коханні. Я здивувалася, ніколи про нього не думала. Він загинув. Я часто піддражнювала Куртмана розповідями про цього юнака, про те, як він прощався зі мною, як освідчився в коханні. Може, тому Куртман і вирішив податися до Рокити? Якщо так, то саме я винна в його смерті.

Дівчина почала плакати, схлипуючи, як дитина.

— Ви вчинили надто жорстоко, — буркнув Альберт. Він був злий на неї. Можливо, за її дурість.

— У вашого батька в кабінеті висить картина Гротгера, на книжковій полиці за фіранкою стоїть «Вірна річка» Жеромського. Юнак, який не хоче бути вбитим, здається вам неромантичним. Ви змусили його податися в ліс. Не треба було колоти йому очі тим божевільним. Куртман таки загинув, але не через вас. Йому влаштували втечу з в'язниці, він погодився стати інформатором. Але хтось виказав Рокиті. Куртмана застрелили, тільки-но він з'явився в свій загін. Я бачив його через три дні. Він лежав на лісовій стежині, підібгавши ноги, весь обліплений мурахами.

— Ви брешете! Ви брешете! — надсадно крикнула дівчина.

Альберт відступив на два кроки, боячись, що вона видряпає йому нігтями очі.

Стенув плечима. Натяг капелюха на лоба, потім засунув руки в кишені плаща. Йому стало ніяково. «Я розповів їй усю правду, бо вона розізлила мене своєю дурістю», — виправдовувався він перед самим собою.

— Брехня… брехня, — повторювала дівчина дедалі тихіше.

Вони стояли одне навпроти одного на вузькій вуличці, забудованій напіврозваленими старими будинками. Віконниці були зачинені, будинки, здавалося, вимерли.

— Не розумію вас. Ви хотіли стати коханкою Крихняка, щоб урятувати Куртмана. Тепер же вас жахає думка про те, що він хотів урятувати своє життя, зрадивши товаришів.

— Я хотіла «продати» тільки себе. А він…. інших. Це різниця, — пискливо крикнула вона. Тепер уже не жалість, а ненависть до Куртмана звучала в її голосі.

— Отже, ви вірите мені?

— Вірю. Правда завжди схожа на найбезглуздішу брехню. Він пішов до Рокити, бо хотів сподобатися мені. Тому й зрадив відразу. Ненавиджу його, навіть пам'ять про нього. І вас теж ненавиджу. Ви зграя бандитів!

Дівчина повернулася й побігла вулицею. Її високі підбори лунко стукотіли по нерівній бруківці.

Альберт зачекав, поки вона зникла за рогом бічної вулиці, потім рушив до мосту.

— Я вже втретє приїжджаю сюди, — почав Міколай. — Ти був зайнятий у кляшторі?

— Так.

—Є щось цікаве?

— Немає.

— Як справи з «кришталевим дзеркалом»?

— Відчепися! Адже ти все одно не віриш у цю нісенітницю…

Міколай більше ні про що не питав, ображений роздратованістю Альберта. Вони курили, мовчки дивлячись на підсвічений червоним вогником спідометр машини.

— Я побував у вчителя Рамуза, обнишпорив кляштор згори донизу, до потайних підвалів, — заговорив нарешті Альберт. — Я знаю все, але не просунувся ні на крок уперед. «Кришталеве дзеркало» досі лишається загадкою. Ради собі не дам, як почати цю справу. Тупцюю на одному місці.

— Чого ж ти прийшов на зустріч зі мною?

— Просто кортіло побачити твою фізіономію. Я тут зовсім самотній, кругом вороги. Ти розумієш це?

Непорозуміння кінчилося ладом, між ними знову настала згода. Міколай похвалився:

— Я напав на слід прецікавої історії. Завтра опівдні все знатиму. Намацав контакти, довідався про шифри, криптоніми. А що буде, як не ти, а я, саме я розкрию таємницю «кришталевого дзеркала»? Сьогодні вранці був в УБ у начальника Яруги.

— Ти збожеволів! — вигукнув Альберт.

— Я був обережний. Яруги не застав. Мене провели до заступника.

— Такий пузатий? Прізвище Крихняк?

— Ти його знаєш?

— Трохи…

— Так от. Я його застеріг. І тобі раджу бути обережним. На завтрашній вечір щось готується. Ще не знаю, що саме, завтра опівдні матиму докладну інформацію.

— Будь обережний. Засиплешся сам, підведеш мене, зірвеш усю операцію.

Міколай образився.

— Тобі здається, що ти розумніший за всіх. Тричі на день приймаєш ванну, за кімнату платиш доларами. Ось новий стиль твоєї роботи.

— Звідкіля ти знаєш?

— Тутешні панійки нашіптують одна одній. Дружина лікаря — дружині адвоката, дружина адвоката — дружині аптекаря і так далі, і так далі: «Ох, який він вродливий, оцей англієць, який елегантний!» Навіть у ресторані був. Ти і в кляшторі так поводився? — глузував Міколай.

— Ото вже відразу й англієць? Долари? Та тепер кожен спекулянт платить доларами.

— Ти забув про ванну. «Це не поляк, як такий чепурун», — гомонять.

— Хто тобі про це розказував?

— Приятелька твоєї господині. Кравчиня. У неї майстерня на базарному майдані.

— Хто вона насправді?

— Кравчиня. Дама з демімонду. [16] Полюбляє все, що пахне небезпекою. Підіграє Рокиті, підіграє Ярузі. Якщо, скажімо, Яруга хоче дізнатися, куди запропастився його співробітник, вона розвідує й повідомляє, де й коли його стукнули. І ті й ті про неї знають. І тим і тим вона на руку.

— Зрозуміло. — Альберт кашлянув.

— Що зрозуміло?

— Нічого. Говори, говори.

— Мені більше нема чого сказати.

Однак Міколай розповідав далі. Альберт слухав неуважно, п'яте через десяте, аж поки, нарешті, заснув.

Міколай штовхнув його під бік. Альберт через силу розплющив очі.

1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 17 ... 31 ВПЕРЕД
Перейти на страницу:
Комментариев (0)
название