На краю Ойкумени

Високі суворі воїни вийшли з воріт назустріч загонові колишніх рабів, який повільно піднімався на гору. Місцеві жителі були схожі на нубійців, тільки їх шкіра мала світліший бронзовий відтінок.

У руках воїни тримали здоровенні списи з великими наконечниками, схожими на вузькі мечі. Воїни спирались на великі щити, розмальовані чорно-білим орнаментом. Кийки з чорного дерева, дуже твердого і важкого, висіли на поясах із шкури жираф.

З узгір'я відкривалася мальовнича місцевість. На золотій степовій траві чітко виділялась свіжа ізумрудна зелень, що вкривала береги річки, вона облямовувала вузьку блакитну стрічку виблискуючої води. Злегка тріпотіли чагарники, увінчані рожевими пушистими клубами. З дерев звисали китиці жовтих і білих квітів.

Довго тривали попередні переговори. Перекладачем виступив негр з поламаною ногою, який запевняв, що походить з цього народу. Спираючись на ціпок, він поскакав на одній нозі до воїнів, давши знак своїм товаришам, щоб вони зупинились.

Каві, раба з поламаною ногою, Кідого, одного нубійця і одного з кочовиків впустили у ворота і відвели в оселю вождя.

Нетерпляче чекали повернення товаришів подорожні, що залишилися перед ворітьми, їх томила невідомість. Лише Пандіон, нерухомий і байдужий, лежав на носилках, знятих з ослів. Здавалося, що минуло дуже багато часу. Нарешті у воротях з'явився етруск, оточений цілим натовпом чоловіків, жінок і дітей. Жителі селища привітно посміхалися, вимахуючи широким листям, і хоч говорили вони незрозумілою мовою, але слова їх звучали по-дружньому.

Ворота розчинились, колишні раби пішли між великими халупами, спорудженими у вигляді правильних глинобитних кілець і вкритими конічними шапками з довгих стебел цупкої трави.

На поляні між двома деревами стояла дуже велика халупа з піддашком при вході. Тут зібралися вожді для огляду прибулих. Довкола тіснилися майже всі жителі села, схвильовані незвичайною подією. За проханням головного вождя негр з поламаною ногою повторив розповідь про страшне полювання на носорога, часто показуючи на Пандіона, який спокійно лежав.

Жителі селища виявляли свої враження від нечуваної справи, вчиненої з наказу грізного фараона Та-Кемту, криками захоплення, подиву й жаху.

Головний вождь підвівся і звернувся до свого народу з короткою промовою, незрозумілою для прибулих. У відповідь пролунали схвальні вигуки. Тоді вождь підійшов до подорожніх, що стояли й чекали, і, обвівши рукою навколо села, схилив голову.

Каві через перекладача-негра подякував вождю і народові за гостинність. Подорожніх запросили на вечірній бенкет на честь їхнього прибуття.

Натовп жителів оточив носилки Пандіона. Чоловіки дивилися на пораненого з повагою, жінки — з жалем. Дівчина у синьому плащі сміливо вийшла з натовпу і схилилась над молодим елліном. Здавалося, що Пандіон, загорілий від довгого перебування під сонцем Чорної Землі і країни Нуб, відрізнявся від інших жителів південних степів лише більш світлим, золотавим відтінком шкіри. Однак сплутані і скуйовджені кучері його волосся, що вже відросло, правильні риси схудлого обличчя, коли придивитися ближче, видавали чужоземне походження.

Охоплена жалем до вродливого, безпомічно розпростертого молодого героя, дівчина обережно простягла руку і ласкаво відсунула з лоба Пандіона пасмо волосся, що впало на обличчя.

Поволі піднялися обважнілі повіки, широко розкрились незвичайно золотаві очі, і дівчина злегка здригнулася. Та очі незнайомця не бачили її, потьмянілий погляд був байдуже спрямований на гілки, що колихалися вгорі. — Ірума! — окликнули дівчину подруги. До носилок підійшли Кідого і Каві, підняли й понесли пораненого друга, а дівчина залишилась на місці. Опустивши очі, вона раптом зробилася такою ж нерухомою і байдужою, як молодий еллін, що привернув її увагу.

Розділ шостий

ТЕМНА ДОРОГА

Дбайливий догляд Кідого і Каві зробив своє — зламані кістки у Пандіона позростались. Але колишня сила не поверталася до молодого елліна. Апатичний і безвольний, він цілими днями лежав у півтемній просторій хатині, мляво й уривчасто відповідав на запитання друзів, знехотя їв і не пробував підвестись. Він дуже схуд, його обличчя з запалими, завжди заплющеними очима обросло м'якою борідкою.

Час був вирушати в далеку дорогу до моря і батьківщини. Кідого давно вже до найменшої дрібниці розпитав у місцевих жителів, у якому напрямі йти до берегів Південного Рогу.

З тридцяти дев'яти колишніх рабів, які знайшли притулок у селищі, дванадцять чоловік пішли в різні сторони — вони жили колись у цій самій країні і могли без особливих труднощів і небезпек скоро потрапити на батьківщину.

Ті, хто залишився, квапили Кідого швидше вирушати. Тепер, коли вони стали вільними і сильними, далека батьківщина вабила їх усе дужче; кожен день відпочинку здавався їм злочином. А тому, що їх повернення залежало від Кідого, вони весь час приставали до негра з просьбами і нагадуваннями.

Кідого щоразу відбувався непевними обіцянками — він не міг покинути Пандіона. Після цих розмов негр годинами просиджував біля постелі друга, його мучили сумніви, і він усе питав себе: коли ж хворий почне одужувати? За порадою Каві, Пандіона в години, коли починала спадати спека, виносили з хатини і клали біля входу. Та й це мало допомогло. Пандіон оживлявся тільки тоді, коли йшов дощ, — гуркотіння грому і рев зливи примушували хворого підводитися на лікті і прислухатись, неначе в цих звуках він уловлював невідомі іншим поклики. Каві запросив двох місцевих знахарів. Вони обкурили хворого їдким димом трав, закопали в землю горщик з якимось корінням, але й після цього молодий еллін не почував себе краще.

Одного разу, коли Пандіон лежав біля хатини і Каві ліниво одганяв від нього маленькою гілочкою мух, що з дзижчанням літали, до них підійшла дівчина в синьому плащі. Це була Ірума, дочка кращого мисливця в селищі, та, що звернула увагу на Пандіона ще в перший день, коли прийшли подорожні.

Дівчина висунула з-під плаша тонку руку, що задзвеніла браслетами, — в ній була невеличка плетена торбинка. Ірума сунула її Каві,— етруск уже навчився трохи розуміти тубільців, — і пояснила, що це чарівні горіхи із західних лісів, які повинні вилікувати хворого. Дівчина намагалася розтлумачити етруску, як приготувати з них ліки, та Каві нічого не зрозумів. Збентежена Ірума похилила голову, але зараз же знову пожвавішала, попросила етруска дати їй плоский камінь, яким дрібнили зерна, і принести чашку з водою. Етруск, мурмочучи собі щось під ніс, пішов у хатину. Дівчина оглянулася навкруги і стала навколішки в головах хворого, вглядаючись у його обличчя. Маленька рука лягла на лоб Пандіону. Почулися важкі кроки Каві, і дівчина швидко відсмикнула руку.

Вона висипала з торбинки горіхи, схожі на каштани, порозбивала їх, розтерла ядерця на камені і перетворила в рідку кашку, змішавши її з молоком, принесеним Кідого, який щойно прийшов. Негр, як тільки побачив горіхи, радісно скрикнув і весело застрибав навколо похмурого етруска.

Кідого пояснив здивованому Каві, що в західних лісах і в лісах його батьківщини росте невелике струнке дерево. Гілки дерева поступово укорочуються до його вершини, тому воно здається загостреним догори. [92] На ньому зростає безліч горіхів, що мають чудову властивість зціляти хворих, повертати сили знеможеним, знищувати втому і робити веселими та радісними здорових.