Кобзар

Попід дібровою стоять

Вози залізної тарані:

То щедрої гостинець пані.

Уміла що кому давать,

Нівроку їй, нехай царствує;

Нехай не вадить, як не чує!

Поміж возами нігде стать:

Неначе в ірій, налетіло

З Смілянщини, з Чигирина

Просте козацтво, старшина,

На певне діло налетіли.

Козацьке панство походжає

В киреях чорних, як один,

Тихенько, ходя, розмовляє

І поглядає на Чигрин.

Старшина первий.Старий Головатий щось дуже коверзує.

Старшина другий.Мудра голова, сидить собі в хуторі, ніби не знає нічого, а дивишся - скрізь Головатий. “Коли сам,- каже,- не повершу, то синові передам”.

Старшина третій.Та й син же штука! Я вчора зустрівся з Залізняком; таке розказує про його, що цур йому! “Кошовим,- каже,- буде, та й годі; а може, ще і гетьманом, коли теє…”

Старшина другий.А Ґонта нащо? а Залізняк? До Ґонти сама…" сама писала: “Коли,- каже…”

Старшина первий.Цитьте лишень, здається, дзвонять!

Старшина другий.Та ні, то люде гомонять.

Старшина первий.Гомонять, поки ляхи почують. Ох, старі голови та розумні: химерять-химерять та й зроблять з лемеша швайку. Де можна лантух, там торби не треба. Купили хріну, треба з'їсти; плачте, очі, хоч повилазьте: бачили, що куповали; грошам не пропадать! А то думають, думають, ні вголос, ні мовчки; а ляхи догадаються - от тобі й пшик! Що там за рада? чом вони не дзвонять? Чим спиниш народ, щоб не гомонів? Не десять душ, а, слава богу, вся Смілянщина, коли не вся Україна. Он, чуєте? співають.

Старшина третій.Справді, співа щось; піду спиню.

Старшина первий.Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно.

Старшина другий.Ото, мабуть, Волох! Не втерпів-таки старий дурень; треба, та й годі!

Старшина третій.А мудро співає! коли не послухаєш, усе іншу. Підкрадьмось, братці, та послухаєм, а тим часом задзвонять.

Старшина первий і другий.А що ж? то й ходімо!

Старшина третій.Добре, ходімо.

Старшини нишком стали за дубом, а під дубом сидить сліпий кобзар; кругом його запорожці і гайдамаки. Кобзар співає з повагою і неголосно.

“Ой волохи, волохи,

Вас осталося трохи;

І ви, молдавани,

Тепер ви не пани;

Ваші господарі

Наймити татарам,

Турецьким султанам.

В кайданах, в кайданах!

Годі ж, не журіться;

Гарно помоліться,

Братайтеся з нами,

З нами, козаками;

Згадайте Богдана,

Старого гетьмана;

Будете панами,

Та, як ми, з ножами,

З ножами святими,

Та з батьком Максимом

Сю ніч погуляєм,

Ляхів погойдаєм,

Та так погуляєм,

Що аж пекло засміється,

Земля затрясеться,

Небо запалає…

Добре погуляєм!”

Запорожець.Добре погуляєм! правду старий співа, як не бреше. А що б то з його за кобзар був, якби не волох!

Кобзар.Та я й не волох; так тілько - був колись у Волощині, а люде й зовуть Волохом, сам не знаю за що.

Запорожець.Ну, та дарма; утни ще яку-небудь. Ану лишень про батька Максима ушквар.

Гайдамака.Та не голосно, щоб не почула старшина.

Запорожець.А що нам ваша старшина? почує, так послуха, коли має чим слухати, та й годі. У нас один старший - батько Максим; а він як почує, то ще карбованця дасть. Співай, старче божий, не слухай його.

Гайдамака.Та воно так, чоловіче; я це й сам знаю, та ось що: не так пани, як підпанки, або - поки сонце зійде, то роса очі виїсть.

Запорожець.Брехня! Співай, старче божий, яку знаєш, а то й дзвона не діждемо - поснемо.

Гуртом.Справді, поснемо; співай яку-небудь.

Кобзар(співає):

“Літа орел, літа сизий

Попід небесами;

Ґуля Максим, ґуля батько

Степами-лісами.

Ой літає орел сизий,

А за ним орлята;

Ґуля Максим, ґуля батько,

А за ним хлоп'ята.

Запорожці ті хлоп'ята,

Сини його, діти,

Поміркує, загадає,

Чи бити, чи пити,

Чи танцювать; то й ушкварять,

Аж земля трясеться.

Заспіває - заспівають,

Аж лихо сміється.

Горілку, мед не чаркою -

Поставцем черкає,

А ворога, заплющившись,

Ката, не минає.

Отакий-то наш отаман,

Орел сизокрилий!

І воює, і гарцює

З усієї сили.

Нема в його ні оселі,

Ні саду, ні ставу…

Степ і море; скрізь битий шлях,

Скрізь золото, слава.

Шануйтеся ж, вражі ляхи,

Скажені собаки:

Йде Залізняк Чорним шляхом,

За ним гайдамаки”.

Запорожець.Оце-то так! вчистив, нічого сказати: і до ладу, і правда. Добре, далебі, добре! Що хоче, то так і втне. Спасибі, спасибі.

Гайдамака.Я щось не второпав, що він співав про гайдамаків?

Запорожець.Який-бо ти бевзь і справді! Бачиш, ось що він співав: щоб ляхи погані, скажені собаки, каялись, бо йде Залізняк Чорним шляхом з гайдамаками, щоб ляхів, бачиш, різати…

Гайдамака.І вішати, і мордувати! Добре, єй-богу, добре! Ну, це так! Далебі, дав би карбованця, якби був не пропив учора! Шкода! Ну, нехай стара в'язне, більше м'яса буде. Поборгуй, будь ласкав, завтра оддам. Утни ще що-небудь про гайдамаків.

Кобзар.До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму; а охрипну - чарочку, другу тії ледащиці-живиці, як то кажуть, та й знову. Слухайте ж, панове громадо!