На крилах пiсень
На нашем литературном портале можно бесплатно читать книгу На крилах пiсень, Украинка Леся-- . Жанр: Поэзия. Онлайн библиотека дает возможность прочитать весь текст и даже без регистрации и СМС подтверждения на нашем литературном портале bazaknig.info.
Название: На крилах пiсень
Автор: Украинка Леся
Дата добавления: 15 январь 2020
Количество просмотров: 174
На крилах пiсень читать книгу онлайн
На крилах пiсень - читать бесплатно онлайн , автор Украинка Леся
Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних чтение данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕНО! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту [email protected] для удаления материала
Перейти на страницу:
VIII
Вже сонечко в море сiда
Вже сонечко в море сiда;
У тихому морi темнiє;
Прозора, глибока вода,
Немов оксамит, зеленiє.
На хвилях зелених тремтять
Червонiї iскри блискучi
I ясним огнем миготять,
Мов блискавка з темної тучi.
А де корабель наш пробiг,
Дорога там довга й широка
Бiлiє, як мармур, як снiг,
I ледве примiтне для ока.
Рожевiє пiнистий край;
То iскра заблисне, то згасне…
Ось промiнь остатнiй!.. Прощай,
Веселеє сонечко ясне!
IХ
Кiнець подорожi
Кiнець подорожi, -
Вже зiроньки гожi
Сiяють на небi ясному,
I вже височенько
Ясний мiсяченько, -
Вже хутко прибудем додому!
Огнi незлiченнi,
Мов стрiчки огненнi,
До моря спускаються з мiста,
А в пристанi грає,
Огнями сiяє
Корабликiв зграя барвиста.
За час, за годину
Тебе я покину,
Величнеє море таємне!
I знов мене прийме,
Огорне, обiйме
Щоденщина й лихо наземне.
I в рiдному краю
Не раз спогадаю
Часини сi любi та милi!
Прощай, синє море,
Безкрає, просторе, -
Ви, гордiї, вiльнiї хвилi!
[1888]
КРИМСЬКІ СПОГАДИ
ЗАСПІВ
Південний краю! як тепер далеко
Лежиш від мене ти! за горами крутими,
За долами розлогими, за морем,
Що вже тепер туманами густими
Укрилося, бурливе. Та не страшно
Моїм думкам осінньої негоди
На Чорнім морі. Швидше тої чайки
Вони перелетять за темні води.
Вони перелетять у ту країну,
Де небо ще синіє, як весняне,
Де виноград в долині зеленіє,
Де грає сонця проміння кохане.
Туди мої думки полинуть швидко
І привітають ту ясну країну,
Де прожила я не одную днину,
А не була щаслива й на годину…
Та я за те докірливого слова
Тобі не кину, стороно прекрасна!
Не винна ти, що я не маю долі,
Не винна ти, що я така нещасна!
[1891]
1. ТИША МОРСЬКА
В час гарячий полудневий
Виглядаю у віконце:
Ясне небо, ясне море,
Ясні хмарки, ясне сонце.
Певне, се країна світла
Та злотистої блакиті,
Певне, тут не чули зроду,
Що бува негода в світі!
Тиша в морі… ледве-ледве
Колихає море хвилі;
Не колишуться од вітру
На човнах вітрила білі.
З тихим плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем, –
В’ється стежечка злотиста.
Править хтось малим човенцем,
Стиха весла підіймає,
І здається, що з весельця
Щире золото спадає.
Як би я тепер хотіла
У мале човенце сісти
І далеко на схід сонця
Золотим шляхом поплисти!
Попливла б я на схід сонця,
А від сходу до заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду.
Не страшні для мене вітри,
Ні підводнії каміння, –
Я про них би й не згадала
В краю вічного проміння.
Євпаторія, 1890, 16 серпня
2. ГРАЙ, МОЯ ПІСНЕ!..
Досить невільная думка мовчала,
Мов пташка у клітці замкнута од світа,
Пісня по волі давно не літала,
Приборкана тугою, жалем прибита.
Час, моя пісне, у світ погуляти,
Розправити крильця, пошарпані горем,
Час, моя пісне, по волі буяти,
Послухать, як вітер заграв понад морем.
Плинь, моя пісне, як хвиля хибкая, –
Вона не питає, куди вона плине;
Линь, моя пісне, як чайка прудкая, –
Вона не боїться, що в морі загине.
Грай, моя пісне, як вітер сей грає!
Шуми, як той шум, що круг човна вирує!
Дарма, що відгуку вітер не має,
А шум на хвилиночку погляд чарує!..
Серед чистого моря 1890 р. 17 серпня
3. БЕЗСОННА НІЧ
Цілу ніч до зорі я не спала,
Прислухалась, як море шуміло,
Як таємная хвиля зітхала –
І як серце моє стукотіло.
Ночі темної дивні почвари
Заглядали в безсоннії очі,
І страшніші, ніж сонні кошмари,
Ті привиддя безсонної ночі.
Думки-гадки, мов птахи нічнії,
Налетіли, тяжкі та суворі,
Ох, непевні ті думи страшнії,
Наче хвилі у північ на морі!
Хто одважиться в північ на море
Своє хибке човенце зіпхнути?
Хто поважиться людськеє горе
Світовеє серденьком збагнути?
Той у північ на море поплине,
Хто не думає ранку діждати…
Хай же думка моя вільно лине, –
Я не буду на ранок чекати.
Серед мороку, бурі-негоди
Цілу ніч буде човен блукати;
Як зійде сонце правди та згоди,
Я тоді вічним сном буду спати.
Буде шарпати буря вітрила,
Пожене геть по темному морю.
Ох, коли б мені доля судила
Хоч побачити раннюю зорю!
Перейти на страницу:
Рекомендуем к прочтению
